27 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/15003/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №032350008687 від 06.12.2024 про відмову в перерахунку пенсії - перехід на пенсію за іншим Законом України «Про державну службу»; зобов'язання прийняти рішення щодо переведення на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII зарахувавши до стажу державної служби період роботи в податковій службі, зокрема: з 14.12.1992 по 16.12.2019 року, визначивши розмір пенсії на підставі довідок про заробітку плату для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-IV).
Вказує, що 14.05.2020 позивачу було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Зазначає, що на час призначення пенсії трудовий стаж становить 42 роки 05 місяців 07 днів, страховий стаж складав 41 рік 10 місяців 15 днів.
29.11.2024 позивач звернулася до територіального управління ПФУ за місцем проживання із заявою про переведення на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ (далі - Закон №889-VІІІ), який набув чинності 01 травня 2016 року.
За принципом екстериторіальності її документи були направлені на розгляд до ГУ ПФУ в Закарпатській області, яким було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №032350008687 від 06.12.2024 у зв'язку з тим, що посади які займала позивач на які присвоюються спеціальні звання не належать до посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України №3723-12.
З таким діями відповідача ОСОБА_1 не погоджується, вважає їх неправомірними та такими, що не відповідають діючому законодавству, порушують її конституційне право на пенсійне забезпечення, оскільки за наявності у особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє пенсіонеру після призначення пенсії, перейти з одного виду пенсії на інший, або звернутись органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за іншим законом.
З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.43).
В поданому до суду відзиві ГУ ПФУ в Закарпатській області з позовними вимогами не погоджується та просить відмовити в задоволенні позову (а.с.51-55).
Представник відповідача в обґрунтування своєї позиції вказує, що ОСОБА_1 з 14.05.2020 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
29.11.2024 позивач звернулася із заявою №18539 про перерахунок пенсії у зв'язку з переведенням з пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
За принципом екстериторіальності вказана заява позивачки від 29.11.2024 розглядалася структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. До заяви надані довідки 28.11.2024 № 321/с/03-20-10-02-12, № 322/с/03- 20-10-02-12, трудова книжка НОМЕР_1 від 11.08.1978.
Згідно записів в трудовій книжці, до стажу державної служби можливо зарахувати періоди з 14.12.1992 по 22.12.1993 та з 29.05.2013 по 31.12.2013. Стаж роботи на державній службі становить 01 рік 07 місяців 12 днів.
Представник відповідача зазначає, що у вищезазначені періоди роботи позивачці були присвоєні спеціальні звання, а саме: 28.12.1993 спеціальне звання інспектора податкової служби третього рангу; 15.06.1998 спеціальне звання «Інспектор податкової служби другого рангу»; 25.09.2002 спеціальне звання «Інспектор податкової служби І (першого) рангу»; 31.03.2006 спеціальне звання «Радник податкової служби III рангу»; 01.01.2014 спеціальне звання «Радник податкової та митної справи III ранту», 17.09.2015 спеціальне звання «Радник податкової та митної справи II рангу».
Враховуючи вищенаведене наголошує, що посади на які присвоюються спеціальні звання не належать до посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України № 3723-12, тому Головним управлінням було прийнято рішення № 032350008687 від 06.12.2024 про відмову у перерахунку пенсії позивачки.
Стосовно довідок про заробітну плату, то такі вимоги вважає передчасними та не погоджується зі змістом самих довідок на підставі яких позивачка просить суд зобов'язати органи Пенсійного Фонду України провести перерахунок її пенсії.
З урахуванням наведено стверджує, що рішення прийняте з урахуванням норм чинного законодавства та у задоволенні позову просить відмовити у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, що підтверджується листом ГУ ПФУ у Волинській області про надання інформації від 09.12.2024 (а.с.33).
29.11.2024 позивач звернулася із заявою до територіального відділу ГУ ПФУ у Волинській області про перехід на інший вид пенсії, на пенсію за віком відповідно по Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області №321/С/С03-20-10-02-12 та №322/С/03-20-10-02-12 від 28.11.2024 (а.с.29-32).
ГУ ПФУ в Закарпатській області рішенням №032350008687 від 06.12.2024 відмовило у переведенні з пенсії відповідно до Закону №1058-ІV на пенсію відповідно до Закону №889-VIII, оскільки посади на які присвоюються спеціальні звання не належать до посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України №3723-12 (а.с.34).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон №1058-IV), який також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України «Про державну службу».
01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі також - Закон №889-VIII), згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі також - Закону №3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так, частиною першою статті 37 Закону №3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII - 01.05.2016, право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
З огляду на зміст зазначених норм чинного законодавства, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018. за результатом розгляду зразкової справи №822/524/18.
Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (далі Закон №509-XII) (чинного до 19.11.2012), правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, Законом України «Про державну службу».
