21 лютого 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/104/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними та скасування рішення/відмови, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника - адвоката Кривоноса Андрія Ілліча, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (також - відповідач-2), у якому, з урахування уточнення позовних вимог (а.с.29-36), просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 27.11.2024 № 110130017320 про відмову у призначенні пенсії за віком;
2) визнати протиправною та скасувати відмову відповідача-2 від 05.12.2024 № 1100-0305-8/74749 у призначенні пенсії за віком;
3) зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути заяву від 21.11.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Ухвалою судді від 20.01.2025 року відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.37).
Представник відповідача-2 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки Головне управління не вчиняло жодних дій спрямованих на розгляд документів чи прийняття рішення щодо поданих документів позивача. Лист від 05.12.2024 № 1100-0305-8/74749 не є відмовою у призначенні пенсії, а лише повідомленням про те, що рішенням від 27.11.2024 № 110130017320, винесеним відповідачем-1, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактором є визначення органу яким саме прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовною заявою до суду (а.с.40-42).
Представник відповідача-1 у поданому до суду відзиві також просив відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що позивач не набув необхідного страхового стажу (а.с.53-55).
Дослідивши письмові докази у справі суд зазначає наступне.
21.11.2024 року позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказану заяву, за принципом екстериторіальності, розглянуто відповідачем-1, який рішенням від 27.11.2024 №110130017320 відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком, оскільки він не набув необхідного страхового стажу. При цьому за результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу позивача не зараховано періоди за трудовою книжкою: з 06.03.1989 по 9.10.1989, оскільки відсутній підпис відповідальної особи; з 21.03.1995 по 27.11.1996, оскільки виправлення в наказі про звільнення (а.с.18).
Копію такого рішення на адресу позивача направлено відповідачем-2 листом від 05.12.2024 № 1100-0305-8/74749 (а.с.17).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Дане право деталізоване у Законах України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (також - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Згідно з частиною 2 статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Стаття 62 Закону № 1788-ХІІ передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою: з 06.03.1989 по 9.10.1989, оскільки відсутній підпис відповідальної особи; з 21.03.1995 по 27.11.1996, оскільки виправлення в наказі про звільнення (а.с.10-16, 18)
Суд зазначає, що у спірні періоди роботи порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 р. № 162 (діяв до 29.07.1993) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 (діє з 29.07.1993).
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Стягнення до трудової книжки не записуються.
Згідно пункту 2.3 Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються охайно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) у трудову книжку (вкладиш) про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу та звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки (вкладиша) під розписку в особистій картці (типова міжвідомча форма № Т -2, затверджена ЦСУ СРСР), в якій має бути повторено точний запис із трудової книжки (вкладиша) (пункт 2.4 Інструкції № 162).
Пунктом 2.5 Інструкції № 162 визначено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
Якщо підприємства, що внесли неправильний або неточний запис, ліквідовані, виправлення здійснюються правонаступником, а за його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковано ліквідоване підприємство (пункт 2.7 Інструкції № 162).
З 29.07.1993 року діє Інструкція № 58, відповідно до пункту 1.2 якої трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Отже, законодавством продовжено використання бланку попереднього зразка та Інструкцією № 58 припинено застосування Інструкції 162.
При цьому, суд звертає увагу, що в Інструкції № 58 закріплені аналогічні вимоги, що були викладені у попередній Інструкції № 162.
Пунктом 8.1 Інструкції №162 було визначено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (СП СРСР, 1973 р. № 21, ст. 115).
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" також визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.
Також, слід врахувати правову позицію, викладену Верховний Судом у постановах, зокрема від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі №307/541/17, згідно якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Отже, виявлені відповідачем-1 недоліки в заповненні трудової книжки серії НОМЕР_1 не є такими, що виключають можливість зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивача. При цьому пенсійний орган не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивача, а вказує на окремі, незначні недоліки під час заповнення трудової книжки.
Щодо посилання відповідача-1 у спірному рішенні на необхідність надання уточнюючих довідок, виданих організаціями, у яких працював позивач, на підставі первинних документів за час виконання робіт та довідки про перейменування організації, то згідно до статті 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто, пенсійний орган, у випадку виявлення помилок або неточностей у документах, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію.
Відповідно до частини 1 статті 64 Закону № 1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право, зокрема:
- отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України;
- проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати;
- вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання;
- порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- у разі виявлення порушень порядку, використання коштів Пенсійного фонду звертатися в установленому законом порядку до контролюючих та правоохоронних органів.
Отже, маючи цілу низку повноважень, відповідач-1 не вчинив жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права позивача на пенсію, поклавши весь тягар відповідальності саме на останнього.
Враховуючи вказане, рішення відповідача-1 від 27.11.2024 № 110130017320 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, то суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Отже, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Згідно частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
30.03.2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України № 25-1 від 16.12.2020 року "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", якою передбачено застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021 року.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно до пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Як встановлено, заяву позивача від 21.11.2024 про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області з прийняттям рішення від 27.11.2024 № 110130017320.
Таке рішення, в свою чергу, за результатами судового розгляду визнано протиправним.
За цих обставин, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 21.11.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Також, як встановлено судом, листом 05.12.2024 № 1100-0305-8/74749 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повідомило позивача про те, що його заява про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області, рішенням якого від 27.11.2024 № 110130017320 йому відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 1058-IV (а.с.17).
Отже, вказаний вище лист носить суто інформативний характер, не є рішенням про відмову в призначенні пенсії, тому позовна вимога про визнати його протиправним та скасування задоволенню не підлягає.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
В даному випадку, часткове задоволення позовну пов'язано із встановленням відмінного від заявленого позивачем порядку відновлення порушеного права, тому на переконання суду, не впливає на розмір судових витрат, що підлягає відшкодуванню позивачу.
При зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (а.с.25), який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-236, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.11.2024 № 110130017320 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.11.2024 року про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО