Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання повернення позову
27 лютого 2025 року справа № 520/35837/24
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі за текстом - відповідач, суб'єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, ГУ, Управління) про: 1) визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії № 092250006039 від 16.04.2024 року, виданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у приватного підприємця ОСОБА_2 з 11.07.1995 по 30.09.1997 та з 12.09.1998 по 30.09.1999 роки або прийняти нове рішення,
встановив:
Позов надійшов до суду 30.12.2024 і ухвалою суду від 02.01.2025 був залишений без руху у зв'язку з недоліками в оформленні у вигляді відсутності юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.
Дану ухвалу позивач отримав 21.01.2025, але недоліків позову не усунув.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що позов поданий поза межами строку звернення до суду, заяви про поновлення строку звернення до суду заявником не подано, недоліки позову не усунуто.
За правилами ч.1 ст.122 і ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано у межах строку звернення до суду, встановленого КАС України або іншим законом, а перебіг згаданого строку розпочинається з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення власних прав (інтересів).
Отже, за змістом п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45, ч.1 ст.122, ч.2 ст.122 КАС України позивач обтяжений процесуальним законом обов"язком на подачу позову у межах визначеного законом строку.
Подібні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №826/22361/15 та у постанові Верховного Суду від 20.04.2022р. у справі №807/627/16.
З положень наведених вище норм процесуального закону витікає, що законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення власних прав (інтересів), а й об'єктивної можливості особи знати про існування таких фактів.
Відтак, під можливістю довідатись про порушення права (інтересу) слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування у особи певних зобов"язань як міри належної поведінки, у результаті яких вона б мала змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та хто їх вчинив, або як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення власних прав (інтересів).
Подібні правові позиції сформульовані у висновках постанов Верховного Суду від 23.02.2021р. у справі №910/5349/18, від 10.11.2022р. у справі №916/1294/21, від 31.03.2021р. у справі №520/3047/2020, від 20.04.2022р. у справі №807/627/16.
Згідно з ч.1 ст.123, ч.3 ст.123, ч.6 ст.161, ч.13 ст.171 КАС України суд обтяжений обов"язком перевірити обставини дотримання позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до суду є виключно поважність причин, котрі зумовили звернення до суду поза межами визначеного законом строку.
Висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21, від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22.
Суть цих висновків полягає у тому, що: до кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об»єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову; поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22).
Окремо суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 “Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Суд наголошує, що докази існування цих обставин відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Також і у п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024р. по справі №990/12/24 сформульовано правовий висновок, згідно з яким суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин пропуску строку, та поданих нею доказів, яким буде надано відповідну правову оцінку.
Проте, у позові заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об'єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Натомість суд змушений констатувати, що згідно з ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
З приписів наведеної норми закону (яка є офіційно оприлюдненою, загально доступною, чітко та однозначно сформульованою) слідує, що громадянину, який подав звернення з приводу призначення пенсії не може бути невідомий строк, протягом якого суб"єкт владних повноважень повинен вчинити управлінське волевиявлення з приводу призначення пенсії або з приводу відмови у призначенні пенсії.
Згідно з викладеними у позові і власно визнаними у порядку ч.1 ст.78 КАС України обставинами про існування рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 092250006039 від 16.04.2024 року заявник довідався - 26.04.2024р.
Вчинене 16.04.2024р. управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу відмови у призначенні пенсії було оскаржено заявником у межах справи №520/12860/24, де рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2024р. у справі №520/12860/24 позов було залишено не лише у зв"язку із юридичною дією рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 092250006039 від 16.04.2024 року, а й через відсутність доказів на підтвердження правомірності збільшення тривалості страхового стажу заявника на період виконання функцій найманого працівника у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем (за правилами підтвердження провадження підприємницької діяльності у якості фізичної особи - підприємця).
Отже, про існування оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень заявнику було достеменно відомо ще 26.04.2024р., а з 15.10.2024р. заявнику не могло бути додатково невідомо про існування оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень, позаяк це рішення було прямо згадано у тексті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2024р. у справі №520/12860/24.
До суду у межах справи №520/35837/24 заявник звернувся лише - 30.12.2024р.
Відтак, у спірних правовідносинах наявні ознаки звернення до суду із пропущенням 6-місячного строку.
Оскільки у межах спірних правовідносин заявник у встановлений судом строк не подав юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин, то вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 02.01.2025р. в частині подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду разом із доказами поважних причин пропуску строку звернення до суду слід визнати невиконаними.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Керуючись ст.ст.8, 18, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 121-123, 169, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд
ухвалив:
1. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 02.01.2025 у справі №520/35837/24 - визнати невиконаними.
2. Позов - повернути.
3. Роз'яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення.
4. Копію ухвали надіслати заявникові.
5. Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя А.В. Сліденко