м. Вінниця
27 лютого 2025 р. Справа № 120/14146/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТ І КО" до відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ТТ і КО» (далі - ТОВ “ТТ і КО», позивач) до відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (далі -відділ, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №ПШ 049954 від 01.10.2024 р. про застосування адміністративно - господарського штрафу в сумі 17 000 грн. та останову №ПШ 037461 від 10.09.2024 р. про застосування адміністративно - господарського штрафу в сумі 17 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що інспекторами здійснено перевірку щодо додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, За наслідком проведеної перевірки складено акти, в яких зафіксовано порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".
10.09.20024 р. та 01.10.2024 р. винесено постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн.
Позивач із постановами не погоджується вказуючи, що водіями надано усі необхідні документи, зокрема, паспорт маршруту, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду. Враховуючи вищезазначене, на думку позивача, підстави для застосування штрафу були відсутні, а отже оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 04.11.2024 р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог зазначаючи, що наданий відповідачем паспорт маршруту є таким, що втратив чинність, оскільки договір перевезення припини дію, відтак, схеми маршруту та розкладу руху не мають жодного правового значення та не можуть вважатися документами для регулярних пасажирських перевезень.
Ухвалою від 21.01.2025 р. витребувано додаткові докази.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.
13.08.2024 р. посадовими особами Укртрансбезпеки, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Під час перевірки 13.08.2024 р. о 09 год. 42 хв. зупинений транспортний засіб марки Volkswagen, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Метою зупинки цього транспортного засобу було здійснення перевірки на предмет дотримання законодавства про автомобільний транспорт під час перевезень пасажирів.
13.08.2024 р. також о 08год. 39 хв. під час такої перевірки зупинений транспортний засіб марки Богдан, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Метою зупинки цього транспортних засобів було здійснення перевірки на предмет дотримання законодавства про автомобільний транспорт під час перевезень пасажирів.
У ході перевірок встановлено, що транспортні засоби Volkswagen, номерний знак НОМЕР_1 та марки Богдан, номерний знак НОМЕР_2 належать на праві власності ТОВ “ТТ і КО».
Інспекторами встановлено перевезення пасажирів із порушенням ст. 34, 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", здійснення перевезення по маршруту №25 “Пл.Шкільна-смт.Десна» та по маршруту №20А вул.Сергія Зулінського -Тяжилів (Лугова) без схеми маршруту, розкладу руху, про що складено акти перевірки №АР049908 та №АР049907 від 13.08.2024 р.
Надалі вказані матеріали перевірки передані для розгляду в орган державного контролю за місцезнаходженням автомобільного перевізника (власника транспортного засобу), тобто до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області.
21.08.2024 р. позивачеві направлено повідомлення про розгляд справи 10.09.2024 р.
05.09.2024 р. позивачеві направлено повідомлення про розгляд справи 01.10.2024 р.
10.09.2024 р. за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову ПШ №037461, якою до товариства застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. за порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт».
01.10.2024 р. за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області винесено постанову ПШ №049954 , якою до товариства застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. за порушення ст. 39 Закону України " Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись зі згаданими постановами, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю, вимоги до облаштування та технічного оснащення яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту
Оцінюючи правомірність спірних постанов, суд зазначає таке
Статтею 39 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.\
Отже, як видно у водія автобус має бути схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України
Відповідно до актів проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, у позивача на момент проведення перевірки були відсутні схема маршруту, розклад руху .
Проте, товариство заперечує даний факт та вказує, що водіями при перевірці було надано паспорти автобусних маршрутів регулярних перевезень міського маршруту загального користування, які працюють в звичайному режимі руху від 03.07.2017 року та 14.09.2022 р.
Однак, відповідно до доводів відповідача, вказані паспорти не було взято до уваги з огляду на те, що вони втратили свою чинність у зв'язку з закінченням строку договорів по вказаних маршрутів.
Відповідач факт отримання даних паспортів не заперечує, однак вказує на їх не чинність з підстав того, що Договори перевезення на час перевірки не діяли.
Оцінюючи дані аргументи сторін, суд зазначає, що вимоги до паспортів автобусних маршрутів регулярних та регулярних спеціальних перевезень, процедуру розроблення, погодження та затвердження таких паспортів, встановлює Порядок розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.05.2010 року № 278 (далі - Порядок № 278).
Відповідно до п.1.3 Порядку № 278 автомобільний перевізник повинен забезпечити водія автобуса, що здійснює перевезення пасажирів за маршрутом регулярних перевезень, - таблицею вартості проїзду (крім міських перевезень), схемою маршруту та копією затвердженого організатором перевезень розкладу руху.
Згідно з п. 2.1 Порядку № 278 паспорт маршруту включає: схему маршруту; характеристику маршруту, у тому числі відомості щодо усіх залізничних переїздів, через які проходить автобусний маршрут (у разі їх наявності); копію затвердженого організатором розкладу руху автобусів; графік режиму праці та відпочинку водіїв; таблицю вартості проїзду, затверджену перевізником (для регулярних перевезень); список пасажирів (для регулярних спеціальних перевезень), перевезення яких передбачено договором про регулярні спеціальні перевезення та які застраховані в установленому законодавством порядку (крім маршрутів регулярних спеціальних перевезень у межах населеного пункту та маршрутів, що виходять за межі території населеного пункту, протяжність яких не більше ніж 50 кілометрів, туристично-екскурсійних перевезень, а також перевезення осіб, що перетинають лінію розмежування в Донецькій і Луганській областях та адміністративний кордон між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю); відомості про зміни на маршруті; умови здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); акт відповідності паспорта автобусного маршруту умовам здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); договір про надання послуг (для регулярних спеціальних перевезень); відомості про виявлені порушення умов здійснення перевезень пасажирів, що розміщуються на зворотному боці титульного аркуша паспорта (для регулярних спеціальних перевезень).
У паспорті маршруту зазначають назву маршруту, яка складається з назв початкового та кінцевого пунктів маршруту (зупинок), а для приміських, міжміських автобусних маршрутів загального користування - з назв автостанцій, у разі їх відсутності - з назв зупинок, передбачених розкладом руху.
Пунктом 2.8 Порядку № 278 передбачено, що у відомостях про зміни на маршруті зазначається інформація про всі зміни до схеми руху, кількості, тривалості та розташування зупинок, розкладу руху та інші зміни, які здійснюються організатором перевезень чи замовником послуг за згодою перевізника або без згоди перевізника у випадках, передбачених законодавством.
Окремі аркуші з відповідними змінами, погодженими з організатором перевезень, а у разі внесення змін до схеми автобусного маршруту або характеристики маршруту - також із відповідним уповноваженим підрозділом Національної поліції України, підшиваються до паспорта маршруту з одночасним внесенням відповідної інформації до відомостей про зміни на маршруті.
Згідно пункту 2.13 Порядку № 278 затвердження паспорта діючого автобусного маршруту регулярних перевезень (додаток 1) здійснюється перевізником;затвердження паспорта нового автобусного маршруту регулярних перевезень (додаток 3) здійснюється організатором перевезень на відповідній території.
Уповноважений підрозділ Національної поліції України розглядає протягом 30 днів та в цей самий строк погоджує паспорти маршрутів (у частині схеми автобусного маршруту та характеристики маршруту) за умови дотримання вимог безпеки перевезень або надає обґрунтовану письмову відповідь із зазначенням причин відмови в погодженні (п. 3.4 Порядку № 278).
Пункт 5.1 Порядку № 278 передбачає, що паспорт маршруту регулярних перевезень перевізника, який за результатами конкурсу не отримав права на обслуговування маршруту або з яким розірвано договір про організацію перевезень чи анульовано дозвіл на перевезення пасажирів, - є нечинним.
Аналіз вищевикладених правових норм вказує на те, що паспорт автобусного маршруту регулярних перевезень набирає чинності з моменту його затвердження та втрачає чинність у разі: 1) неотримання перевізником права на обслуговування маршруту; 2) розірвання з перевізником договору про організацію перевезень; 3) анулювання дозволу на перевезення пасажирів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 р. у справі № 120/8488/22.
