Іменем України
27 лютого 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1665/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Дашка Юрія Івановича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Дашка Юрія Івановича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2024 № 045650020784 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 05.10.2024 із зарахуванням до страхового стажу періоду військової служби з 30.06.1983 по 18.04.1985;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у відповідності до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . До січня 2015 року він проживав та працював у м. Алчевськ Луганської області. На початку січня 2015 року був вимушений виїхати до м. Дніпро, де з 08.01.2015 по 31.08.2017 працював у Комунальному закладі «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». В подальшому переїхав до м. Харків, де в період з 11.09.2017 по 22.11.2017 працював у Комунальному закладі охорони здоров'я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».
В кінці листопада 2017 року ОСОБА_1 переїхав до м. Маріуполь Донецької області, де з 01.12.2017 по 11.07.2018 працював на станції швидкої медичної допомоги м. Маріуполя. У липні 2018 року повернувся до м. Дніпро та з 18.07.2018 працює в Комунальному підприємстві «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».
04.10.2024 позивачу виповнилося 60 років. У зв'язку із цим 11.11.2024 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення йому пенсії за віком та призначення грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 із застосуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії за віком було передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2024 № 045650020784 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Відповідач з посиланням на пункт 14.4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначив, що відповідно до паспортних даних заявник зареєстрований в місті Алчевськ Луганської області, яке є тимчасово окупованою територією України. Інформація про припинення виплати пенсії чи перебування на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації, як одержувач пенсії заявником не надана.
Крім того, за результатами розгляду документів до страхового стажу не було зараховано період проходження військової служби з 30.06.1983 по 18.04.1985, оскільки у військовому квитку печатки не читаються.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 30.12.2024 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також цією ухвалою, серед іншого, запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали надіслати суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи відзив на позовну заяву (відзив) і всі докази разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки платника податків.
11.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком та грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2024 № 045650020784 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. В рішенні відповідачем зазначено, що вік заявника становить 60 років. Відповідно до паспортних даних заявник зареєстрований в місті Алчевськ Луганської області, яке є тимчасово окупованою територією України. Інформація про припинення виплати пенсії чи перебування на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації, як одержувача пенсії заявником не надана. Страховий стаж особи становить 42 роки 7 місяців 4 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 30.06.1983 по 18.04.1985, оскільки у військовому квитку печатки не читаються. Для зарахування вказаного періоду військової служби необхідно надати уточнюючу довідку з центру комплектування та соціальної підтримки. Відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Право на пенсійну виплату відсутнє. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з абзацами 1, 8 статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з матеріалами справи позивач станом на момент звернення за призначенням пенсії досяг віку 60 років.
Зарахований відповідачем страховий стаж позивача склав 42 роки 07 місяців 04 дні, що є достатнім для призначення пенсії за віком, у відповідності до вимог вищенаведених положень Закону № 1058-IV.
При цьому, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період проходження ним військової служби з 30.06.1983 по 18.04.1985 у зв'язку з тим, що у військовому квитку позивача не читаються печатки.
Щодо наведених обставин, суд зазначає таке.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Пунктом 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, передбачено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються, зокрема, військові квитки.
Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 та військовим квитком серії НОМЕР_3 позивач у період з 30.06.1983 по 18.04.1985 проходив військову службу у лавах Радянської армії.
Отже суд зазначає, що належними та достатніми документами підтверджується факт проходження позивачем у період з 30.06.1983 по 18.04.1985 військової служби, а тому такий період має бути зараховано до його страхового стажу.
Щодо посилань відповідача у спірному рішенні на нечитабельність печатки у військовому квитку позивача, суд вважає їх незмістовними, оскільки формальні недоліки у документах, не можуть бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби.
Окрім того, період проходження позивачем військової служби підтверджується також трудовою книжкою, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Тож, дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 30.06.1983 по 18.04.1985, є протиправними.
Щодо вимог позивача про скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2024 № 045650020784, суд зазначає таке.
Позивач станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досяг необхідного пенсійного віку (60 років).
