м. Вінниця
27 лютого 2025 р. Справа № 120/2516/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича, розглянувши в письмовому провадженні заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ; Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ; Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він 09.05.2022 за висновком ВЛК був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, про що в військовому квитку була зроблена відповідна відмітка про виключення з військового обліку.
У послідуючому, позивач у електронній системі «Оберіг» через додаток "Резерв+" перевірив інформацію щодо своїх облікових даних та встановив, що він є військовозобов'язаним, хоча, як зазначено вище, 09.05.2022 він був виключений з військового обліку. При цьому, з відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 на його запит від 12.02.2025 позивачеві стало відомо, що рішенням Центральної ВЛК ЗСУ від 04.11.2023 №641 скасовано постанову військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 за довідкою від 09.05.2022 №78/2295.
Позивач із зазначеним рішенням та діями відповідачів не погоджується, вважає їх протиправними, а тому звернувся до суду.
Одночасно з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить забезпечити позов шляхом заборони посадовим/службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , у тому числі в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та переміщення мене для проходження військової служби до військової частини (навчального центру) - до набрання законної сили судовим рішенням в цій адміністративній справі.
Заяву обґрунтовано тим, що 23 лютого 2025 року позивача було зупинено на блок посту співробітниками поліції та повідомлено, що він перебуває, при цьому останнього було доставлено в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 . Потім позивачу було видано повістку для уточнення даних відповідно до якої він повинен з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 25.02.2025 року о 09.00 год. Після цього, як зазначає позивач, йому не дозволили покинути будівлю ТЦК та почали утримувати в будівлі проти його волі. Лише 24.02.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_5 прибула адвокат позивача, яка змогла забрати його з будівлі ТЦК, при цьому, як вказує позивач, викликалися дві оперативно слідчі групи.
Зауважує, що дії відповідачів щодо його мобілізації є очевидно протиправними, оскільки позивач є не військовозобов'язаним, включеним з військового обліку особу, відтак, без вжиття судом заходів забезпечення позову, мобілізаційний процес щодо особи, яка за законом не підлягала призову на військову службу, буде завершено, що, у свою чергу, істотно ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду та поновлення порушених його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову.
Надаючи оцінку аргументам заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною 1 статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану в Україні" введено режим воєнного стану.
Однією з обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову на яку посилається заявник є те, що позивачеві вручено повістку для уточнення даних, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зобов'язаний з'явитись 25.02.2025 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_6 , що на його переконання є протиправним.
Однак з цього приводу необхідно зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Таким чином, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Крім того, як на обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що у разі призову на військову службу незворотньо зміниться його правовий статус, після чого не можливо буде реалізувати право на виключення з військового обліку.
Однак, такі доводи позивача не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. До того ж, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
В даному випадку суд враховує і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Таким чином, поданими доказами не підтверджуються доводи заявника про вірогідність на цей час набуття ним статусу військовослужбовця у зв'язку з призовом на військову службу, а отже й факту очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам такими діями відповідача наразі судом не встановлено.
Інших доказів у розумінні статей 73, 76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду надано не було.
Таким чином, суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову.
Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що подана позивачем заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
Відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович