іменем України
26 лютого 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/92/25
Головуючий у першій інстанції - Овсієнко Ю. К.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/579/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
сторони: заявник - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15 січня 2025 року (місце ухвалення - м. Чернігів) у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей. В обґрунтування посилався на те, що під час зареєстрованого шлюбу заявника з ОСОБА_2 народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявник посилається, що діти зареєстровані та проживають разом з ним за місцем реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . При цьому посилається, що місцем проживання та реєстрації ОСОБА_2 є: АДРЕСА_2 .
Посилаючись на ст. 180 СК України у заяві ОСОБА_1 просить видати судовий наказ щодо стягнення з ОСОБА_2 на свою користь аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загалом у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи стягнення аліментів від дня подання цієї заяви про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей (з 25.12.2024 р.) й до досягнення дітьми повноліття.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.01.2025 відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Роз'яснено право на звернення до суду в порядку позовного провадження.
В обґрунтування відмови суд послався на те, що у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя на розгляді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ухвалою судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя вже відмовлено заявнику у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей, що унеможливлює повторне звернення до суду з такою самою заявою.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.01.2025 повністю, та видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що цивільна справа № 751/92/25 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей та цивільна справа № 333/10712/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дітей не є справами зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зазначає, що при розгляді заяви про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей суд не вправі був витребовувати та надавати оцінку документам (зокрема, позовній заяві), які містяться в матеріалах іншої цивільної справи № 333/10712/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дітей, яка знаходиться у провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
На думку заявника, підстава для відмови у видачі судового наказу у даній справі, передбачена п. 4 ч. 1 ст. 165 та п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, у даному випадку відсутня.
Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що ним оскаржена в апеляційному порядку ухвала Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2024 у справі № 333/11038/24, якою відмовлено у видачі судового наказу за його заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на неповнолітніх дітей, та відкрито апеляційне провадження, тобто ухвала про відмову у видачі судового наказу не набрала законної сили.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Литвинець Ю.В. посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. Зазначає, що діти проживають разом з матір'ю у Бельгії та знаходяться на її утриманні про що також ОСОБА_2 зазначила в позовній заяві до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей. Заявниця у відзиві вказує, що ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом - про оспорювання батьківства та заявив клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи що вказує на суперечність вимог заявника і доказів, на які він посилається. Крім того, постановою Запорізького апеляційного суду від 03.02.2025 у справі № 333/11038/24 залишено в силі ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2024 про відмову у видачі судового наказу. Таким чином, між сторонами існує спір щодо стягнення аліментів, фактичного місця проживання дітей та перебування їх на утриманні одного з батьків.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_5 28.10.2006 зареєстрували шлюб, прізвище після реєстрації - ОСОБА_6 (а.с. 7), який рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08.11.2022 розірвано (а.с. 10-12).
Згідно копії свідоцтв про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками записані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8, 9).
З витягів з реєстру територіальної громади вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13, 14, 15).
Згідно витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 16).
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мається спір про стягнення аліментів (а.с. 26-29), крім того ОСОБА_1 звертався до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей, проте ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2024 у видачі судового наказу було відмовлено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України (а.с. 31).
Відмовляючи у видачі судового наказу у даній справі суд першої інстанції прийшов до висновку, що у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя на розгляді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ухвалою судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя вже відмовлено заявнику у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей, що унеможливлює повторне звернення до суду з такою самою заявою.
З висновком місцевого суду погоджується суд апеляційної інстанції враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).
Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Порядок вирішення справ в наказаному провадженні законодавцем визначено в Розділі ІІ «наказне провадження» ЦПК України (статті 160-173).
Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Частиною 2 вказаної вище статті зазначено, що особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Статтею 163 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу.
Саме безспірність вимог є підставою для видачі судового наказу, в іншому випадку вирішення питання стягнення заборгованості вирішується судом в порядку позовного провадження (загального або спрощеного) з дотриманням принципів змагальності сторін, доведення учасниками справи обставин, що мають значення для справи і на які кожна сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
До заяви про видачу судового наказу додаються: інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка немає процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка немає права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
Звертаючись з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей, ОСОБА_1 посилався на те, що діти зареєстровані та проживають разом з батьком, а мати зареєстрована за іншою адресою, посилаючись на ст. 180 СК України, якою визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, заявник просив стягнути аліменти.
Судом першої інстанції було встановлено, що у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя на розгляді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей, крім того ухвалою від 24.12.2024 судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя, заявнику у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей вже було відмовлено, що унеможливлює повторне звернення до суду з такою самою заявою.
В апеляційній скарзі заявник посилаючись на те, що він оскаржив ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя, якою заявнику у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей було відмовлено зазначає, що у даній справі оскаржувана ухвала суду є незаконною.
Проте, вказані доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі № 333/11038/24, на яку посилається апелянт, Запорізьким апеляційним судом ухвалено постанову від 03.02.2025 (а.с. 68-71), якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2024 залишено без змін.
Ухвалою апеляційного суду встановлено, що згідно інформації з автоматизованої системи документообігу суду вбачається, що в провадженні суду перебуває на розгляді позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовна заява обґрунтована тим, що діти проживають разом із матір'ю в Бельгії та перебувають на її утриманні. Провадження по справі відкрито, призначено справу до судового розгляду. (а.с. 17-18 справа № 333/10712/24). Зазначеним судовим рішенням також встановлено, що до позовної заяви ОСОБА_2 додано довідки про відвідування закладу як постійно записаний учень, видані Фанцузька спільнота Бельгії середня освіта, відповідно до яких ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прописані в АДРЕСА_3 , записані в закладі на постійній підставі з 26 серпня 2024 року на шкільний рік 2024-2025 (а.с. 19-22 справа № 333/10712/24).
Вказані вище обставини щодо перебування дітей в АДРЕСА_3 підтверджується також наданими до відзиву ОСОБА_2 документами (а.с. 60-63).
З урахуванням встановлених обставин колегія Чернігівського апеляційного суду приходить до висновку про суперечність вимог і доказів, на які посилається заявник в заяві про видачу судового наказу та в апеляційній скарзі.
За змістом розділу II ЦПК України, наказне провадження це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, в якому суд у встановлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ, повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів.
Такий спрощений вид провадження застосовується у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер.
Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних відносин між сторонами, однак, в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права.
Згідно статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (частина п'ята статті 183 СК України).
Аналогічні за змістом положення містяться й у пункті 4 частини першої статті 161 ЦПК України.
Отже, чинне законодавство наділяє правом на стягнення аліментів того з батьків, з ким проживає дитина.
Таким чином, місце проживання дитини є істотною умовою для розгляду заяви про видачу судового наказу, тобто може вплинути на висновок суду про права та обов'язки заявника і боржника.
Вимоги щодо змісту заяви про видачу судового наказу та документів, що додаються до заяви, викладені в статтях 161 і 163 ЦПК України.
Під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
З урахуванням встановлених обставин справи встановлено, що заявником ОСОБА_1 не доведено безспірність його вимог щодо стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання двох неповнолітніх їх спільних дітей, оскільки обставини, на які він посилається, не підтверджені належними доказами.
Доводи апеляційної скарги про зареєстроване місце та проживання ОСОБА_2 яке не співпадає з місцем реєстрації дітей, про те, що справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та заява ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 не є справами зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали місцевого суду доводи скарги про те, що при розгляді заяви про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей суд не вправі був витребовувати та надавати оцінку документам (зокрема, позовній заяві), які містяться в матеріалах іншої цивільної справи № 333/10712/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дітей, яка знаходиться у провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи викладене вище та встановлені обставини справи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що підстава для відмови у видачі судового наказу у даній справі, передбачена п. 4 ч. 1 ст. 165 та п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, у даному випадку відсутня, є помилковими, оскільки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, а доводи апеляційної скарги є необгрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують на те впливають на правильність постановленої ухвали суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасована з підстав викладених в апеляційній скарзі.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 26.02.2025.
Головуючий Судді :