27.02.25
22-ц/812/328/25
Справа №490/628/21 Головуюча у 1-й інстанції Черенкова Н. П.
Провадження № 22ц/812/328/25 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
27 лютого 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Коломієць В. В., Самчишиної Н. В.,
із секретарем: Коростієнко Н. С.,
за участю: представника відповідача - Ремешевського Є. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , яка подана від його імені адвокатом
Ремешевським Євгеном Анатолійовичем,
на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 9 грудня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Черенкової Н. П. в залі суду в місті Миколаєві о 13 годині 30 хвилині, зі складенням повного рішення суду, у справі
за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
про визнання договору позики недійсним, -
В січні 2021 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Саченка А. П., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, укладеного 11 червня 2018 року між ним та ОСОБА_1 на суму 395 000 євро, еквівалентну на час його укладення 12 134 693 грн 50 коп., посилаючись на підроблення його підпису у тексті договору та відсутності волевиявлення.
Одночасно подав клопотання про витребування у відповідача оригіналу договору та призначення почеркознавчої експертизи.
Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 березня 2021 року відкрито провадження у справі та витребувано у ОСОБА_1 оригінал договору позики від 11 червня 2018 року.
Ухвалами Центрального районного суду міста Миколаєва від 2 червня 2021 року у справі призначено почеркознавчу експертизу задля з'ясування питання стосовно виконання у договорі позики підпису та прізвища прописом від імені ОСОБА_2 ним особисто або іншою особою. Оплату за проведення експертизи за першим питанням про виконання підпису покладено на позивача, а оплату за другим питанням щодо виконання прізвища прописом - на відповідача. У розпорядження експерта направлено оригінал договору позики від 11 червня 2018 року та документи для дослідження. Провадження у справі зупинено.
У липні 2021 року до суду надійшло клопотання експерта.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 серпня 2021 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 серпня 2021 року клопотання експерта задоволено, надано для дослідження додаткові вільні зразки підписів ОСОБА_2 .
У вересні 2021 року надійшло повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи.
У жовтні 2021 року надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 20 жовтня 2021 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 жовтня 2021 року клопотання ОСОБА_2 задоволено, експертній установі направлено додаткові вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 , які приєднанні до матеріалів справи, та експериментальні зразки його підпису і почерку. Провадження по справі зупинено.
У листопаді 2021 року експертом до суду направлено окремі рахунки фактури для здійснення оплати позивачем та відповідачем за проведення експертизи.
24 грудня 2021 року позивач, діючи через свого представника ОСОБА_4 , звернувся з заявою про зміну предмету позову просив про визнання договору позики від 11 червня 2018 року неукладеним.
У грудні 2021 року до суду надійшов висновок експерта за першим питанням, висновку з другого питання щодо написання прізвища « ОСОБА_5 » у договорі не вирішувалось через несплату за виставленим рахунком.
13 січня 2022 року ОСОБА_3 звернувся з заявою про вступ у справу у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача, оскільки це рішення суду може вплинути на його права або обов'язки, та з огляду на те, що ним в іншому провадженні оскаржується договір поруки, укладений від його імені з ОСОБА_6 на забезпечення виконання зобов'язань за оспорюваним у цій справі договором та є похідним від нього.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 січня 2022 року провадження у справі поновлено. Протокольною ухвалою суду ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи.
У жовтні та у грудні 2022 року позивач, діючи через свого представника, звернувся з клопотанням про виклик свідків, а саме позивача та третю особу щодо відомих їм обставин.
19 грудня 2022 року позивач, діючи через свого іншого представника - адвоката Саченка А. П., повторно звернувся з заявою про зміну предмету позову та про визнання неукладеним договору позики від 11 червня 2018 року.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 грудня 2022 року клопотання позивача про виклик та допит свідків, а також про зміну предмету позову задоволено. Закрито підготовче провадження у справі.
23 травня 2023 року позивач, діючи через свого представника ОСОБА_4 , звернувся з заявою про залишення раніше поданої заяви про зміну предмету позову без розгляду.
25 травня 2023 року позивач, діючи через свого представника ОСОБА_7 клопотав про визнання заяви про зміну предмету позову, подану іншим адвокатом Ковалем М. Г., такою, що подана помилково, та просив про розгляд справи за первісними позовними вимогами.
