Справа № 461/8929/24 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д.
Провадження № 22-ц/811/3786/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
25 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Марко О.Р.
з участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року в складі судді Мироненко Л.Д. в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розподіл природнього газу, -
встановив:
06.11.2024 позивач ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернувся суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розподіл природнього газу.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11.11.2024 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін в судове засідання.
До початку розгляду справи по суті від представника позивача надійшла заява про закриття провадження у справі, оскільки відповідачем борг сплачено у повному обсязі, у зв'язку з чим відсутній предмет спору. Просив у зв'язку із закриттям провадження, повернути позивачу сплачений судовий збір.
Оскаржуваною ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про закриття провадження у справі - задоволено частково.
Закрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розподіл природнього газу,- у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Відмовлено у поверненні сплаченого судового збору з державного бюджету.
Ухвалу суду оскаржила представник позивача ТОВ "Газорозподільні мережі України" в особі Львівської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" Єрмакова Х.Р., вважає, що ухвала постановлена судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На думку апелянта, суд проявив надмірний формалізм у дослідженні наданих філією доказів.
Покликаючись на подання позову у справі, а також сплату заборгованості відповідачем, зазначає, що провадження у справі підлягає закриттю з підстав відсутності предмету спору.
Безпідставними вважає висновки суду про відмову позивача від позову, оскільки у поданому клопотанні сторона позивача покликається на п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 за яким, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі з цих підстав можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким вимогу щодо повернення судового збору задовольнити повністю. Здійснити розподіл судових витрат.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Сидор О.В. на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує таке.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до частини першої статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
У контексті завдань цивільного судочинства (статті 2, 4 ЦПК України) звернення до суду є способом захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів позивача.
Отже, особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Колегія суддів виходить з того, що предметом даного апеляційного провадження є виключно вимоги про повернення судового збору та оцінка висновків суду першої інстанції з приводу відмови позивачу у поверненні сплаченого ним судового збору.
Однак, незважаючи на принцип диспозитивності цивільного судочинства, однак враховуючи положення ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», за якою судовий збір не повертається якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом, колегія суддів змушена проаналізувати відповідні висновки суду, які мали наслідком застосування судом п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та відмови у поверненні позивачу сплаченого ним судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що 27.11.2024 представник позивача Єрмакова Х.Р. подала суду клопотання про закриття провадження у справі, зокрема покликаючись на п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, просила закрити провадження у справі, оскільки відсутній предмет спору, а саме у відповідача ОСОБА_2 відсутня заборгованість за розподіл природного газу.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд врахував правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22, згідно якої логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
При цьому, якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, які, відповідно, тягнуть різні процесуальні наслідки, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди, не підтримання своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, тощо.
Оплата відповідачем на користь позивача грошових коштів в сумі 6102.10 грн. була здійснена 13.11.2024, тобто вже після звернення позивача до суду із цим позовом (06.11.2024) та відкриття провадження у справі (11.11.2024), відтак суд оцінив заяву представника позивача, як заяву про закриття провадження у справі у зв'язку із відмовою позивача від позову.
При цьому, суд звернув увагу на те, що закриття провадження у справі саме на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України після відкриття провадження у справі, призведе до негативних фінансових наслідків для судової системи, оскільки наслідком закриття провадження у справі саме у такий спосіб, враховуючи п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», є повернення сплаченого позивачем судового збору у повному обсязі з державного бюджету, що на думку суду є недопустимим після здійснення судом ряду процесуальних дій.
Зважаючи на те, що підстав для неприйняття відмови від позову судом не встановлено, суд закрив провадження у справі.
В свою чергу, оскільки провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову, суд не встановив підстав для задоволення заяви позивача про повернення судового збору з державного бюджету.
Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження у даній справі з підстав відмови позивача від позову.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Зазначене узгоджується з висновком Об'єднаної палати у складі Касаційного цивільного суду 20, викладеним у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20.
Таким чином, відсутність неврегульованих питань, як факт який став доконаним під час розгляду справи у суді, може бути підставою для закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору.
Ухвалення судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог за такої конструкції, є підставою для скасування такого апеляційним судом.
При цьому, установлення відсутності предмета спору на час пред'явлення позову не є єдиним випадком для закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки «збіднює» відповідне правове регулювання, не відповідає його змісту, так як у такому випадку (при відсутності предмета спору) малоймовірним було б звернення до суду.
Крім того, якщо би законодавець мав на увазі відсутність предмета спору на час пред'явлення позову, то відповідне правове регулювання містилося би у статті 186 ЦПК України, яка регулює підстави відмови у відкритті провадження у справі, а не у статті 255 ЦПК України, яка регулює підстави закриття провадження у справі, яке вже відкрито.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суту справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Отже, відмова від позову є одностороннім вільним волевиявлення позивача шляхом здійснення процесуальної дії, спрямованої на завершення розгляду судом справи. У разі подання позивачем такої заяви суд зобов'язаний перевірити, чи відповідає подана заява дійсній волі позивача та роз'яснити позивачу наслідки вчинення такої дії.
В свою чергу, ухвалення судом рішення по суті спору за наявності заяви позивача про відмову від позову, яка не прийнята судом, не є безумовною підставою для скасування такого.
Наведене дає підстави для висновку про те, що як підстави подання заяв про закриття провадження у справі за відсутності предмета спору чи відмови від позову, так і правові наслідки вирішення таких заяв (задоволення таких судом чи відмова) є різними.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Зокрема, суд безпідставно не вирішив вимогу позивача про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Іншими словами, враховуючи, що відмова від позову є одностороннім вільним волевиявлення позивача, суд вийшов за межі своєї дискреції та помилково протрактував чітко вчинену стороною позивача процесуальну дію.
Більше того, закриваючи провадження у справі з відповідних підстав, суд не перевірив, чи відповідає подана заява дійсній волі позивача та не роз'яснив позивачу наслідки вчинення такої дії.
Враховуючи наведене, колегія суддів не може розділити висновки місцевого суду у контексті мотивів постановлення оскаржуваної ухвали, однак ні факт закриття провадження, ні відповідні мотиви такого висновку, апелянтом не оскаржуються, однак відповідну оцінку апеляційний суд навів, в тому числі, для можливості вирішення питання повернення сплаченого позивачем судового збору, про що зазначено вище.
Так, спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України «Про судовий збір».
У статті 7 ЗУ «Про судовий збір» визначено порядок повернення судового збору.
Зокрема, відповідно до п. 5 ч. 1 цієї статті, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч. 2 ст. 7 закону).
Зважаючи на те, що провадження у справі закрито, при цьому, наслідком такого рішення є клопотання представника ТзОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» Єрмакової Х.Р. про відсутність предмету спору, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду відмову у поверненні судового збору, навіть за умов здійснення судом ряду процесуальних дій та негативних фінансових наслідків для судової системи, є помилковим.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, не перевіривши у повній мірі доводи сторони позивача та характер спірних правовідносин, районний суд припустився неповного з'ясування дійсних обставин справи, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення необґрунтованої ухвали у відповідній частині, відтак оскаржувану ухвалу необхідно скасувати, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1ст. 374, ст.ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" - задовольнити частково.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 26 лютого 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк