Тарутинський районний суд Одеської області
Справа № 947/24157/24
Провадження по справі № 2/514/96/25
26 лютого 2025 року с-ще Бессарабське
Тарутинський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Тончевої Н.М.,
при секретарі - Чернєвій О.А.,
розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Бессарабське цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , представником якого є адвокат Самойленко Петро Миколайович до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь завдані збитки в порядку регресу в розмірі 10996 гривень 28 копійок, витрати на правову допомогу в розмірі 4000 гривень та судові витрати в розмірі 968 гривень 96 копійок.
Свої вимоги мотивує тим, що 01 вересня 2020 року між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» та ТОВ «ДЕЛАН» було укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/8265913.
У відповідності до умов вказаного Полісу страхування ПрАТ «УПСК» взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «Toyota», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам.
27 квітня 2021 року о 09 годині 01 хвилин в м. Одеса по вул. Небесної Сотні, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Toyota», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Nissan» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », що належить ОСОБА_3 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «Nissan» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » було завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.
Відповідно до постанови Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року по справі №947/17842/21, відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Страховик пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «Nissan» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» - звернулося до ПрАТ «УПСК» із заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом №АР/8265913.
Так, на підставі страхового акту №028/037/015071/21/1, ПрАТ «УПСК» було виплачено страхове відшкодування в розмірі: 10 996 гривень 28 копійок, що підтверджується платіжним доручення №19391 від 07.10.2021 року.
Враховуючи вищенаведене, загальний розмір фактично понесених витрат ПрАТ «УПСК» склав: 10 996 гривень 28 копійок.
Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Підпунктом «в» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди (п. п. «в»).
Водночас, як вбачається з Постанови Київського районного суду м. Одеси від 30.06.2021 року по справі №947/17803/21, Відповідач керуючи автомобілем «Toyota», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », здійснив зіткнення з автомобілем «Nissan» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », після чого самовільно залишив місце ДТП.
Як відомо, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, а відтак на підставі ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З огляду на вищезазначене в розумінні ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.1166, 1187, 1191 ЦК України, у Відповідача виникло зобов'язання відшкодувати ПрАТ «УПСК» завдані збитки в порядку регресу у розмірі сплаченого останнім страхового відшкодування за Полісом №АР/8265913.
Відповідно до ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України, за регресним зобов'язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Як вбачається з вищенаведеного, право регресної вимоги виникло у ПрАТ «УПСК» з моменту виплати страхового відшкодування в повному обсязі, тобто 07 жовтня 2021 року, що підтверджується платіжним дорученням №19391 від 07.10.2021 року.
З метою досудового врегулювання спору, Відповідачеві було направлено Вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу, однак ніяких дій зі сторони Відповідача проведено не було, щодо погашення заборгованості в добровільному порядку.
03.03.2023 року, між ПрАТ «УПСК» (Первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Новий кредитор) укладено Договір №03/03/2023 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор (Позивач) отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору. В тому числі, Новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом №АР/8265913 від 01.09.2020 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, на розгляд суду від представника позивача надійшла заява з проханням розглянути справу у його відсутність, на позовних вимогах наполягає.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином. На адресу суду від відповідача повернувся поштовий конверт з відміткою «Адреса відсутній за вказаною адресою».
Пунктом 4 частини 8 статті 128 ЦПК України передбачено, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В подальшому, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України, було розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик відповідача ОСОБА_2 до суду в судове засідання, однак останній в судове засідання на вказану в оголошенні дату не з'явився, жодних заперечень проти позову, заяв про розгляд справи без його участі до суду не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.
Частиною 11 статті 128 ЦПК України передбачено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Враховуючи наведе, відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч. 1 ст. 42 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України).
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про судове засідання, відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання не з'явився та не повідомив причини неявки, суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача без повідомлення причини, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло відзиву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення спору.
Враховуючи, що позивач не заперечує щодо розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача в порядку ст. 280 ЦПК України та ухвалити заочне рішення по справі.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2020 року між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» та ТОВ «ДЕЛАН» було укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/8265913, у відповідності до умов вказаного Полісу страхування ПрАТ «УПСК» взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «Toyota», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам (а.с.14).
Відповідно до постанови Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року по справі №947/17842/21, відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності (а.с.16).
Як вбачається зі змісту постанови Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року по справі №947/17842/21, 27 квітня 2021 року о 09 годині 00 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Toyota», номерний знак НОМЕР_3 по вул. Небесної Сотні в м. Одеса, не був уважним, не дотримався безпечного бокового інтервалу, в результаті чого скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Ніссан», номерний знак НОМЕР_4 , що призвело до пошкодження транспортних засобів з матеріальними збитками.
Водночас, як вбачається з Постанови Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року по справі №947/17803/21, Відповідач керуючи автомобілем «Toyota», державний реєстраційний номер « НОМЕР_5 », здійснив зіткнення з автомобілем «Nissan» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », після чого самовільно залишив місце ДТП (а.с.15).
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «Nissan» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » було завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.
Страховик пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «Nissan» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» - звернулося до ПрАТ «УПСК» із заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом №АР/8265913.
Так, на підставі страхового акту №028/037/015071/21/1, ПрАТ «УПСК» було виплачено страхове відшкодування в розмірі: 10 996 гривень 28 копійок, що підтверджується платіжним доручення №19391 від 07 жовтня 2021 року.
Враховуючи вищенаведене, загальний розмір фактично понесених витрат ПрАТ «УПСК» склав: 10 996 гривень 28 копійок.
З огляду на вищезазначене в розумінні ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.1166, 1187, 1191 ЦК України, у відповідача виникло зобов'язання відшкодувати ПрАТ «УПСК» завдані збитки в порядку регресу у розмірі сплаченого останнім страхового відшкодування за Полісом №АР/8265913.
Право регресної вимоги виникло у ПрАТ «УПСК» з моменту виплати страхового відшкодування в повному обсязі, тобто 07 жовтня 2021 року, що підтверджується платіжним дорученням №19391 від 07 жовтня 2021 року.
З метою досудового врегулювання спору, Відповідачеві було направлено Вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу, однак ніяких дій зі сторони Відповідача проведено не було, щодо погашення заборгованості в добровільному порядку.
03 березня 2023 року, між ПрАТ «УПСК» (Первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Новий кредитор) укладено Договір цесії №03/03/2023 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор (Позивач) отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору. В тому числі, Новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом №АР/8265913 від 01 вересня 2020 року.
З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №455307 вбачається, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з видом економічної діяльності «69.10 Діяльність у сфері права».
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповіднодо викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про страхування» від 07 березня 1994 року №85/96-ВР, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин.
У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування (частини 16, 17 статті 9Закону України «Про страхування»).
Договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (частина 1статті 16 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП.
Згідно із частиною 1 статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно із частиною першою статті 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина 3 статті 512 ЦК України).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 наголосила, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Так, Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2019 року у справі №521/10891/15 (провадження №61-26689св18) дійшов висновку про те, що «на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це випливає із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 ЦК України так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, а регрес статтею 1191 ЦК України.
Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №910/2603/17 (провадження №12-134гс18)».
Верховний Суд у постанові від 24 березня 2021 року у справі №523/3212/19 (провадження №61-12680св20) зробив такий правової висновок: «У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпілий) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої».
Відповідно до частини 1 статті 984 ЦК України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом.
За положеннями пункту 1.2 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про страхування» встановлено, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, зокрема, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти).
В силу наведених положень фізична особа-підприємець не наділена правом мати статус страховика та надавати страхові послуги, оскільки такі послуги надаються лише юридичними особами, які спеціально створені для здійснення страхової діяльності та одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
За договором про відступлення права вимоги від 03 березня 2023 року відбулася заміна кредитора у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а саме Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», яка є юридичною особою, спеціально створеною для здійснення страхової діяльності та такою, що одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності, на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , який в силу Закону не є страховиком та не може надавати страхові послуги згідно з наведеними нормами права.
Отже, відступлення права вимоги в даному випадку суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 979 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі договору страхування, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, страховик юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Таким чином, твердження представника позивача, що позивач ФОП ОСОБА_1 на підставі договору відступлення права вимоги набув права кредитора і має право на відшкодування страхової виплати з відповідача ОСОБА_2 в порядку регресу, не ґрунтуються на вимогах законодавства. ФОП ОСОБА_1 не є юридичною особою яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на страхові послуги (страхова організація) і не може мати статус страховика.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Проте, позивачем, ФОП ОСОБА_1 , не доведено належним чином підстави позову, а саме, наявність законних підстав для переходу права регресної вимоги від страхової компанії до нього та набуття ним статусу страховика.
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи роз'яснення Верховного Суду України, з'ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, суд вважає, що ФОП ОСОБА_1 не є юридичною особою, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на страхові послуги (страхова організація) і не може мати статус страховика, отже вимоги ФОП ОСОБА_1 про те, що на підставі договору відступлення права вимоги він набув права кредитора і має право на відшкодування страхової виплати з відповідача в порядку регресу, не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Крім того, судом встановлено, що 03 вересня 2020 року між ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ТОВ «Делан» було укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/8265913, у відповідності до умов якого ПрАТ «УПСК» взяло на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «Toyota Land Cruiser 200» державний реєстраційний номер НОМЕР_6 сплатити страхове відшкодування за шкоду, заподіяну третім особам (а.с.14).
Однак, відповідно до постанови Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року по справі №947/17842/21, 27 квітня 2021 року о 09 годині 00 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Toyota», номерний знак НОМЕР_3 по вул. Небесної Сотні в м. Одеса, не був уважним, не дотримався безпечного бокового інтервалу, в результаті чого скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Ніссан», номерний знак НОМЕР_4 , що призвело до пошкодження транспортних засобів з матеріальними збитками (а.с.16).
Водночас, як вбачається з Постанови Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року по справі №947/17803/21, Відповідач керуючи автомобілем «Toyota», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », здійснив зіткнення з автомобілем «Nissan» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », після чого самовільно залишив місце ДТП (а.с.15).
Тобто, застрахований автомобіль згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/8265913 від 03 вересня 2020 року та автомобіль, яким керував відповідач ОСОБА_2 27 квітня 2021 року в момент скоєння дтп є різними, оскільки мають різні номерні знаки.
Тож, позивачем також не доведено, що відповідач ОСОБА_2 саме на застрахованому згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/8265913 від 03 вересня 2020 року автомобілі марки «Toyota Land Cruiser 200» державний реєстраційний номер НОМЕР_6 скоїв дтп, яка мала місце 27 квітня 2021 року по вул. Небесної Сотні в м. Одеса за участю автомобіля «Ніссан», номерний знак НОМЕР_4 .
Отже, суд всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідивши усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», давши їм правильну оцінку, пройшов до того, що є законні підстави для відмови у задоволенні позову.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь судового збору та витрат на правову допомогу, суд прийшов до наступного висновку.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати та витрати на правову допомогу, які поніс позивач, відшкодуванню останньому не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81,89, 136, 264, 265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , представником якого є адвокат Самойленко Петро Миколайович до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н.М. Тончева