Частина сьома статті 15 Закону №509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону №509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частина четверта статті 15 Закону №509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно з положеннями статті 6 Закону №509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII, далі Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Як встановлено судом при розгляді справи позивач у період з 14.12.1992 по 16.12.2019 працювала на посадах податкової служби, що підтверджено даними трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.20-26).
Зокрема 14.12.1992 року ОСОБА_1 прийнята на посаду державного податкового інспектора (запис №13), 31.05.1994 прийняла присягу державного службовця (запис №16), 16.12.2019 припинено державну службу та звільнено з роботи у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату працівників (запис №45).
Зі спірного рішення слідує, що ГУ ПФУ в Закарпатській області до стажу державної служби позивачу зараховано виключно період з 14.12.1992 по 22.12.1993 та з 29.05.2013 по 31.12.2013. Таким чином, стаж роботи на державній службі, обрахований відповідачем, становить 01 рік, 07 місяців, 12 днів. Зазначено, що посади на які присвоюються спеціальні звання не належать до посад державної служби.
Як слідує з листа ГУ ДПС у Волинській області від 02.12.2024 ОСОБА_1 за час служби в податкових органах було присвоєно спеціальні звання, зокрема: 28.12.1993 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби третього рангу; 15.06.1998 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби другого рангу»; 25.09.2002 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби І (першого) рангу»; 31.03.2006 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової служби III рангу»; 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи III ранту», 17.09.2015 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи II рангу» (а.с.37).
Суд зауважує, що зважаючи на те, що як Законом №889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів №3723-XII, №509-XII та Порядку №283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що позивач з 14.12.1992 безперервно працювала в органах державної податкової служби, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивача на посадах податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.
Крім того, згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок №839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку №283.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, доводи відповідача про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є безпідставними.
Частиною другою статті 46 Закону №889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
При цьому, пунктом 5 Порядку №229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.
Враховуючи викладене, суд зауважує, що оскільки відповідачем частково зараховано період роботи ОСОБА_1 в податкових органах, зокрема з 14.12.1992 по 22.12.1993 та з 29.05.2013 по 31.12.2013, тому весь інший період роботи з 23.12.1993 по 28.05.2013 та з 01.01.2014 по 16.12.2019 повинен бути зарахованим до стажу державної служби для призначення пенсії за Законом №3723-ХІІ.
Обставини досягнення позивачем пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу відповідач не заперечує.
У зв'язку з цим, враховуючи досягнення позивачем пенсійного віку, наявність достатнього страхового стажу та стажу державної служби понад 20 років, суд підсумовує, що станом на момент звернення до відповідача з заявою позивач набула право на призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ.
При цьому, вирішуючи даний спір по суті, суд враховує те, що відповідачем у справі не ставиться під сумнів достовірність даних наведених в трудовій книжці позивача.
З огляду на вищевикладене, спірне рішення про відмову у перерахунку пенсії прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому таке рішення підлягає скасуванню як протиправне.
Щодо позовних вимог з приводу зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Згідно зі статтею 90 Закону №889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частинами першою та другою статті 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Оскільки заява позивача про переведення пенсії подана нею 29.11.2024, тому слід зобов'язати відповідача перевести позивачку на пенсію відповідно до Закону «Про державну службу» саме з цієї дати 29.11.2024.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перевести позивача на пенсію по віку відповідно до Закону №889-VIII, з урахуванням довідок, виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області №321/С/С03-20-10-02-12 та №322/С/03-20-10-02-12 від 28.11.2024, суд звертає увагу на таке.
Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» після звільнення з державної служби, тобто як особа, яка на день звернення за призначенням пенсії не займає посаду державної служби.
Відповідно до частини першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом пункту 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 (далі- Порядок №622) особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, пенсія державного службовця призначається в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому, посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби, а розмір інших виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, у разі коли в особи станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
Однак, якщо особа має не менше як 20 років стажу державної служби і на час виходу на пенсію не перебуває на державній службі, за її бажанням, розмір цих інших виплат (виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років, а також розмір матеріальної допомоги та виплат, які нараховуються за період, який перевищує календарний місяць) визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Таким чином, позивач має право на розрахунок пенсії із застосуванням статті 37 Закону України «Про державну службу» та пункту 4 Порядку №622, які передбачають, що особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, пенсія призначається у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, у спірному випадку нарахування позивачу пенсії державного службовця повинно здійснюватися з урахуванням даних, зазначених в довідках виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області №321/С/С03-20-10-02-12 та №322/С/03-20-10-02-12 від 28.11.2024, відомості яких відповідають вимогам пункту 4 Порядку №622.
