м. Вінниця
27 лютого 2025 р. Справа № 120/15937/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 16.11.2024 в статусі супроводжуючого разом з дружиною-особою з інвалідністю мав намір перетнути державний кордон України з метою виїзду для лікування дружини. Як стверджує позивач, на момент перетину кордону, уповноваженій особі підрозділу охорони державного контролю ним було надано необхідний пакет документів, однак посадова особа відповідача прийняла рішення про відмову у перетині кордону, не зазначивши конкретну причину відмови.
Позивач із таким рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 11.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У строк встановлений судом, відповідач відзиву на адресу суду не направив, хоча в матеріалах справи наявні докази своєчасного отримання ухвали та позовної заяви з додатками.
12.02.2025 до суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву з вимогами про визнання поважними причини пропуску подання такого відзиву та поновити пропущений строк на його подання, прийняти до розгляду відзив В/ч НОМЕР_2 . Водночас, разом із відзивом на адміністративний позов відповідачем також подано такі докази як: рішення про відмову в перетині державного кордону від 16.11.2024, пояснення лейтенанта ОСОБА_2 , повідомлення про виявлення кримінального правопорушення від 16.11.2024.
Ухвалою від 27.02.2025 суд відмовиву задоволенні вимог клопотання строни відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
16.11.2024 ОСОБА_1 мав намір перетнути державний кордон України через пункт пропуску "Могилів-Подільський Отач" МП-2602, супроводжуючи свою дружину, яка є особою з інвалідністю, та надав уповноваженим особам прикордонного контролю відповідний пакет документів, а саме: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оригінал свідоцтва про шлюб від 08.07.2023 серія НОМЕР_3 , оригінал довідки до акту огляду МСЕК від 26.12.2021 № 578717 серії 12 ААБ, оригінал пенсійного посвідчення ОСОБА_3 , військовий квиток ОСОБА_1 та довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.11.2024 № 4790 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", лист щодо призначеного візиту до лікаря по обстеженню за кордоном на ім'я ОСОБА_3 .
За результатами паспортного контролю, рішенням лейтенанта ОСОБА_4 - начальника 4 групи ІК відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.11.2024, заявнику було відмовлено у перетині кордону.
Підставою для відмови стала відсутність права на виїзд відповідно до пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.
Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує право позивача на вільне пересування, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857). При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
За пунктом 3 вказаного вище указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" вирішено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII).
Положеннями статті 2 вказаного законодавчого акту визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до вимог Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII, на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов'язаним.
Водночас Закон № 3543-XII3 передбачає можливість відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Виключний перелік категорій військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації наведений у статті 23 вказаного законодавчого акту.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Так, позивач, відповідно до довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14.11.2024 № 1790, має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, як чоловік, який має дружину з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, що підтверджується довідкою огляду МСЕК від 26.12.2021 № 578717 серії 12 ААБ.
З поданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_3 , особи з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, що додатково підтверджується копіями консультаційного висновку нейрохірурга від 05.01.2025 та висновку магнітно-резонансної томографії дружини позивача від 23.12.2024.
Відмовляючи ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон, посадова особа відповідача виходила з того, що позивач тимчасово обмежений у праві виїзду з України у зв'язку з відсутністю підстав на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану згідно п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 № 57, водночас не вказуючи на конкретну підставу для відмови.
Оцінюючи правомірність спірного рішення відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 № 661-IV, на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Основними функціями Державної прикордонної служби України, згідно зі статтею 2 вказаного законодавчого акту, є, в тому числі, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру" визначає Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-XII.
Відповідно до статті 3 Закону № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Частиною третьою статті 6 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 № 1710-VI встановлено, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (частина 1 статті 7 Закону України "Про прикордонний контроль").
Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначають Правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01 1995 № 57 (далі - Правила, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2-6 Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Абзацом 2 пункту 2-1 Правил передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Так, зазначеною нормою визначено перелік документів, які надають особам право на перетин державного кордону, відповідний перелік є чітким та додаткового тлумачення не потребує.
Отже, особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. Проте для реалізації такого права вказана обставина повинна бути підтверджена належними доказами та документами.
Так, позивач заявляє, що для паспортного контролю 16.11.2024 в пункті пропуску "Могилів-Подільський Отач" МП-2602 він пред'явив, серед іншого, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оригінал свідоцтва про шлюб від 08.07.2023 серія НОМЕР_3 , оригінал довідки до акту огляду МСЕК від 26.12.2021 № 578717 серії 12 ААБ, оригінал пенсійного посвідчення ОСОБА_3 , військовий квиток ОСОБА_1 та довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.11.2024 № 4790 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, лист щодо призначеного візиту до лікаря по обстеженню за кордоном на ім'я ОСОБА_3 .
Разом із поданим до суду відзивом, відповідачем було додане повідомлення про виявлення кримінального правопорушення від 16.11.2024 02.2.1/№ 14648-24-Вих, яке вказує на наявність такої причини для відмови позивачу у перетині державного кодону як фіктивний шлюб, укладений ОСОБА_1 з громадянкою ОСОБА_3 .
З цього приводу суд зазначає, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття та не може обґрунтовувати юридичну правомірність таких актів в контексті обставин, що не були підставою їх прийняття. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах.
Так, з поданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_3 , особи з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання.
Відповідно до частини третьої статті 27 Сімейного кодекс України, державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Так, в даному випадку дійсність укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 08.07.2023 Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Нормами частини першої статті 38 Сімейного кодексу України передбачено, що підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.
Окрім того, перелік підстав недійсності шлюбу наведений у статті 39 Сімейного кодексу України.
В розглядуваному випадку відповідач не заявляє про наявність підстав, передбачених статтями 22, 24-26, 39 Сімейного кодексу України, необхідних для визнання укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , шлюбу недійсним. В свою чергу судом таких обставин під час розгляду даної справи не встановлено.
Визначення поняттю "фіктивний шлюб" надано в статті 40 Сімейного кодексу України. Так, відповідно до такого, шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно частини 2 статті 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.
Отже, фіктивність укладеного між особами шлюбу може бути встановлено виключно в судовому порядку.
Жодних доказів наявності рішення суду, згідно з яким укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шлюб був визнаний недійсним у зв'язку з його фіктивністю, НОМЕР_5 прикордонний загін суду не надав.
При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача, які відображені в повідомленні про виявлення кримінального правопорушення від 16.11.2024 02.2.1/№ 14648-24-Вих та поясненнях лейтенанта ОСОБА_2 на різне місце проживання, різні прізвища, та інші обставини, що, на його думку, свідчать про фіктивність шлюбу, оскільки орган Державної прикордонної служби не наділений повноваженнями визнавати шлюб фіктивним. Вказані обставини, як і недійсністю шлюбу у зв'язку з його фіктивністю можуть бути встановлені виключно судовим рішенням.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За відсутності доказів на спростування твердження ОСОБА_1 про надання для проходження паспортного контролю повного пакету документів, враховуючи положення частини 2 статті 77 КАС України, суд вважає, що такі документи були надані позивачем в повному обсязі.
Суд наголошує, що за загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Водночас, суд враховує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Окремо суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Suominen v. Finland", заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є:
1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;
2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення;
3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення;
4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;
5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії вказує на його протиправність.
В силу положень частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, оцінивши доводи сторін, положення законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у перетині державного кордону України, а тому вимоги даного позову є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у спосіб визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 16.11.2024.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України від 16.11.2024 відносно громадянина України ОСОБА_1 , винесене начальником 4 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_5 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.02.2025.
Суддя Томчук Андрій Валерійович