Номер провадження: 11-сс/813/134/25
Справа № 947/40064/24 1-кс/947/17181/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 18.12.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 72024161050000001 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 201-4, ч. 1 ст. 204 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 18.12.2024 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно, яке було вилучено під час проведення обшуку 11.12.2024 транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 », а саме на:
- мобільний телефон марки «Iphone» у зеленому чохлі;
- чорнові записи на 10 арк.;
- договір оренди від 01.05.2024 №01/05-24 на 4 арк. на ім?я ОСОБА_9 ;
- TTH «Нової пошти» №20451054550535, № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 ;
- стартові пакети без сім-карток із вказаними номерами НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ;
- паспорт № НОМЕР_7 на ім'я ОСОБА_9 ; - картка «Монобанк» № НОМЕР_8 ;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу д.н.з. « НОМЕР_9 » серії НОМЕР_10 ;
- сім-картка мобільного оператору «Лайфселл»;
- грошові кошти номіналом 1000 грн. - 35 од., 500 грн. - 5 од., 100 грн. - 1 од., 50 грн. - 1 од.;
- 16 ключів від замків та 3 пульти «Ajax»;
- 2 стартових ключа від транспортних засобів.
Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що підставою для арешту майна є відповідність вилученого майна до категорії речових доказів, при цьому метою арешту майна є необхідність забезпечення збереження речових доказів.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала винесена з суттєвими порушеннями норм КПК України.
Доводи обґрунтовує тим, що вилучені речі не відповідають критеріям речових доказів визначених.ст. 98 КПК України.
Зазначає, що підозру ОСОБА_8 у вказаному кримінальному провадженні не повідомлено.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу, прокурора, яка частково заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст., для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Як вбачається з матеріалів провадження підрозділом детективів Територіального управління БЕБ в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №72024161050000001 від 19.06.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 201-4, ст. 1 ст. 204 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що група осіб на території Одеської області здійснює незаконне переміщення підакцизних товарів з т.з. Придністровської Молдовської Республіки з приховуванням від митного контролю в значних розмірах.
Встановлено, що громадянин ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з іншими невстановленими особами здійснюють збут незаконно переміщених підакцизних товарів з приховуванням від митного контролю шляхом відправлення через кур'єрську службу доставки ТОВ «Нова пошта». Також встановлено, що збут незаконно переміщених підакцизних товарів з приховуванням від митного контролю відбувається через спеціально створені канали у месенджері «Telegram». Так, громадянин ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_11 , разом з іншими невстановленими особами створили канал у месенджері «Telegram», де публікуються фотографії підакцизних товарів без будь-яких марок акцизного податку, а саме:
- канал під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
В ході досудового розслідування 11.12.2024 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси проведено обшук транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», д.н.3. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 ».
За результатами проведеного обшуку виявлено та вилучено майно, а саме:
- мобільний телефон марки «Iphone» у зеленому чохлі;
- чорнові записи на 10 арк.;
- договір оренди від 01.05.2024 №01/05-24 на 4 арк. на ім?я ОСОБА_9 ;
- TTH «Нової пошти» № НОМЕР_12 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 ;
- стартові пакети без сім-карток із вказаними номерами НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ;
- паспорт № НОМЕР_7 на ім'я ОСОБА_9 ; - картка «Монобанк» № НОМЕР_8 ;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу д.н.з. « НОМЕР_9 » серії НОМЕР_10 ;
- сім-картка мобільного оператору «Лайфселл»; - грошові кошти номіналом 1000 грн. - 35 од., 500 грн. - 5 од., 100 грн. - 1 од., 50 грн. - 1 од.;
- 16 ключів від замків та 3 пульти «Ajax»;
- 2 стартових ключа від транспортних засобів.
Також встановлено, що власником вищевказаного майна є громадянин ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно долученого до матеріалів клопотання рапорту детектива БЕП з фото таблицею (а.к. 110-114) було встановлено, що ОСОБА_10 разом з іншими особами використовують для транспортування незаконно виготовлених тютютонових виробів автомобілі в тому числі автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 ».
Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження, а підставою для арешту майна, є те, що вилучений мобільний телефон, стартові пакети та сім-картки можуть містити інформацію, яка може бути використана на підтвердження факту та обставин можливого вчинення кримінально-караних дій, у тому числі й зв'язків власника таких речей з іншими, ймовірно причетними до вчинення кримінальних правопорушень, особами.
Що стосується вилучених грошовий коштів, колегія суддів приходить до переконання, що вони могли бути отримані внаслідок кримінально-протиправної діяльності, передбаченої ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 201-4 КК України, в свою чергу вилучена банківська картка може містити відомості щодо руху вказаних коштів.
Крім того, прокурором до своєї заяви, поданої до апеляційного суду, долучено копію протоколу огляду мобільного телефону вилученого у ОСОБА_11 від 17.12.2024, у кримінальному провадженні №72024161050000001 від 19.06.2024 з якого вбачається листування із ОСОБА_8 з приводу проведених взаєморозрахунків за обіг підакцизних товарів.
Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 18.12.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №72024161050000001, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 201-4, ст. 1 ст. 204 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4