13 листопада 2023 року позивач, діючи через свого представника ОСОБА_4 , звернувся з заявою про встановлення факту не виконання особистого написання свого прізвища ОСОБА_2 у договорі позики від 11 червня 2018 року через ухилення відповідача від проведення експертизи, у зв'язку з несплатою її вартості.
4 грудня 2024 року позивач звернувся з заявою, у якій просив розглянути справу за його відсутності, підтримав первісно заявлені ним вимоги про визнання договору позики недійсним та просив залишити без розгляду усі клопотання, які подані від його імені адвокатами, про зміну позовних вимог.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 9 грудня 2024 року клопотання позивача ОСОБА_2 , подане від його імені представником ОСОБА_4 , про зміну предмету позову на визнання договору дарування неукладеним, подану до суду 29 грудня 2021 року залишено без розгляду.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 9 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено, ухвалено про визнання недійсним договору позики укладеного 11 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що позивач підтвердив підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, необхідні для визнання договору позики недійсним.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_8 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та внаслідок неповного з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.
Одночасно клопотав про призначення у справі почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання чи виконано написання прізвища « ОСОБА_5 » ОСОБА_2 або іншою особою, посилаючись на невиконання судом обов'язку з врученням відповідачу рахунку за проведення експертизи, внаслідок чого експертом не надано відповіді на усі поставлені питання.
Також, на думку апелянта, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок стосовно можливості визнання договору недійсним, у зв'язку з його не підписанням однією із сторін угоди, як з огляду неефективності захисту порушеного права, так і з огляду на надання позивачем експерту різних варіантів зразків свого підпису, що з розбіжністю цих зразків в подальшому виключило можливість зробити категоричний висновок на поставлене судом питання.
Зазначав про підтвердження факту отримання позивачем коштів від відповідача, про що має місце підтвердження у змісті пункту 3.1. договору.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, діючи через свого представника, вважав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки справа розглядалась судом тривалий час, і відповідачем не було заявлено клопотань про призначення відповідних експертиз у суді першої інстанції. Вказував, що посилання апелянта про неотримання ним рахунку не можуть бути підставою для його звільнення від відповідальності, оскільки він був обізнаний про проведення експертизи та мав проявити розумну обачливість щодо її проведення, а проведення дослідження стосовно написання прізвища не вплине на недійсність договору, оскільки власноручне написання прізвища не є обов'язковою вимогою для письмової форми договору.
Посилався на правильну оцінку суду відсутності у справі доказів на підтвердження факту передачі коштів за договором, внаслідок чого обраний ним спосіб захисту є ефективним, з огляду на дію принципу «суд знає закони», за яким суд застосував у цій справі, хоча позивач не послався на нього. Також навів нові підстави для визнання договору недійсним.
У судове засідання суду апеляційної інстанції позивач, представники позивача, відповідач та третя особа не з'явилися, повідомлені про розгляд справи належним чином. Від учасників справи, якими є: позивач, відповідач та третя особа, заяв та клопотань про відкладення слухання справи з будь-яких поважних причин та неможливістю їх явки до суду не надійшло.
В той же час представниками позивача - адвокатом Ковалем М. Г. та адвокатом Саченко А. П., одночасно 26 лютого 2025 року подані клопотання про відкладення слухання справи. Адвокатом Ковалем М. Г., у зв'язку з перебуванням за межами області без інтернет зв'язку, але без підтвердження таких обставин та з посиланням на перебування позивача у відрядженні, однак теж без надання документу, що підтверджує поважність причини такої неявки. Адвокатом Саченком А. П., у зв'язку з наміром взяти участь у розгляді іншої справи, яка слухається у суді першої інстанції, повноваження на представництво у якій ним надано іншій особі напередодні слухання цієї справи, що переглядається у суді апеляційної інстанції, а саме 26 лютого 2025 року, вже будучи обізнаним про дату призначення слухання справи в суді апеляційної інстанції. Інших клопотань стосовно неможливості розгляду справи за апеляційною скаргою відповідача у суді апеляційної інстанції в дату призначеного судового слухання представниками позивача не заявлено.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За положеннями частини 1 статті 42, частини 1 статті 48 ЦПК України учасниками справи у позовному провадженні є сторони: позивач і відповідач, а також третя особа. Адвокати, як представники сторін чи третіх осіб, у розумінні наведених норм процесуального права та змісту статті 372 ЦПК України, не є учасниками справи, оскільки у відповідності до частини 1 статті 58, статті 60 ЦПК України є представниками учасників справи.