За нормами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач у позовній заяві просила суд зарахувати до стажу роботи на державній службі період роботи в податковій службі з 14.12.1992 по 16.12.2019, однак як встановлено судом при розгляді справи відповідачем було зараховано період роботи ОСОБА_1 в податкових органах, зокрема з 14.12.1992 по 22.12.1993 та з 29.05.2013 по 31.12.2013, а відтак до зарахування належить інший період роботи з 23.12.1993 по 28.05.2013 та з 01.01.2014 по 16.12.2019, тому позовні вимоги у цій частині підлягають до часткового задоволення.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача ГУ ПФУ в Закарпатській області не було фактичних та правових підстав для не зарахування до стажу державної служби позивача періоду всієї роботи на посадах в податкових органах та відмови у зв'язку із цим у переведенні позивача на інший вид пенсії, а відтак рішення відповідача №032350008687 від 06.12.2024 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з огляду на наявність у позивача умов для реалізації права на одержання пенсії державних службовців згідно із пунктом 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII та відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ є протиправним та підлягає скасуванню, а тому з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, враховуючи також відсутність обґрунтованих заперечень відповідача щодо врахування довідок, виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області №321/С/С03-20-10-02-12 та №322/С/03-20-10-02-12 від 28.11.2024, позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії належить задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача ГУ ПФУ в Закарпатській області здійснити переведення позивача на пенсію державного службовця за віком відповідно 3акону України Про державну службу, перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії з 29.11.2024 (дата звернення із заявою), з врахуванням до стажу державної служби періодів роботи в податкових органах з 23.12.1993 по 28.05.2013 та з 01.01.2014 по 16.12.2019, а також з врахуванням довідок виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області №321/С/С03-20-10-02-12 та №322/С/03-20-10-02-12 від 28.11.2024.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою та третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 25.12.2024 (а.с.10).
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано копії договору про надання правової допомоги №18/12-2024 від 18.12.2024, укладеного між адвокатом Вічинюком А.А. та ОСОБА_1 , свідоцтво серії ТР №000055 від 18.03.2015 про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжну інструкцію від 23.12.2024 про сплату суми правової допомоги у розмірі 8000,00 грн відповідно до рахунку №4 від 18.12.2024, детальний опис наданих адвокатом послуг професійної правничої допомоги від 26.12.2024, акт про прийняття-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 26.12.2024 (а.с.36-41).
Як слідує з пункту 3.2. договору №18/12-2024 всього гонорар адвоката складає 8 000,00 грн, що є фіксованим розміром гонорару за надання правничої допомоги і не залежить від обсягу наданих послуг.
З детального опису наданих адвокатом послуг професійної правничої допомоги від 26.12.2024 слідує, що адвокатом Вічинюком А.А. було надано такі послуги: вивчення наданих клієнтом документів, надання консультації та роз'яснення законодавства, узгодження позиції для оскарження рішення - 2 000,00 грн.; складання позовної заяви - 5 000,00 грн.; формування додатків до позовної заяви та подання позовної заяви з додатками до суду 1 000,00 грн.(а.с.40).
Така ж сама сума зазначена в акті про прийняття-передачу наданих послуг професійної правничої допомоги (а.с.41).
Частиною сьомою статті 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Відповідачем на адресу суду було надіслана клопотання в якому він заперечив проти вимоги щодо стягнення витрат на оплату послуг за надання професійної правової допомоги у розмірі 8 000,00 грн. у зв'язку з їх завищенням, оскільки предмет спору є нескладним, містить лише один період спірних правовідносин, що не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних. Крім того, представник відповідача зазначив, що представником позивача та самим позивачем не було надано ні відповідачу, ні суду ніяких нових доказів, тому на думку представника відповідача, збирання таких доказів адвокатом не здійснювалося.
Суд зауважує, що Великою Палатою Верховного Суду вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Дана справа відноситься до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи незначну складність справи, суд вважає завищеним розмір витрат за послуги з надання правової допомоги, а тому, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, заперечення відповідача щодо суми витрат на правову допомогу та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., які були сплачені позивачем за складання позовної заяви, згідно детального опису наданих адвокатом послуг професійної правничої допомоги від 26.12.2024. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. та витрати пов'язані з надання правової допомоги у розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про державну службу», суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №032350008687 від 06.12.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перевести ОСОБА_1 з 29.11.2024 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, з врахуванням до стажу державної служби періодів роботи в податкових органах з 23.12.1993 по 28.05.2013 та з 01.01.2014 по 16.12.2019 з врахуванням довідок виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області №321/С/С03-20-10-02-12 та №322/С/03-20-10-02-12 від 28.11.2024, з урахуванням раніше виплачених сум
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судові витрати у сумі 6 211,20 грн (шість тисяч двісті одинадцять грн. 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063).
Суддя А.Я. Ксензюк