Справа № 420/25173/24
27 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити пені дії,
встановив:
Позивач звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2017 року по 14.05.2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 02.10.2017 по 18.07.2022 у сумі 399 613,22 грн та за період з 19.07.2022 по 14.05.2024 у сумі 41 992,48 грн (за шість місяців) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 02.10.2017, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 14.05.2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.12.2015 по 02.10.2017, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 14.05.2024 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має право на отримання середнього заробітку за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 02.10.2017 по 18.07.2022 у сумі 399 613,22 грн та за період з 19.07.2022 по 14.05.2024 у сумі 41 992,48 грн (за шість місяців) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та компенсацією втрати частини грошових доходів.
Відповідач подав відзив, у якому зазначив про порушення позивачем строку звернення до суду та просив у задоволенні позову відмовити без зазначення обґрунтувань по суті спору.
Ухвалою суду від 13.08.2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі від 06.12.2024 року суд відхиляє, оскільки відповідачем не наведено обставин згідно із ч. 1 ст. 236 КАС України, з настанням яких, суд зупиняє провадження у справі.
Судом встановлені такі обставини по справі.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03.11.2014 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 02.10.2017 року №75, старшого солдата контрактної служби ОСОБА_2 - водія автотранспортного взводу роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільненого згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №65-РС від 29 вересня 2017 року, відповідно до пункту першого частиш восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас за пунктом “і», з 02 жовтня 2017 року виключено із Списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, з направленням для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Водночас із позивачем не проведено повний розрахунок при звільненні.
Рішенням Одеського ОАС від 17.08.2023 року, яке набрало законної сили 29.02.2024 року суд вирішив:
«Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.10.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.10.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014, 2015, 2016, 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2014, 2015, 2016, 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).».
14.05.2024 року із позивачем проведено розрахунок на виконання вищенаведеного судового рішення у сумі 71777,59 грн.
Позивач 25.05.2024 року звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів.
Відповідач відповідь на подану позивачем заяву не надав.
Дослідивши позиції сторін викладені у їх заявах по суті, оцінивши надані докази та приписи діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Спір у цій справі виник у зв'язку із бездіяльністю відповідача щодо виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення та донарахованих сум грошової та матеріальної допомоги.
Позивач зазначає, що за період затримки розрахунку з 02.10.2017 по 18.07.2022 йому підлягає нарахуванню середній заробіток у сумі 399 613,22 грн та за період з 19.07.2022 по 14.05.2024 у сумі 41 992,48 грн (за шість місяців).
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивачки з військової служби, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу грошового забезпечення за судовим рішенням та на момент звернення позивача до суду, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки виплати сум грошового забезпечення на виконання рішення суду, суд виходить з наступного.
Оскільки період затримки розрахунку з позивачем розпочався при попередній редакції ст. 117 КЗпП України та припинився вже за нової редакції, то суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України, як в попередній редакції, так і в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду та на момент виплати позивачу грошового забезпечення за судовим рішенням та якою визначено право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте, не більш, як за шість місяців.
Суд зазначає, що в постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
При цьому, ВС зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таким чином, період затримки виплати індексації та донарахованих сум грошової та матеріальної допомоги, із урахуванням вже вирішеного у судовому порядку періоду з 02.10.2017 до 14.05.2024, розраховується з 03.10.2017 р. до 19.07.2022 р. (дата набрання чинності Закону № 2352-ІХ), що становить 1751 календарних днів та шість місяців після 19.07.2022 року відповідно до редакції ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, тобто по 19.01.2023 року, що становить 184 календарних дні.
Згідно довідки форма ОК-5 позивач отримав грошове забезпечення за два календарних місяці, що передували звільненню у таких розмірах: серпень 2017 (31 календарний день) - 11608,00 грн; вересень 2017 (30 календарних дні) - 7258,00 грн.
З огляду на розмір грошового забезпечення, середньоденне складає 309,28 грн.
При звільненні у жовтні 2017 року згідно із довідкою форма ОК-5 позивачу нараховано та виплачено 8028,69 грн.
На виконання рішення Одеського ОАС від 17.08.2023 року у справі № 420/12891/23 позивачу виплачено грошове забезпечення на суму 71777,59 грн.
Таким чином, сума яка підлягала виплаті на момент звільнення становить 79806,28 грн (8028,69 + 71777,59), що суд бере за 100%, з яких сума грошового забезпечення за рішенням суду у справі № 420/12891/23 (71777,59 грн) становить 89,94%.
З урахуванням розміру середньоденного заробітку 309,28 грн, за період з 03.10.2017 р. до 19.07.2022 року за 1751 к.д. середній заробіток становить 541549,28 грн, з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року за шість місяців (184 к.д.) складає 56907,52 грн, а всього за весь період 598456,80 грн. При застосуванні визначених судом 89,94%, така сума становить 538252,05 грн.