Таким чином та у відповідності до статті 372 ЦПК України судом апеляційної інстанції не встановлені поважні причини неявки учасників справи: позивача, відповідача та третьої особи, які повідомлені про дату та час її слухання належним чином, та якими не надано до суду особистих клопотань про її відкладення з наведенням поважності причин такої неявки.
В той же час клопотання представника позивача - адвоката Коваля М. Г. про відкладення слухання справи за перебуванням позивача у відрядженні не підтверджено на час його подачі документом, який би засвідчував поважність причини такої неявки та особисте бажання позивача з'явитися до апеляційного суду, як сторони у справі, що ініціювала спір, та з огляду на те, що позивач переважно брав участь при розгляді справи в суді першої інстанції по суті виключно через своїх представників.
Тому, враховуючи наведені обставини, при вирішенні питання щодо поважності причин неявки позивача та його представників до суду, колегія суддів бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії», яким виснувано, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Тому, якщо у справі достатньо матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, суд може вирішити спір по суті.
У цьому випадку основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін або їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки поважність причин неявки позивача та його представників судом апеляційної інстанції не встановлена, а ними реалізовано своє право на викладення відповідних аргументів у відзиву на апеляційну скаргу та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю учасників справи та представників позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики, як письмовий правочин, вважається таким, що вчинений у письмові формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина 2 статті 207 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка при тому не є обов'язковим елементом для укладення договору позики.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Тому досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до частини 2 статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Саме такий момент встановлений для договорів позики (стаття 1046 ЦК України).
Системне тлумачення частини 2 статті 207, частини 4 статті 639, частини 2 статті 640 та частини 2 статті 1046 ЦК України свідчить про те, що договір позики слід вважати укладеним лише у випадку, якщо такий договір позики є підписаним його сторонами та засвідчує факт передання грошових коштів (речей), для чого від учасників правочину не вимагається додаткова видача розписки на підтвердження узгоджених умов договору про передачу коштів.
З матеріалів справи вбачається, що 11 червня 2018 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та позивачем ОСОБА_2 , як позичальником, укладено договір позики зі строком її повернення до 11 липня 2018 року (т.1 а.с.10).
За умовами договору розмір позики становить гривневий еквівалент 395 000 євро, що за курсом НБУ (30,7207443 за один євро на дату укладення цього договору) складає 12134693 грн 50 коп..
Пунктом 3.1 цього договору визначено, що позикодавець надав позичальнику суму позики у день підписання сторонами договору. Підписання цього договору позичальником підтверджено факт одержання від позикодавця суми позики. Належним чином підписаний договір є доказом передавання грошей від позикодавця позичальникові (т. 1 а.с.10).
У забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, того ж дня між ОСОБА_1 , як позичальником, та третьою особою ОСОБА_3 , як поручителем, укладено договір поруки, який підписано відповідачем ОСОБА_1 , позивачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3 ( т. 1 а.с.102).
Отже, умовами договору позики, який оспорюється позичальником, процедура підтвердження факту передачі коштів від позикодавця позичальнику визначена у пункті 3.1, яким є сам факт підписання сторонами договору.
Виходячи з презумпції правочину (стаття 204 ЦК України) та змісту статей 202, 203 ЦК України правочин вчиняється за волевиявленням сторін з погодження усіх суттєвих умов у формі, встановленій законом.
Зокрема, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, а у разі відсутності цієї істотної умови такий договір не може вважатися укладеним, внаслідок чого факт його укладання чи неукладання не підлягає доведенню в судовому порядку за допомогою допиту свідків чи іншим шляхом.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15 (провадження № 61-3741св19).
Тому, у даній справі, яка знаходиться на перегляді в суді апеляційної інстанції, факт передання грошей у позику підтверджено виключно фактом підписання сторонами тексту договору, наслідком чого є обов'язок позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей.
