27 лютого 2025 року м.Суми
Справа №584/225/24
Номер провадження 22-ц/816/383/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
у присутності :
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Літвінова Євгена Володимировича,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Білоцерковця Юлія Сергійовича,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Білоцерковцем Юлієм Сергійовичем,
на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 05 червня 2024 року у складі судді Данік Я.І., ухваленого в м. Путивль Сумської області, повне рішення складено 17 червня 2024 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,,
У лютому 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість в сумі 150000 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 лютого 2022 року на підставі досягнутої усної домовленості про укладення договорів позики перерахував на картковий рахунок відповідача 150000 грн. Оскільки ОСОБА_2 кошти не повернув, позивач просить стягнути з відповідача на його користь 150000 грн, як безпідставно набуті кошти.
Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 05 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 150000 грн (сто п'ятдесят тисяч гривень) боргу за договором позики.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1500 грн. (одну тисячу п'ятсот гривень) витрат по сплаті судового збору при подачі позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 - адвокат Білоцерковець А.Л. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що в діях позивача вбачається недобросовісна поведінка, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 11 січня 2023 року у справі №548/741/21. Зазначив, що суд першої інстанції допустив порушення принципу змагальності процесу та фактично переклав обов'язок доведення на відповідача. Звертає увагу на те, що з матеріалів справи неможливо встановити чи настав час повернення грошових коштів, та чи виникло у позивача порушене право, а також не надано доказів на підтвердження доводів про те, що відповідач уникає укладення договору.
ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить його залишити без змін, а доводи апеляційної скарги залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги , заперечення проти апеляційної скарги представника позивача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти у сумі 150000 грн, які перераховані позивачем на рахунок відповідача, як поворотна фінансова допомога, набуті останнім безпідставно, а тому підлягають поверненню позивачу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, відповідно до квитанції №41794851 від 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 перерахував 150000 грн. на рахунок ОСОБА_2 (код: НОМЕР_1 , банк отримувача: АТ «Універсал банк», рахунок: НОМЕР_2 , призначення платежу: поворотна фінансова допомога) (а.с.5).
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч.ч. 1-3 ст. 1068 ЦК України).
Предметом спору в цій справі є стягнення безпідставно отриманих ОСОБА_2 коштів в сумі 150000 грн 00 коп., які перераховані 18 лютого 2022 року на його рахунок, який було відкрито в АТ «Універсал Банк».
Позивач вказував, що він перерахував на рахунок відповідача грошові кошти на виконання усної домовленості про укладення договору позики.
Відповідач заперечує проти існування між ним та позивачем усних домовленостей про укладення договору позики, але не спростовує, що зазначений в квитанції №41794851 від 18 лютого 2022 року банківський рахунок, на який перераховано грошові кошти, відкрито на його ім'я.
Представник апелянта в суді апеляційної інстанції підтвердив, що домовленості щодо реалізації нерухомості існували між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , але кошти на банківський рахунок останнього дійсно надійшли від позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша статті 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договорів позики та будь-яких інших договорів, позивач обґрунтовано стверджував, що правовідносини між сторонами носять кондикційний характер.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна, набуття або збереження за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
При цьому у відповідності до ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 759/1206/17 (провадження № 61-40св19).
Враховуючи, що грошові кошти у розмірі 150000 грн були перераховані позивачем на рахунок відповідача, а у матеріалах справи відсутні докази набуття останнім коштів за договірними правовідносинами щодо цього майна, тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем повернути отримані грошові кошти, оскільки вони не є такими, що безпідставно набуті.
Судом першої інстанції надана належна оцінка доводам відповідача про суперечливу поведінку позивача, та визнав їх безпідставними, з огляду на те, що відповідач в добровільному порядку приймає від позивача грошові кошти, які при перерахуванні визначені позивачем, як поворотна фінансова допомога, хоча міг і не приймати цю допомогу, а в подальшому відмовляється від їх повернення. Така позиція відповідача викликає сумніви в добросовісності його поведінки.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі №548/741/21, оскільки правовідносини між сторонами у вказаній судовій справі, не є тотожними із правовідносинами у судовій справі, що переглядається.
Колегією суддів не було встановлено також і порушення судом принципу змагальності, зважаючи на те, що розгляд справи проведено з участю представника відповідача та надано судом належно оцінку доводам та запереченням сторони відповідача. Крім того, відповідачем не було обґрунтовано, яким чином надання позивачем відповідей на постановлені ним питання можуть вплинути на доведеність факту безпідставного отримання відповідачем коштів, які відповідно до положень ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню.
За встановлених обставин, доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Білоцерковцем Юлієм Сергійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 05 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складене 27 лютого 2025 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Ю. О. Філонова