На думку суду зазначена сума підлягає зменшенню до розумних, пропорційних та справедливих розмірів виходячи з наступного.
Визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню за вказаний період, суд застосовує Постанову ВП ВС від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц і зазначає наступне.
Згідно з правовою позицією ВП Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з'ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.
На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов'язковий.
ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Суд враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року.
Водночас, суд вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Суд зазначає, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Зміни, що внесені до цієї статі Законом №2352-IX від 01.07.2022 року стосуються лише періоду за який може бути виплачений середній заробіток за час затримки. В іншій частині вказана стаття залишена без змін.
При цьому, ВС КАС у Постанові від 30 листопада 2023 р. у справі 380/19103/22 та у Постанові від 10.04.2024 р. у справі 360/380/23 зазначаючи про те, що застосування практики ВП ВС у справах №761/9584/15-ц , № 480/3105/19 є недоречним, жодним чином не наводить обґрунтувань такої правової позиції.
Відсутність такого обґрунтування, дає суду підстави застосовувати саме ці постанови Великої Палати Верховного суду як такі що виснують правову позицію існуючу станом на день розгляду цієї справи.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказувала на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
З огляду на наведені мотиви суд вважає, що відшкодування за час затримки, передбачене ч. 2 ст.117 КЗпП, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Суд застосовує принцип пропорційності враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зазначає, що тривалість строків не виплати індексації та донарахованих сум допомог стала пасивна поведінка позивача, оскільки будучи звільненим у жовтні 2017 року, позивач тільки у 2023 році звернувся до суду про нарахування та виплату цих видів грошового забезпечення, які була предметом розгляду у справі № 420/12891/23.
Не ставлячи під сумнів відсутність обмеження строку звернення до суду з такими вимогами, та не применшуючи обов'язок відповідача щодо своєчасності розрахунку і його відповідальності за вчинене, суд зазначає, що за наявності активної поведінки позивача, втрат які суттєво вплинули на майновий стан позивача, такі строки мали б бути значно меншими і не обліковуватись роками, як це допустив позивач. Зазначене дає підстави суду для врахування вказаних обставин та зменшення сум стягнення.
З огляду на викладене, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наведені ВП ВС в Постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд дійшов висновків, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь за затримку розрахунку суми, яка складає 50% від недоплаченого розміру грошового забезпечення за рішенням суду, а саме - 35888,80 грн (50% від 71777,59 грн) яка є співмірною, справедливою та такою, що відповідатиме обставинам цієї справи.
Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде не зобов'язання нарахувати та виплатити суму за затримку розрахунку, а її стягнення з відповідача, оскільки вона визначена вищенаведеними розрахунками суду. Зазначене не свідчить про вихід суду за межі заявлених позовних вимог, а є одним із способів ефективного захисту порушеного права.
Вимоги в частині компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають, оскільки судом вирішено спір щодо стягнення середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні, що фактично вже і є компенсацією втрачених позивачем доходів.
Як вже було наведено вище, 26 червня 2019 року ВП Верховного Суду у справі № 761/9584/15 та прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Таким чином, стягнувши на користь позивача суми за затримку розрахунку при звільненні, суд фактично компенсував позивачу втрату його доходів.
Стягнення ще додатково іншої компенсації фактично є подвійним стягненням втрачених доходів, не є розумним та справедливим, порушує баланс інтересів сторін.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (у редакції Постанови КМУ від 21.08.2019 року № 799) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, яким встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовець, у тому числі і той, який звільнений з військової служби має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.
Водночас середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
Таким чином, суми податку, які будуть утримані з нарахованого позивачеві середнього заробітку, не підлягають компенсації.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у Постанові від 26.04.2024 року у справі № 380/1169/20.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з урахуванням викладеного.
Наведені відповідачем обставини щодо порушення строку звернення до суду є безпідставними, оскільки остаточний розрахунок із позивачем проведений 14.05.2024 року, позовну заяву подано до суду 08.08.2024 року, що не виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду відповідно до ст. 122 КАС України.
Посилання на ч. 5 ст. 122 КАС України суд відхиляє, оскільки спір не стосується прийняття, проходження, звільнення з публічної служби.
Судовий збір у розмірі 4460,22 грн, який сплачений за подання цього позову, підлягає пропорційному розподілу відповідно до задоволеної частини вимог.
Так, позивач заявив майнову вимогу на суму 441605,70, з якої суд задовольнив 35888,80 грн, що складає 8,13%.
З огляду на суму сплаченого судового збору та розмір задоволених вимог, з відповідача, на користь позивача, підлягає стягненню судовий збір у сумі 362,62 грн.
Керуючись ст. 241-246 КАС України, суд
вирішив:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2017 року до 14.05.2024 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2017 року по 13.05.2024 року у сумі 35888,80 грн (тридцять п'ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень вісімдесят копійок).
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 362,62 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Попов В.Ф.