За такого, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір позики є недійсним, оскільки ним не підтверджено факт отримання позивачем у борг грошової суми від відповідача, за наявністю узгодженої сторонами умови договору позики про передачу коштів за належним його підписанням. При тому оспорювання як відсутність підписання договору позичальником, що є ідентичним факту отримання ним коштів у позику, за наявністю його належного доведення у судовому порядку не є підставою для визнання такого договору недійсним, а може свідчити виключно про те, що такий договір сторонами не укладено.
Враховуючи ці обставини позивач оспорив договір позики, подавши цей позов, виключно з підстав відсутності його волевиявлення, але натомість просив визнати його недійсним, зазначивши про те, що він договір не укладав та його не підписував. На підтвердження відсутності факту підписання ним договору клопотав про призначення почеркознавчої експертизи, яка судом першої інстанції була призначена за його клопотанням та клопотанням представника відповідача.
Згідно висновку експерта №СЕ-19/115-21/13527-ПЧ від 21 грудня 2021 року у справі категоричного висновку за призначеною судом експертизою не надано та зазначено, що відповісти на питання «Чи виконано підпис на договорі позики від 11 червня 2018 року ОСОБА_2 особисто або іншою особою?» не виявилось можливим через встановлені розбіжності за загальним виглядом підписів та їх повною неспівставністю за транскрипцією. При цьому відсутність співставних елементів підписів унеможливило проведення подальшого порівняльного дослідження. Інше питання «Чи виконано написання прізвища « ОСОБА_5 » на договорі позики ним особисто або іншою особою?» не вирішено через несплату за виставленим рахунком (т.1 а.с.80-83).
Таким чином факт відсутності підписання позивачем договору позики в належний спосіб судом першої інстанції не встановлено, вимог про визнання договору позики неукладеним позивачем у поданому позові не заявлено та у справі відсутні підстави для визнання недійсним договору позики у відповідності до положень статей 203, 207, 215 ЦК України за заявленими позивачем обставинами, а саме у зв'язку з відсутністю волевиявлення позичальника на укладання договору та його не підписання.
Інші підстави для визнання договору позики недійсним позивачем не заявлені та таких вимог до відповідача ним не пред'явлено.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в обраний нею спосіб (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Тому предметом позову у кожній справі є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. А підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
За такого, враховуючи предмет та підстави позову, які були заявлені позивачем у поданій ним до суду першої інстанції позовній заяві та мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, задовольняючи пред'явлені до відповідача вимоги, колегія суддів вважає врахувати наступне.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частинами 2-5 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 2 статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Отже, з аналізу наведених норм матеріального права слід виснувати, що у випадку не підписання договору, що підтверджує відсутність волевиявлення його сторони на його укладання, належним способом захисту порушеного права є не визнання договору недійсним, а визнання його неукладеним.
Тому, розглянув справу за пред'явленими позивачем вимогами до відповідача, суд першої інстанції не звернув увагу, що заявлений позивачем предмет позову суперечить обраним ним же підставам, внаслідок чого призначив у справі експертизу та отримав доказ не у відповідності до частини 1 статті 77 ЦПК України, який при тому не підтвердив обставин справи, на яких наполягав позивач у супереч заявленим ним вимогам.
Згідно з частиною 2 статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
За таких обставин, колегія суддів висновує, що у справі відсутні підстави для визнання договору позики недійсним, як за неналежно обраним способом захисту порушеного права, так і за недоведенням цих обставин за допомогою належних доказів.
Враховуючи наведене, з підстав, передбачених пунктами 2, 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду, яке ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а обставини, які суд вважав встановленими є недоведеними, та ухвалити нове про відмову у задоволенні пред'явленого позову.
У відповідності до статті 141 ЦПК України судові витрати, які поніс позивач при розгляді справи у суді першої інстанції слід віднести за його рахунок, а витрати, що поніс відповідач у суді апеляційної інстанції слід відшкодувати на його користь за рахунок позивача.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана від його імені адвокатом Ремешевським Євгеном Анатолійовичем, задовольнити.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 9 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору позики недійсним - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 362 грн судових витрат за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді В. В. Коломієць
Н. В. Самчишина