про повернення позовної заяви
26 лютого 2025 року м. Київ № 320/51784/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Бюро економічної безпеки, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України від 01.02.2023 № ІдскРСО-нд про скасування ОСОБА_1 щомісячної надбавки за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, як працівнику режимно-секретного органу у розмірі 50% посадового окладу;
- зобов'язати Бюро економічної безпеки України здійснити перерахунок щомісячної надбавки у розмірі 50% до посадового окладу ОСОБА_1 за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, як працівнику режимно- секретного органу відповідно до наказу БЕБ від 15.07.2022 № 14дск/РСО у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414 за період з 01.01.2023 до 04.06.2024 та здійснити відповідну виплату.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ним копії судового рішення.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив, що звернувшись 30.07.2024 до суду з позовом про оскарження наказу від 01.02.2023, позивач пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
У зв'язку з цим, позивачу було запропоновано надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
У грудні 2024 року до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій позивач зазначив, що з моменту ознайомлення із наказом про звільнення від 04.06.2024 року, йому достеменно стало відомо про те, що належне грошове забезпечення у виді набавки у розмірі 50% посадового окладу за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, він не отримав.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошував, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України (постанова Верховного Суду від 27 грудня 2024 року у справі № 420/15311/23 ).
У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до вимог щодо стягнення заробітної плати за період, який тривав по 19.07.2022, застосовується норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, а саме: особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а до вимог щодо стягнення заробітної плати за період, який розпочався з 19.07.2022, застосовується норма частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній після внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, а саме: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Отже, на даний час норми законодавства визначають строк для звернення до суду у справах по трудових спорах щодо оплати праці у сфері публічної служби три місяці.
Суд звертає увагу, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Позивач зазначає, що звернувся із заявою до відповідача про виплату недоотриманого грошового забезпечення у лютому 2024 і в лютому 2024 дізнався, про підстави виплати надбавки за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, не в повному обсязі.
Проте, суд вважає вказані доводи позивача необґрунтованими, оскільки наказом БЕБ від 01.02.2023 № 1дск/РСО-нд, який є предметом розгляду даної справи, позивачу було скасовано щомісячну набавку за роботу у розмірі 50% посадового окладу з 01.02.2023, фактична виплата припинилась з 01.01.2023.
Суд зазначає, що надбавка до посадового окладу є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено грошову виплату, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок.
Відтак, з дня отримання виплати особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням викладеного, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на отримання у повному обсязі доплати, в той момент, коли його не отримав в повному обсязі, тобто з 01.02.2023 року.
Таким чином, отримання позивачем листа відповідача від 26.02.2024 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти через рік після отримання надбавки за роботу не в повному обсязі, як він вважає у січні 2023 року.
При цьому, отримуючи грошові виплати не в повному обсязі протягом тривалого часу позивач не звертався до суду з метою захисту своїх прав та інтересів. Вказані дії позивача не можуть вважатися такими, що вчинені в розумний строк, без обґрунтованих зволікань.
Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд звертає увагу, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
При цьому, позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк, а твердження, на які позивач посилається у своїй заяві не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку.
В зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Оцінюючи наведені позивачем аргументи на обґрунтування пропуску строку звернення до суду суд зазначає, що судовий захист за критерієм справедливості як невід'ємної складової згаданого у статті 8 Конституції України верховенства права повинен надаватися особі, котра як учасник суспільних відносин добросовісно ставиться до стану реалізації власних прав (інтересів) та обов'язків, тобто належно опікується власними правами (що повністю кореспондує змісту пункту 6 частини 5 статті44 КАС України), а звернення до суду із позовом після спливу строків звернення до суду шкодить забезпеченню юридичної визначеності та створює ризик розбалансування системи соціального захисту.
Згідно з приписами частини третьої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
У свою чергу позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин суд дійшов висновку про повернення позивачу позовної заяви з усіма доданими до неї матеріалами.
Суд також звертає увагу позивача на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
2. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати (видати) позивачу (його представнику) невідкладно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Леонтович А.М.