Справа № 460/5795/18 Головуючий у 1 інстанції: Колтун Ю. М.
Провадження № 22-ц/811/2742/24 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
27 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: Л.М. Чиж
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 10 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , про виселення з будинку без надання іншого жилого приміщення, -
03.12.2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.12.2018 року просила виселити відповідача з належного їй на праві приватної власності будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Позов обгрунтовувала тим, що вона є власником будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який успадкувала від свого батька. У зазначеному будинку, крім неї проживає її син ОСОБА_1 , який веде антигромадський спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, часто перебуває у нетверезому стані, влаштовує сварки та бійки, псує майно, продає побутові речі з будинку, принижує її та її доньку перед сусідами та родичами. Через неправомірну поведінку ОСОБА_1 вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів, внаслідок чого відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП та до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України. Відповідач не приймає участі в утриманні будинку, його ремонті та оплаті комунальних послуг. Просила позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , про виселення з будинку без надання іншого жилого приміщення - задоволено.
Виселено ОСОБА_1 з належного ОСОБА_2 на праві приватної власності будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначив, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не врахував відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження обґрунтованості пред'явлених ОСОБА_2 позовних вимог про його виселення з булинку. Вважає, що оскаржуване рішення суду не містить обґрунтованих доводів щодо необхідності застосування такої крайньої форми втручання у право на житло як виселення та що таке є співмірним з переслідуваною законною метою, є пропорційним та необхідним в демократичному суспільстві. Зазначає, що з його сторони відсутнє систематичне порушення правил спільного співжиття, а поодинокі випадки конфліктних ситуацій мали місце лише через провокативну поведінку позивачки та третьої особи. При цьому, протягом тривалого часу він не вчиняв будь-яких протиправних дій та намагався жодним чином не порушувати права позивачки щодо користування належним їй на праві власності житловим будинком. Зазначає, у нього відсутнє інше житло, тому його виселення зі спірного житлового будинку без надання іншого житла вплине на його соціальну захищеність.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 проти скарги заперечили, просили у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.
Інші учасники справи, зокрема апелянт ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 4 ст. 9 ЖК України).
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про виселення.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Згідно ч. 1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
У п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12 квітня 1985 року надано роз'яснення, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, виселення особи з житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та є необхідним у демократичному суспільстві. При цьому, навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення, як і визнання такою, що втратила право користування житлом, буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 квітня 2022 року в справі №522/23819/15.
У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України», заява № 17496/19, зазначено про те, що там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів. Серед іншого, ця оцінка повинна належним чином брати до уваги особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя. Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, і за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому.
Головним завданням для суду є визначення того, чи досягнуто цим рішенням справедливий баланс між протилежними інтересами, про які йдеться (пункт 83 рішення ЄСПЛ у справі «Левчук проти України», заява № 17496/19).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У спірних правовідносинах, при вирішенні питання про виселення осіб з житлового приміщення право осіб на користування таким має бути оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції із встановленням відповідності переслідуваній легітимній меті та з дотриманням балансу захисту інтересів як власника майна, так і члена її сім'ї.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 211/159/14-ц.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченим 27.12.2012 державним нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори Львівської області Коцюмбасом С.Й., зареєстрованим в реєстрі за № 4444, витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 32984487, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1789407, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 380359958.
Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №335, виданої 26.02.2024 року Виконавчим комітетом Яворіської міської ради, по АДРЕСА_1 зареєстрована третя особа ОСОБА_3 .
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 неодноразово зверталась до Яворівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області з проханням вжити заходів реагування щодо її сина ОСОБА_1 , який за її словами, постійно провокує сварки, погрожує фізичною розправою, вчиняє дрібні крадіжки з будинку.
Так, 16.04.2015 року ОСОБА_2 звернулась до Яворівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області з заявою, в якій просила прийняти міри до її сина ОСОБА_1 , який проживає разом з нею. У заяві зазначила, що син неодноразово виганяв її з хати по АДРЕСА_1 , нищив її майно, ображав та погражував фізичною розправою.
Як убачається з висновку від 18.04.2015 року, наданого за заявою ОСОБА_2 та затвердженого в.о. начальника Яворівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області, Максимишину І.В. винесено офіційне попередження про недопустимість вчинення насильства в сім'ї у майбутньому.
Вироком Яворівського районного суду Львівської області від 28.11.2016 року у справі №460/4044/16-к, що набрав законної сили 29.12.2016 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено покарання у виді громадських робіт строком сто годин.
Зі змісту вироку Яворівського районного суду Львівської області від 28.11.2016 вбачається, що 08.08.2016 року о 23 год. 30 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в помешканні за місцем свого проживання за адресою АДРЕСА_1 , під час конфлікту, який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин зі своєю матір'ю ОСОБА_2 , умисно почергово наніс декілька ударів її головою та спиною об стінку будинку, після чого наніс кулаком правої руки один удар в ділянку обличчя, спричинивши їй два садна на носі, синяк на правій половині голови і синяк на правому передпліччі. Крім того, в цей же день, продовжуючи свою злочинну діяльність, умисно наніс своїй сестрі ОСОБА_3 декілька ударів кулаком правої руки в ділянку голови та обличчя, спричинивши їй синяк на лівій половині обличчя.
Зі змісту ухвали Яворівського районного суду Львівської області від 03.06.2020 року у справі № 460/1726/18, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності вбачається, що 21.04.2018 року о 20:00 год. ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на території господарства за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 під час конфлікту, який виник на ґрунті тривалих неприязних відносин, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно наніс своїй матері ОСОБА_2 удар кулаком правої руки в ділянку грудної клітки, в результаті чого остання. тримаючись рукою за металеву сітку, впала разом з сіткою на покладену цеглу, внаслідок чого отримала садно на носі і синець на правому стегні, які відносяться до легкого тілесного ушкодження.
Відповідно до актів від 20.03.2019 року, від 20.03.2020 року та від 01.02.2022, складених створеною на підставі розпорядження міського голови м.Яворова комісією, при виході до будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що кімната у якій, за словами заявниці, проживає її син ОСОБА_1 , заставлена меблям, частина з яких розібрана, та іншими речами. Кладовка, яка закрита на ключ сином заявниці, завалена побутовим непотребом, що унеможливлює вільний доступ до неї. Земельна ділянка за даною адресою не приватизована, знаходиться в занедбаному стані. На ній хаотично розміщенні самовільно встановлені господарські споруди, накриття. Сином заявниці невпорядковано складені різні будівельні матеріали (цегла, дошки) та будівельне сміття. Подвір'я захаращено великою кількістю металобрухту.
Згідно акту обстеження від 24.01.2024 року, складеного на підставі розпорядження міського голови м.Яворова за завою ОСОБА_2 , при виході за адресою АДРЕСА_1 комісією встановлено, що вихід з двору будинковолодіння на вулицю заблокований автомобілем, власником якого є ОСОБА_1 , що унеможливлює виведення корови на пасовище. Подвір'я з усіх сторін захаращене різними видами відходів та металобрухтом, що накритий шифером та нічим не прикріплений. На дорозі вздовж огорожі ОСОБА_1 припаркував шість автомобілів, чим перешкоджає двосторонньому руху транспорту по АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 з будинку по АДРЕСА_1 , позивачка посилалася на антигромадську поведінку відповідача, систематичне порушення ним правил співжиття, що робить неможливим їх спільне проживання у зазначеному житловому будинку. При цьому, зазначила, що будь-які заходи запобігання та громадського впливу, вжиті щодо відповідача, зокрема притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ст. ч.1 ст.125 КК України та призначення йому покарання у виді громадських робіт строком сто годин, виявилися безрезультатними, та не призвели до припинення протиправної поведінки ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про виселення відповідача зі спірного будинку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач систематично протягом тривалого часу вчиняє насильство по відношенню до позивача та порушує правила співжиття, що є достатньою підставою для усунення позивачу перешкод у користуванні належним їй будинком шляхом виселення з нього відповідача без надання іншого житлового приміщення.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідаєматеріалам справи та зібраним у справі доказам, на підставі яких встановлено дійсні обставини справи та надано їм належну оцінку на предмет співмірності втручання у право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням принципу верховенства права та справедливості, що полягає у захисті права власника на володіння, користування та розпорядження майном, яке згідно Конституції України є непорушним.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка з цільовим призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів від 28.08.2024 року, що може свідчити про наявність у нього іншого житла.
Крім того, колегія суддів враховує вік позивачки, яка є особою похилого віку (72 роки), а відтак не має змоги фізично протистояти відповідачу, який вчиняє щодо неї фізичне та психологічне насильство.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 10 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 27 лютого 2025 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра