Справа № 136/1192/14-ц
Провадження № 22-ц/801/286/2025
Категорія: 5
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Оніщук В. В.
27 лютого 2025 рокуСправа № 136/1192/14-цм. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Стадника І. М., Рибчинського В. П.,
з участю секретаря судового засідання Кашпрук М. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Турбівська селищна рада як правонаступник Брицької сільської ради,
особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 червня 2014 року, ухвалене у складі судді Кривенка Д. Т. у залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Брицької сільської ради Липовецького району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно.
Позов обґрунтовано тим, що 26 листопада 2005 року рішенням загальних зборів уповноважених членів Спілки Співвласників майна реорганізованого КСП «Промінь» с. Брицьке ОСОБА_1 було виділено у вартість належних йому майнових паїв будівлю зерноскладу №12 - літ. «Й», згідно технічного паспорта, загальною площею 1578,3 м. кв., що розташований в АДРЕСА_1 , вартістю 1 115 442 грн. Вказані будівлі були передані йому згідно акта приймання-передачі від 25 грудня 2005 року.
Оскільки вказана будівля була збудована у 1976 році без дозволу на виконання будівельних робіт, будь-які документи на неї були відсутні, в зв'язку із чим він був змушений виготовити технічний паспорт, звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж будівлі, що встановлюють відповідність будівлі вимогам надійності та безпечної експлуатації.
В подальшому, при оформленні права власності на вказану будівлю та реєстрації її в передбаченому чинним законодавством порядку в Державній реєстраційній службі, згідно вимог чинного законодавства, обов'язкова наявність у суб'єкта містобудування земельних ділянок, на яких розміщені такі об'єкти, документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено об'єкт.
Однак, як зазначає Головне управління Держземагенства у Вінницькій області в своєму листі, згідно положень ст. 134 Земельного Кодексу України для того щоб оформити земельну ділянку під будівлею спочатку необхідно оформити та зареєструвати в передбаченому чинним законодавством порядку право власності на будівлі (споруди), які знаходяться на даній земельній ділянці.
Наведені норми законодавства прямо суперечать вимогам п. 30 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань регулювання містобудівної діяльності» від 20 листопада 2012 року №5496-VI, де зазначено, що власник (користувач) земельної ділянки може через ДАБІ України ввести в експлуатацію, і в подальшому зареєструвати в органах Укрдержреєстру речове право власності на об'єкти нерухомого майна, які на ньому розташовані.
Внаслідок викладених обставин Державна реєстраційна служба у Липовецькому районі відмовляє йому, ОСОБА_1 , у прийнятті та реєстрації права власності на вищевказаний об'єкт нерухомості.
Ураховуючи наведене, позивач вважав, що в даному випадку порушуються його права та охоронювані законом інтереси, що стосуються його права власності на нерухоме майно, відтак у заявленому позові просив суд здійснити захист його прав у визначений законодавцем спосіб шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 18 червня 2014 року позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано за ним право власності на будівлю зерноскладу №12, що значиться згідно технічної документації під літ. «Й», загальною площею 1578,3 кв.м., розташоване в АДРЕСА_1 та складається з : Зерноскладу літ. «Й-1», загальною площею 1524.9 м. кв., комори літ. «Й-2», загальною площею 8.8 м. кв., комори літ. «Й-3», загальною площею 5.7 м. кв., коридору - літ. «Й-4», загальною площею 6,5 м. кв., підсобного приміщення літ. «Й-5», загальною площею 11.5 м. кв., коридору літ. «Й-6», загальною площею 6.6 м. кв., комори літ. Й-7», загальною площею 5.8 м. кв., комори літ. «Й-8», загальною площею 8.5 м. кв., 1976 року побудови.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем правомірно набуто об'єкт нерухомості, який відповідає вимогам надійності та безпечної експлуатації, що є предметом даного спору.
Задля офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, позивач звернувся до Державної реєстраційної служби з метою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку визначеному чинним законодавством. Проте йому було відмовлено, оскільки згідно норм діючого законодавства, передбачена обов'язкова наявність у суб'єкта містобудування земельних ділянок, на яких розміщені такі об'єкти, документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено об'єкт.
Як слідує із листа Головного управління Держземагенства у Вінницькій області, згідно положень ст.134 Земельного Кодексу України для того щоб оформити земельну ділянку під будівлею спочатку необхідно оформити та зареєструвати в передбаченому чинним законодавством порядку право власності на будівлі (споруди), які знаходяться на даній земельній ділянці, що прямо суперечить нормам п.30 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань регулювання містобудівної діяльності» від 26 листопада 2012 року №5496-VI, де зазначено, що власник (користувач) земельної ділянки може через ДАБІ України ввести в експлуатацію, і в подальшому зареєструвати в органах Укрдержреєстру речове право власності.
Ураховуючи наведені обставини, а також відсутність правових норм щодо узаконення об'єкта нерухомості органами, які здійснюють державну реєстрацію у разі відсутності прав на земельну ділянку, на якій розташований такий об'єкт, тобто прогалини чинного законодавства, що вказує на оспорення прав власника на правомірно набуте ним нерухоме майно.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З аналізу вказаної правової норми закону слідує, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на таке майно.