Як вже зазначалось судом вище, зарахований відповідачем страховий стаж позивача склав 42 роки 07 місяців 04 дні, тобто навіть без врахування до страхового стажу вищевказаного спірного періоду проходження позивачем військової служби, його страховий стаж є достатнім для призначення пенсії за віком, у відповідності до вимог статті 26 Закону № 1058-IV.
Водночас, рішенням від 15.11.2024 № 045650020784 відповідачем було відмовлено в призначенні позивачу пенсії у зв'язку з тим, що останнім не надано інформації про припинення виплати пенсії чи перебування на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації, як одержувача пенсії.
Щодо наведених обставин, суд зазначає, що з 23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 № 3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Суд враховує, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан. Дипломатичні відносини з державою-агресором було розірвано.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992.
Зазначені обставини унеможливлюють обмін інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації, тому норми чинного законодавства вимагають від громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, зазначати, зокрема, в заяві про призначення пенсії, власне підтвердження щодо неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований у місті Алчевськ Луганської області, яке згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, з 07.04.2014 є тимчасово окупованою територією України.
Довідка позивача про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб № 0000576916, видана 12.07.2018.
При цьому, в позові вказано, що до січня 2015 року позивач працював та проживав у місті Алчевськ Луганської області, а з січня 2015 року працював та проживав на підконтрольній Україні території.
Так, дійсно з трудової книжки позивача судом встановлено, що з 08.01.2015 позивач працює на підконтрольній українській владі території. Водночас, до вказаного моменту позивач працював у Комунальному закладі «Алчевська міська станція швидкої медичної допомоги».
При цьому, як вже вказано вище місто Алчевськ з 07.04.2014 є тимчасово окупованою територією України.
Отже, позивач є особою, яка під час тимчасової окупації території виїхала на підконтрольну Україні територію, а тому у відповідності до вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він має підтвердити в заяві про призначення пенсії неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Водночас, позивачем відповідного підтвердження в заяві про призначення пенсії не зазначено та до заяви такого підтвердження також не додано, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку № 22-1) у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія.
Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Водночас, доказів повідомлення пенсійним органом, в тому числі відповідачем позивача у визначений Порядком № 22-1 спосіб про необхідність подання додаткових документів, в тому числі особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, матеріали справи не містять.
Таким чином висновки відповідача у спірному рішенні щодо відмови в призначенні позивачу пенсії є передчасними.
Відтак, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2024 № 045650020784.
В свою чергу, посилання у позові на те, що позивач не може виїхати на окуповану територію з метою отримання довідки щодо неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, є недоречними, оскільки законодавством не вимагається отримання особами таких довідок.
Суд зазначає, що з аналізу пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вбачається, що відповідне повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації зазначається в заяві про призначення пенсії, тобто фактично у вигляді власного письмового підтвердження. При цьому, такі вимоги не є формальними, оскільки вони встановлені чинним законодавством та обумовлені агресією рф проти України, та окупацією частини території України.
За таких обставин, відповідач станом на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком не володів будь-якою інформацією щодо неодержання позивачем пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Водночас, доказів повідомлення пенсійним органом позивача у визначений Порядком № 22-1 спосіб про необхідність подання особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, матеріали справи не містять.
Позивачем в свою чергу не виконано вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо заявлених позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає таке.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поряд з цим, відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1, серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.10. Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.
Після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком не підлягають задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться виключно до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень.
Також з урахуванням наведеного, не підлягають задоволенню й вимоги позивача щодо нарахування та виплати йому грошової допомоги у відповідності до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки така допомога виплачується станом на день призначення пенсії, однак позивачу пенсію не призначено.
Надаючи правову оцінку обраного позивачкою способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Обираючи спосіб захисту, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, суд доходить висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 11.11.2024, з урахуванням висновків суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.12.2024 № 57B5-B958-MEBE.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 484,48 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Дашка Юрія Івановича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний номер 22933548, місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.11.2024 № 045650020784 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження ним військової служби з 30.06.1983 по 18.04.1985.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.11.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 27.02.2025.
Суддя О.М. Качанок