Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
27 лютого 2025 р. Справа № 520/29103/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 17.03.2017 по 09.03.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити в повному обсязі індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 17.03.2017 по 09.03.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням вже виплачених сум індексації грошового забезпечення та із одночасним відрахуванням 1,5 відсотків військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 зі змінами у розмірі - 45 474,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з 17.03.2017 по 09.03.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням вже виплачених сум індексації грошового забезпечення та із одночасним відрахуванням 1,5 відсотків військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 зі змінами у розмірі - 45 474,75 грн.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін в судове засідання та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копію ухвали про відкриття провадження було надіслано відповідачу до його Електронного кабінету в системі "Електронний суд" та ним отримано, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа.
Представником відповідача надіслано до суду відзив на позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 період з 17.03.2017 по 09.03.2018 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , приймав участь в антитерористичній операції, у зв'язку із чим отримав статус та посвідчення учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 27 травня 2015 року) (а.с. 19).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2018 №68 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 10 березня 2018 року (а.с. 8).
В позовній заяві позивач зазначив, що в день звільнення з військової служби відповідачем не було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 17.03.2017 по 09.03.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Щодо нарахування та виплати індексації забезпечення з 17.03.2017 по 09.03.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з статтею 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина; індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (у 2014 році - 101 відсотка, у 2015 році - 101 відсотка, у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році -103 відсотка, у 2018 році -103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції з 15.12.2015), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
З системного аналізу вказаних вище норм права в поєднанні з граматично-логічним тлумаченням норм Порядку № 1078 можна дійти висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
При цьому у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.
Суд акцентує увагу на тому, що згідно пункту 10-2 Порядку № 1078 (в редакції яка діє з 15.12.2015 та застосовується до спірних правовідносин, оскільки позивач був прийнятий на роботу після цієї дати) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, що настає за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Враховуючи викладене, для новоприйнятих працівників та працівників, яких прийнято на роботу у порядку переведення з іншої посади, обчислення індексу для проведення індексації має здійснюватися з місяця, що настає за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) за відповідною посадою згідно з рішенням уряду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови № 1294.
Судом встановлено, що зміна посадових окладів військовослужбовців відбулась тільки 01.01.2008 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294. Надалі розмір посадового окладу було змінено 01.03.2018 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Відтак, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю після 01.12.2015 за новими правилами індексації згідно Порядку № 1078 має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року, в той час як місяцем підвищення доходів (базовим місяцем) вважається місяць, в якому підвищений посадовий оклад військовослужбовця за посадою, яку він займає на момент проведення індексації (січень 2008 року).
01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було підвищено розмір тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, та затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, що в силу наведених вище норм Порядку №1078 свідчить про те, що по 28.02.2018 базовим місяцем при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення військовослужбовцям є січень 2008 року.
Тому в даному випадку для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 17.03.2017 по 28.02.2018 року, а не як просить позивач "по 09.03.2018 року" повинен застосовуватися базовий місяць - січень 2008 року.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правові позиції щодо правозастосування норм Порядку № 1078 викладені в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа № 240/4911/18), від 07.08.2019 (справа №825/694/17), від 23.10.2019 (справа №825/1832/17), від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а, що враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період відповідачем до суду не надано, матеріали справи таких не містять.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.03.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, з урахуваннях вищенаведених висновків суду.
Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Разом з тим, позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 45 474,75 грн., самостійно розрахованої позивачем, не підлягають задоволенню, оскільки нарахування та визначення суми індексації грошового забезпечення відноситься виключно до компетенції військової частини НОМЕР_1 .
Щодо позовних вимог в частині нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Таким чином, в цій частині позовні вимог не підлягають задоволенню.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат щодо сплати судового збору відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу 6000,00 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 139 КАС України встановлено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Ільїним О.М. (Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 11.10.2024 №1110/1, за умовами якого Клієнт дає право представляти інтереси в усіх судах загальної юрисдикції та апеляційних судах.
Клієнт зобов'язується оплатити вартість юридичних послуг 6000,00 грн. (пункт 2.2.4 Договору) (а.с. 10 - 11).
Актом приймання - передачі виконаних робіт від 19.10.2024 підтверджено надання Адвокатом Клієнту в рамках договору про надання правової допомоги від 11.10.2024 №1110/1 наступних послуг: вивчення матеріалів - 1500,00 грн., аналіз законодавства - 1500,00 грн., складання позовної заяви - 3000,00 грн. Всього 6000,00 грн. (а.с. 16).
Платіжними інструкціями від 16.10.2024 та від 18.10.2024 підтверджено сплату Клієнтом адвокатських послуг в загальній сумі 6000,00 грн., призначення платежу: "сплата за договором про надання правової допомоги" (а.с. 17 - 18).
Суд зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу зважаючи на предмет позову та численну судову практику щодо розгляду та вирішення подібних спорів, обставини цієї справи та надані позивачем докази в їх сукупності та, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, а також зважаючи на часткове задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 2 000,00 грн.
Таким чином, заява позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати противоправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні перерахунку ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.03.2017 року по 28.02.2018 року (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язати військової частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.03.2017 року по 28.02.2018 року (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. у відшкодування судових витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Шевченко О.В.