27 лютого 2025 року справа №320/40892/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1, ВЧ НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2, ВЧ НОМЕР_2 ), в якій просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 № 5.
2. Зобов'язати уповноважених осіб Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
3. Стягнути з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) невиплачене грошове забезпечення за період з лютого 2023 року до дати постановлення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ відповідача є протиправним та таким, що порушує визначені законом права позивачки, є безпідставним, прийнятим з порушенням правил та процедур, а відтак підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачі письмові відзиви на позовну заяву суду не подали.
Розглянувши подані позивачкою документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з доводами позивачки, наведеними у позовній заяві, за фахом вона є фінансисткою, станом на 24.02.2022 не була військовозобов?язаною та не підлягала призову під час мобілізації. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 була призвана на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 24.02.2022 № 5 ОСОБА_1 призначено стрільцем першого стрілецького відділення другого стрілецького взводу першої стрілецької роти та зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Перебуваючи у складі військової частини та виконуючи бойові завдання, а також перебуваючи на лікуванні позивачка не мала можливості звернутися до суду із відповідним позовом.
У подальшому позивачку, яка перебувала у розпорядженні командира батальйону в/ч НОМЕР_1 , призначеного наказом Командувача Сил ТРО ЗСУ (по особовому складу) № 103-РС від 13.09.2022 на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти в/ч НОМЕР_2 , виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення та переведено до в/ч НОМЕР_2 .
Також у позовній заяві позивачка стверджує, що за період служби щодо неї вчинено ряд протиправних посягань, зокрема сексуальне насильство, а у період січень-березень 2023 року вчинено ряд протиправних дій, які містять ознаки катування та нелюдського поводження, що є порушенням права гарантованого статтею 3 Європейської конвенції з прав людини, вчинені з метою приниження особистої гідності ОСОБА_1 , створення умов, в яких вона відчувала моральні та фізичні страждання, душевні муки, неможливості реалізації її конституційних прав на захист, звернення до вищого керівництва та до суду, отримання медичної допомоги, що поєднується із страхом вчинення розправи над нею (такі дії містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 426-1 КК України, а саме застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого, перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглої, вчинені в умовах воєнного стану). Внаслідок таких протиправних дій керівництва військової частини, військових медичних працівників здоров'я ОСОБА_1 зазнало непоправних змін, а саме розвинулась інтамуральна лейоміома матки з больовим синдромом, що супроводжувалися міжменструальними кровотечами, діагностовано залізодефіцитну анемію внаслідок крововтрати. Неодноразові звернення до командування військової частини щодо надання їй медичної допомоги, надання направлення на госпіталізацію до військового госпіталю, згідно з раніше отриманого направлення, - були залишені без реагування.
Окрім того позивачка зазначила, що стан її здоров'я зазнав непоправних змін, однак, усі звернення до керівництва щодо надання направлення для проходження ВЛК були залишені без реагування. Більше того наголосила, що з березня 2023 року (за лютий 2023 року) вона не отримує жодних грошових виплат.
Разом з тим з матеріалів справи судом встановлено, що медичними документами (виписка від 14.04.2023 № 134, виписка від 21.03.2023 № 440г, епікриз від 17.01.2023) підтверджено діагноз - інтамуральна лейоміома матки з больовим синдромом (стан після консервативної міомектомії).
Натомість доказів, які б підтверджували вчинення відповідачами протиправних дій, про які зазначає позивачка, до позовної заяви нею не надано, як і не надано доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та станом здоров'я позивачки.
Також зі змісту спірного наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 24.02.2024 № 5 судом встановлено, що позивачка зарахована до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та на всі види забезпечення і призначена стрільцем першого стрілецького відділення другого стрілецького взводу першої стрілецької роти з 24.02.2022, посаду прийняла та приступила до виконання службових обов'язків за посадою на підставі її рапорту № 10 від 24.02.2022.
Згідно з даним військового квитка позивачки серії НОМЕР_4 , 11.03.2022 вона прийняла присягу.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.09.2022 № 178, на підставі наказу командира НОМЕР_5 окремої бригади ТРО ЗСУ (по особовому складу) № 103-РС від 13.09.2022, позивачка, яка перебувала у розпорядженні командира батальйону ВЧ НОМЕР_1 і призначена на посаду стрільця першого стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти ВЧ НОМЕР_2 , вважається такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби в АДРЕСА_1 . З 15.09.2022 позивачка була виключена зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Позивачка подала командиру роти вогневої підтримки ОСОБА_3 07.03.2023 рапорт про звільнення її з військової служби, виклавши у ньому обставини щодо відсутності правових підстав для проходження нею військової служби.
При цьому, зі змісту рапорту вбачається, що вона самостійно прибула 24.02.2022 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та виявила бажання проходити військову службу.
Згідно з листом ВЧ НОМЕР_2 від 04.04.2023 № 1780/755, у відповідь на адвокатський запит щодо результату розгляду рапорту позивачки, 07.03.2023 військовослужбовицею ОСОБА_1 командуванню роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 було подано рапорт візуально подібний до документа, копію якого долучено до адвокатського запиту. Проте, як і на наданій копії, на рапорті були відсутні обов'язкові для даного виду документу реквізити, передбачені Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124, про що було доведено солдату ОСОБА_1 і запропоновано вказані недоліки усунути. В подальшому рапорт, датований 07.03.2023 на розгляд до командування роги вогневої підтримки не подавався.
В матеріалах справи наявна також копія рапорту позивачки до ВЧ НОМЕР_6 , ВЧ НОМЕР_7 , Регіонального управління Сил ТРО « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ЗСУ, Міністерства оборони України від 17.04.2023, яким вона повідомляла, що потребує проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності для подальшого проходження служби та/або встановлення терміну реабілітації після хірургічного втручання.
Вважаючи наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 24.02.2022 № 5 протиправним, позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою про його скасування та поновлення її прав у заявлений спосіб.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
За приписами частин першої-третьої, п'ятої, сьомої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднанні районні), міські (районні у містах, об'єднанні міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до частини дванадцятої статті 1 Закону № 2232-XII жінки виконують військовий обов'язок на рівних засадах із чоловіками (за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі), що включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, проходження служби у військовому резерві, виконання військового обов'язку в запасі та дотримання правил військового обліку.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, бере офіційне зобов'язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов'язки військової служби (частина дванадцята статті 2 Закону №2232-XII).
Таким чином, Закон № 2232-XII не визначає обмежень щодо прийняття (призову) жінок на військову службу за їх зверненням у добровільному порядку. У законі йдеться й про гендерну рівність у війську та передбачає, що жінки виконують військовий обов'язок на рівних засадах із чоловіками, в однакових умовах приймаються на службу та проходять військову службу.
У свою чергу, положеннями Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі - Закон № 3543-ХІІ) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-ХІІ, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3543-ХІІ, загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 4 Закону № 3543-ХІІ, вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно з Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію»», відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ № 65). Закон набирав чинності і застосовується з дня фактичного початку воєнних дій у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, розпочатої 24.02.2022.
Указом № 65 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація).
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною п'ятою статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють, зокрема територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Таким чином, під час мобілізації громадяни України зобов'язані з'являтися на збірні пункти чи до ТЦК та СП, військової частини, СБУ, чи до органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері цивільного захисту.
Разом з тим чинне законодавство не виключає і не забороняє власну ініціативу громадян України, які у добровільному порядку, без відповідного виклику, можуть прибути, зокрема до ТЦК та СП з метою призову по мобілізації.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачка добровільно прибула 24.02.2022 до ІНФОРМАЦІЯ_4 та виявила бажання проходити військову службу, у зв'язку з чим був прийнятий спірний наказ від 24.02.2022 № 5.
Таким чином, оскільки, як встановлено судом, оскаржуваний наказ прийнятий за фактом самостійного прибуття позивачки для виконання військового обов'язку та на підставі Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», то такий наказ є правомірним та скасуванню не підлягає.
Окрім наведеного суд зазначає, що зміст права на судовий захист врегульовано положеннями статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини першої якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
При цьому, завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову, є складовою принципу диспозитивності (пункт 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання залежить виключно від позивача. Розгляд спору за межами підстав заявленого позову, за відсутності перешкод в ефективному захисті порушених прав позивача, вказує на порушення принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Позивач у спірних правовідносинах визначив спосіб захисту свого права шляхом заявлення позовної вимоги про скасування наказу від 24.02.2022 № 5, тобто шляхом скасування індивідуального акту.
Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акт, як результат правозастосування, адресований конкретному суб'єкту, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованої (чітко визначеної) особи; містить індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розрахований на врегулювання лише конкретної ситуації, а тому його юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
При цьому суд враховує правову позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні від 23.06.1997 №2-зп у справі № 3/35-313, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини якого вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Також, у пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17; Касаційний адміністративний суд у постановах від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).
Таким чином, оскільки оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, то такий акт вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку - після мобілізації позивачки та направлення її для проходження військової служби.
Тож після реалізації оскаржуваного наказу виникли нові правовідносини з приводу проходження військової служби, особливості яких визначаються положеннями Закону №2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Водночас, цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов, оскільки такий наказ вже реалізований, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби, не відновить початковий стан і не призведе до бажаного позивачкою результату, який вона переслідує у даному позовному провадженні.
Отже, скасування, після його реалізації та вичерпання своєї дії, оскаржуваного позивачкою акту індивідуальної дії щодо призову на військову службу, не відновить прав позивачки, а лише призведе до порушення стабільності усталених публічно-правових відносин та принципу правової визначеності.
Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ, як акт індивідуальної дії, реалізований його застосуванням та вичерпав свою дію, а тому його оскарження не є належним способом захисту прав чи інтересів позивачки, так як скасування відповідного наказу не призведе до відновлення попереднього (первісного) стану позивачки.
Разом з тим суд зазначає, що за наявності ж скарг на стан здоров'я, що не дають підстав надалі проходити військову службу, позивачка не позбавлена права звернутися з рапортом до безпосереднього керівника щодо направлення її на проходження ВЛК, яка за даних обставин компетентна надавати оцінку, в тому числі й медичним випискам позивачки, для подальшого вирішення питання щодо звільнення її з військової служби за станом здоров'я.
Також, за наявності інших підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, позивачка не позбавлена права звернутися з рапортом до безпосереднього керівника щодо її звільнення з військової служби у порядку та спосіб, що визначені Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
У взаємозв'язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.