Номер провадження: 22-ц/813/1638/25
Справа № 947/4176/24
Головуючий у першій інстанції Петренко В.С.
Доповідач Кострицький В. В.
25.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Лозко Ю.П., Карташова О.Ю.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1
представник заявника - Крицина Юлія Олександрівна
заінтересована особа - головне управління Державної міграційної служби в Одеській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоконь Наталії Олегівни , яка діє в інтересах Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Петренка В.С., у приміщенні того ж суду,
по цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи: Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік,-
встановив:
Короткий зміст заяви.
30.01.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси із заявою, заінтересована особа - Головне Управління державної міграційної служби України в Одеській області, в якій вона просить суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13.11.1991 року).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне Управління державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік - задоволено.
В обґрунтування судового рішення суд першої інстанції зазначив, що встановлення наведеного факту має для заявника юридичне значення, так як необхідне для отримання паспорта громадянина України.
Враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 04.06.2024 - скасувати ту ухвалити нове рішення, яким у задоволені заяви ОСОБА_1 - відмовити.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Вказує, щорішення Київського районного суду м. Одеси від 04.06.2024 по справі № 947/4176/24 винесено з порушенням норм матеріального права, а саме Закону України «Про громадянство України», «Порядку провадження а заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України» та процесуального права, а саме Цивільного процесуального кодексу України.
Позиція учасників справи.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник заявника надала відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу Білоконь Наталії Олегівни, яка діє в інтересах Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року по справі №947/4176/24 - залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року по справі №947/4176/24 - залишити без змін
Вказує, не маючи можливість в інший спосіб встановити факт постійного проживання заявниці на території України, остання змушена була звернутися до суду.
Враховуючи те, що встановлення наведеного факту має для заявника юридичне значення, так як необхідне для отримання паспорта громадянина України, вважає, що суд, аналізуючи зібрані у справі докази, дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік.
Вважає, що апеляційна скарга заінтересованої особи не містить достатнього обґрунтування та посилання на конкретні моменти порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Щодо явки сторін.
Сторони та їх представники повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду, до суду надійшла заява представника заявника про слухання без їх участі, клопотань про відкладення не надходило , що не заважає апеляційному перегляду.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Судовою колегія встановлено та матеріалами справи підтверджується, що заявниця звернулася до Державної міграційної служби України щодо оформлення паспорта громадянина України за межами України.
Відповідно до листа Державної міграційної служби України №Б-10486-23/16.1/5406-23 від 29.12.2023 року проінформовано, що за наявною в ДМС інформацією відомостей щодо оформлення на ім'я ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон (за поданими у заяві персональними данини) не встановлено.
Згідно відповіді Міністерства закордонних справ України №71/19-091-127683 від 25.10.2023 року оскільки ОСОБА_1 не було надано документів, які б підтверджували особу та громадянство України (відповідно до вимог пп.3 п.17 Порядку оформлення та видачі посвідчення особи на повернення в Україну затвердженого постановою КМУ від 05.04.2017 року №285) Консульством було проведено комплекс заходів, передбачених законодавством для встановлення особи та перевірки належності до громадянства України. Зокрема, КУ в Анталії надіслано запит до Державної міграційної служби для перевірки картотеки виданих паспортів та ураховуючи, що останній закордонний паспорт ОСОБА_1 був оформлений на території, що тимчасово окупована Російською Федерацією, провести вичерпні перевірки ДМС не вдалося, підтвердження громадянства чи витяг з особової картки для встановлення особи не було надано, у ЗДУ відсутні підстави для документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон.
Листом №4/5146 від 29.12.2023 року, Міністерство освіти і науки України щодо отримання документа про вищу освіту, здобуту громадянкою ОСОБА_3 у Севастопольському будівельному технікумі повідомило, що в Міністерстві освіти і науки України не зберігаються документи (копії документів) особових справ, у тому числі свідоцтво про здобуття базової середньої освіти, свідоцтво про здобуття повної загальної середньої освіти, дипломи (копії дипломів), інші документи здобувачів освіти. Особові справи (архівні документи) здобувачів загальної середньої, вищої освіти, у тому числі копії документів про освіту, знаходяться у закладі освіти, що видав документ про освіту.
Міністерство освіти і науки України зазначило, що загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 37 міста Севастополя та державний вищий навчальний заклад «Севастопольський будівельний коледж» (попередня назва - Севастопольський будівельний технікум) розташовані на тимчасово окупованій території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Також, відповідно до відповіді Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній РК та місті Севастополі №2337/6/21-22-12-02-04 від 19.12.2023 року на адвокатський запит було проінформовано, що згідно з отриманими відомостями з державного реєстру фізичних осіб-платників податків, фізична особа з реєстраційними даними: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 або ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в Державному реєстрі не зареєстрована.
На підтвердження факту постійного проживання на території України у станом на 1991 рік заявницею надані наступні докази:
- копію свідоцтва про народження матері заявниці - ОСОБА_5 , серія НОМЕР_1 , виданого Бюро записів актів громадянського стану міста Севастополя 07.03.1951 року, остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Севастополь.
- копію свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Севастопольської міської ради депутатів трудящих бюро запису актів Громадянського стану м. Севастополя, актовий запис №1900, відповідно якого батьки заявниці: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уклали шлюб 04.08.1972 року.
- копію повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_4 в м. Севастополь, Україна, про що 03.10.1978 року зроблено актовий запис №3594, місце державної реєстрації: Відділ реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі.
- копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_4 в м. Севастополь, актовий запис №3594.
- копію свідоцтва про неповну загальну середню освіту серії НОМЕР_5 , разом з додатком до свідоцтва, виданого 12.06.1993 року про те, що ОСОБА_4 у 1993 році закінчила загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №37 м. Севастополя.
- копію диплома молодшого спеціаліста ВЕ №005702 з додатком до диплома, про те, що ОСОБА_4 закінчила Севастопольський будівельний технікум за спеціальністю будівництво будівель і споруд, рішенням державної кваліфікаційної комісії від 10.06.1997 року присвоєно кваліфікацію молодшого спеціаліста техніка-будівельника, м. Севастополь, 13.06.1997 рік, реєстраційний №7531.
- копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 , який 10.04.1998 року виданий Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Севастополя, Крим.
- копію свідоцтва про укладення шлюбу 20.12.1995 року між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Нахимівського району м. Севастополя, актовий запис №753 та відповідно до якого ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_1 .
- копію свідоцтва про народження доньки заявниці, а саме свідоцтво серії НОМЕР_7 , видане 31.07.2020 року Відділом запису актів громадянського стану Красносельського району Комітету у справах запису актів громадянського стану Правління Санкт-Петербургу, про що 26.02.1997 року Департаментом запису актів громадянського стану Санкт-Петебургу Палацем урочистої реєстрації народження «Малютка» складено актовий запис №831, відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_7 народилася ОСОБА_9 і у графі «Мати» зазначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем народження якої зазначено «Україна».
- копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_8 від 03.10.200 року, виданого на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
- копію адресного листка вибуття від 29.09.2000 року, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Севастополя, яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , прибула до Росії, м. Санкт-Петербург на постійне місце проживання.
- копію посвідки на проживання в Російській Федерації іноземного громадянина серії НОМЕР_9 , виданої ОПВС Калининського РУВС с. Санкт-Петербургу, відповідно до якої зазначено місце народження ОСОБА_1 - Кримська область, Україна та громадянство - Україна.
- повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, відповідно до якого 03.10.1978 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі, складено актовий запис №3594 про те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Севастополі народилася ОСОБА_4 , батьками вказані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
- довідку директора ДБОЗ СЗОШ №37, №177 від 22.03.2024 року про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно навчалася в Державному бюджетному освітньому закладі м. Севастополя «Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №37№ з 01.09.1985 року по 12.06.1993 рік та отримала атестат про основну загальну освіту.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Листом Верховного суду України від 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що у порядку ч. 2 ст. 256 ЦПК (ст. 315 ЦПК згідно змін від 15.12.2017р.) суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 256 ЦПК (ст. 315 ЦПК згідно змін від 15.12.2017р.) та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.
Питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано, крім Закону України «Про громадянство України», також Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Відповідно до ст.3 ч.1 п.3 Закону України «Про громадянство» від 18.01.2001 року громадянами України є особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
Згідно Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року N215(в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року N 588/2006):
п. 15. Для оформлення належності до громадянства України відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону повнолітня особа, яка у неповнолітньому віці разом зі своїми батьками (одним із них) після 13 листопада 1991 року прибула на постійне проживання в Україну, подає:
а) заяву про оформлення належності до громадянства України;
б) копії паспортів своїх батьків (одного з них) - громадян колишнього СРСР із внесеним написом "громадянин України", а якщо паспорт громадянина колишнього СРСР був утрачений, пошкоджений тощо, - довідку територіального підрозділу Державної міграційної служби України про перевірку за заявою такої особи на підставі інших документів факту внесення органом внутрішніх справ України напису "громадянин України";
в) копію свідоцтва про народження особи.
п. 10. Для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію свідоцтва про народження;
в) один із таких документів:
- довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
- довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
- документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року;
- копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Встановлення наведеного факту має для заявника юридичне значення, так як необхідне для отримання паспорта громадянина України.
Враховуючи викладене, аналізуючи зібрані у справі докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 1991 рік.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що апелянтом не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаної заяви та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Судова колегія жодним чином не вважає що суд першої інстанції взяв на себе функцію державного органу уповноваженого на розгляд питання заявниці так як не вбачає можливостей для захисту прав заявниці крім судового захисту, тому що апелянт керується тільки нормативними актами а суд також доказами проживання наданими заявницєю які в повній мірі підтверджують її вимоги.
Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення заяви.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Білоконь Наталії Олегівни , яка діє в інтересах Головного управління Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 25 лютого 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді Ю.П. Лозко
О.Ю. Карташов