Як встановлено судом позивач здійснює організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах регулярних перевезень приміського маршруту загального користування №2Б «Пл.Шкільна-смт.Десна» та №20А «вул.Сергія Зулінського - Тяжилів (Лугова) на підставі тимчасових Договорів від 10.05.2024, укладених між ТОВ «ТТ І КО» («Виконавець») та виконавчого комітету Вінницької міської ради («Організатор»).
Відповідно до змісту договору, перевізник здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
При цьому, доказів розірвання такого договору та анулювання дозволу на перевезення пасажирів на момент здійснення рейдової перевірки матеріали справи не містять, як не містять доказів визнання недійсним/нечинним паспорта приміського автобусного маршруту регулярних перевезень.
В ході перевірки надано паспорти автобусних маршрутів регулярних перевезень міського маршруту загального користування, які працюють в звичайному режимі руху від 03.07.2017 року та 14.09.2022 р., в яких наявні і схеми маршруту і розклади руху.
Отже, встановлені під час судового розгляду обставини дають підстави для висновку про те, що складання щодо позивача актів №АР049908 та №АР049907 від 13.08.2024 р. як перевізника, який здійснює регулярні пасажирські перевезення, з посиланням на ненадання ним усіх необхідних документів для таких перевезень (схеми маршруту та розклад руху, таблиці вартості), є безпідставним.
Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу за відсутність паспорту маршруту, розкладу руху, вартості проїзду застосовуються до тих перевізників, з якими органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади уклали договори на обслуговування автобусних маршрутів.
Тобто до тих суб'єктів господарювання, які відповідно до Закону № 2344-III є автомобільними перевізниками та мають чинний договір або дозвіл на здійснення перевезень на автобусному маршруті загального користування, але здійснюють перевезення без паспорту маршруту.
У свою чергу автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на відповідному маршруті після закінчення строку дії договору на його обслуговування несуть відповідальність за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без договору із органам виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи їх дозволу.
Таким чином, відповідачем неправомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення абз.3 ч.1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", через що наявними правові підстави для скасування спірних постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів , суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, як видно із матеріалів справи позивачем заявлено одну позовну вимогу майнового характеру на суму 34 000 грн. При цьому, згідно положень частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою- підприємцем судовий збір сплачується в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 року становить 3028 гривень.
Відтак, при подачі позову у даній справі із урахуванням того, що позов подано через Електронний кабінет, відтак застосовується коефіціент 0,8 сплаті підлягав збір в сумі 968, 96 грн., однак сплачено 4 844, 80 грн., тобто у більшому розмірі.
За таких обставин, враховуючи вищепроцитоване, беручи до уваги, що сплаті при подачі підлягав судовий збір в сумі 1921 грн. та те, що позов підлягає задоволенню судовий збір понесений позивачем у даній справі підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Подільської митниці Держмитслужби лише у сумі 1921 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі сплати у більшому розмірі.
Окремо щодо поданої заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, докази чого, як зазначає позивач в позовній заяві, будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення, суд вказує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Разом з тим, за приписами частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.
Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Судом встановлено, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження не були подані в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.
Зазначення ж у мотивувальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу мотивувальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові ВС від 26.07.2023 р. у справі 160/16902/20.
Як було зазначено вище, відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.
Відтак, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу під час та після прийняття рішення.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (конторолю) Вінницької області №ПШ 037461 від 10.09.2024 р. про застосування адміністративно - господарського штрафу в сумі 17 000 грн.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (конторолю) Вінницької області №ПШ 049954 від 01.10.2024 р. про застосування адміністративно - господарського штрафу в сумі 17 000 грн.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТТ і КО» (вул. Приміська, 6М, селище Стрижавка, Вінницька область, код ЄДРПОУ 31760717) сплачений судовий збір 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вулиця Фізкультури, будинок 9, код ЄДРПОУ 39816845).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТТ і КО" (вул. Приміська, 6М, селище Стрижавка, Вінницька область, код ЄДРПОУ 31760717)
Відповідач: відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Василя Порика, 29, м. Вінниця)
Повний текст рішення сфіормовано 27.02.25 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна