26 лютого 2025 року м. Київ справа №320/22113/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відносно ОСОБА_1 , обмеживши розмір його пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 грудня 2022 року перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у повному розмірі без обмеження розміру пенсії граничним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Киві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка була перерахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2021 року № 1307 з 01 грудня 2022 року.
Проте, як вказує позивач, станом на теперішній час, відповідач виплачує пенсію з обмеженням її розміром десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, тобто, у розмірі 23 610,00 грн.
З цього приводу позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату призначеної йому пенсії без обмеження максимальним розміром, проте, відповідач листом відмовив у здійсненні такого перерахунку, посилаючись на відсутність на те правових підстав, що стало підставою для звернення до суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на відсутність підстав для перерахунку та виплати позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром не має.
Не погоджуючись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивачем подано суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копія ухвали суду від 24 травня 2024 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримані уповноваженою особою відповідача 10 вересня 2024 року безпосередньо в приміщенні суду, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка.
08 липня 2024 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26 липня 2018 року Київською міською державною адміністрацією.
Також, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII.
Відповідно до наданої суду копій пенсійної справи позивача, розмір пенсії останнього з 01 грудня 2022 року становив 65 397,00 грн, з 01 березня 2023 року - 78 280,26 грн, з 01 квітня 2024 року - 84 511,36 грн, проте, був обмежений десятьма прожитковими мінімумами для осіб, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач 25 березня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії та виплачувати її без обмеження максимальним розміром.
Листом від 15 квітня 2024 року № 14920-12686/Ч-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку та виплати пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, з огляду на положення статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Так, відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ).
Так, відповідно до статті 1 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно статті 49 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Судом встановлено, що позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, проте, спірним у цій справі є дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20 березня 2024 року № 2-р(II)/2024.
Суд наголошує на тому, що обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон України від 08 липня 2011 року № 3668-VI), що набрав чинності з 01 жовтня 2011 року.
За приписами статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічне положення з 01 жовтня 2011 року передбачене й у частині третій статті 67 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, зокрема, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Водночас, 20 березня 2024 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р(II)/2024, стаття 67 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, так само, як і припис статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними, з огляду на що, після звернення позивача, відповідач не мав правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплачувати пенсію, призначену відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, з урахуванням усіх надбавок, доплат, підвищень, проведених індексацій, проведених та подальших перерахунків, без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, суд зауважує, що у пункті 2 резолютивної частини рішення № 2-р(II)/2024, зазначено, що означені приписи Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI та Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, далі - Закон України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII).
Разом з тим, відповідно до статті 57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Згідно частини третьої, шостої статті 57 Закону України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX, моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо: 1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом; 2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
При цьому, відповідно до абзацу третього частини першої статті 94 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті Суду встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі - Регламент).
Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту, акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.
Таким чином, за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) «попередня» норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення Конституційного Суду України і може передбачати як нові права, так і нові обов'язки та обмеження для суб'єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма» (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення Конституційного Суду України) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень Конституційного Суду України, який передбаченим Регламентом.
Зазначене дає підстави для висновку, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб'єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення.
Таким чином, правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
Вирішуючи питання щодо початку дії вказаного рішення Конституційного Суду України в аналогічних за змістом правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2024 у справі № 580/7744/23 дійшов до висновку, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону про реформування пенсійної системи із змінами, що поширює свою дію на Закон із змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ із змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
При цьому, у згаданій постанові Верховний Суд також підкреслив, що, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні № 2-р(II)/2024, з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.
За таких обставин та правового регулювання спірних правовідносин, суд з урахуванням частини п'ятої статті 242 КАС України, доходить до висновку, що, починаючи з 21 березня 2024 року (а не з 01 грудня 2022 року, як зазначив позивач), дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, є протиправними, а відтак, позовні вимоги у відповідній частині є обґрунтованими з урахуванням зміни дати, з якої така пенсія підлягає нарахуванню та виплаті без обмеження максимальним розміром.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
VI. Судові витрати.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами інших судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження ОСОБА_1 розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, з урахуванням усіх надбавок, доплат, підвищень, проведених індексацій, проведених та подальших перерахунків, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 21 березня 2024 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплачувати пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, з урахуванням усіх надбавок, доплат, підвищень, проведених індексацій, проведених та подальших перерахунків, без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 21 березня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.