Статтею 19 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень, відповідно до якої, однією із підстав є
З огляду на викладене та у контексті приведених правових норм регулювання предмета даного спору, суд дійшов до переконання, що позивачем доведено належними та допустимими доказами обставини наведені ним у позовній заяві, щодо неможливості реалізації свого права власності за наявності колізій у чинному законодавстві, що дає підстави суду для винесення рішення про задоволення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким судовим рішенням, особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 13 грудня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Сопрун В. В., судді: Матківська М. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2024 року було задоволено заяви про самовідвід судді-доповідача Сопруна В. В. та судді Матківської М. В., яка входить до складу колегії суддів, справу передано на повторний автоматизований розподіл.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Панасюк О. С., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також доручено Липовецькому районному суду Вінницької області відновити знищене провадження в цивільній справі №136/1192/14-ц.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 січня 2025 року провадження у справі було зупинено до надходження відновленого судового провадження від Липовецького районного суду Вінницької області.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2025 року суддю Панасюка О. С. замінено на суддю Рибчинського В. П.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 лютого 2025 року провадження у справі було поновлено, розгляд справи призначено на 27 лютого 2025 року о 10 год. 40 хв.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що при розгляді справи суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 пред'явив позов до неналежного відповідача, оскільки майно, право власності на яке позивач просив визнати за ним, належало членам колишнього КСП «Промінь» на праві спільної сумісної власності.
Крім того, поза увагою суду залишилося те, що виділялося майно бувшого КСП «Промінь», яке являється спільною сумісною власністю членів КСП, а тому до суду мали б бути надані відповідні документи, що усі члени дійсно були на зборах і дійсно вирішували питання про виділ такого майна, підписали акт приймання-передачі і це майно дійсно відповідає часті яка зазначена у сертифікаті позивача.
Крім того, наявність протоколу і акту приймання передачі оформленого відповідно і належним чином, є підставою для реєстрації права власності на майно, однак позивач не надав суду доказів того, що він звертався з такими документами для реєстрацій і йому було відмовлено.
Позовна заява було подана до суду з формальних підстав з метою оформлення права власності на вказане майно, без участі співвласників майна і без їх відома.
Оскільки вказане рішення порушує права ОСОБА_2 як співвласника такого майна, воно підлягає скасуванню.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судовому засіданні ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.
Представник позивача в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини, встановлені судом
Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що позивачу ОСОБА_1 було вирішено передати в рахунок майнових паїв об'єкт нерухомого майна, що належало КСП «Промінь», на що вказує Протокол зборів №3 уповноважених членів спілки співвласників майна КСП «Промінь» від 26 листопада 2005 року.
Факт передачі майна було проведено відповідно до акта приймання - передачі від 25.12.2005 року, де зазначено перелік майна, його загальну вартість, в обсязі майнових паїв належних ОСОБА_1 , що міститься в матеріалах справи.
Як убачається із технічної документації на виробничий будинок, місце розташування якого АДРЕСА_1 , що складений 17 липня 2013 року ТОВ «Вінстратегія-будекспертиза», вартість приміщення становить 1115442 грн. та складається воно з:
- Зерноскладу №12 літ. «Й-1», загальною площею 1524.9 м. кв., комори літ. «Й-2», загальною площею 8.8 м. кв., комори літ. «Й-3», загальною площею 5.7 м. кв., коридору - літ. «Й-4», загальною площею 6,5 м. кв., підсобного приміщення літ. «Й-5», загальною площею 11.5 м. кв, коридору літ. «Й-6», загальною площею 6.6 м. кв., комори літ. «Й-7», загальною площею 5.8 м. кв., комори літ. «Й-8», загальною площею.
Відповідно до довідки виданої виконкомом Брицької сільської ради Липовецького району від 24 квітня 2014 року, адреса приміщення зерноскладу визначена: АДРЕСА_1 .
За результатами проведеного ТОВ «Вінстратегія-будекспертиза» технічного обстеження нежитлової будівлі сільськогосподарського призначення: по АДРЕСА_1 , було встановлено відповідність технічного стану наведених вище нежитлових будівель вимогам надійності і безпечної експлуатації будівель та споруд.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від 16 листопада 2024 року ОСОБА_2 є власником права на майновий пай (серія BI X №013633), члена колективного сільськогосподарського підприємства «Промінь» села Брицьке Липовецького району Вінницької області, виданого Брицькою сільською радою 06 грудня 2001 року, розміром 2 863 грн, що становить 0,091 відсотків від загальної вартості майна КСП «Промінь» села Брицьке Липовецького району Вінницької області. Вартість спадкового майна складає 2 863 грн (а. с. 36).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Суд першої інстанції, з урахуванням визнання позову відповідачем, задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , та визнав за ним право власності на будівлю зерноскладу №12, що значиться згідно технічної документації під літ. «Й», загальною площею 1578,3 кв.м., розташоване в АДРЕСА_1 .
Вважаючи, що вказане рішення суду першої інстанції порушує його права як співвласника майна реорганізованого КСП «Промінь», ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що позивач звернувся до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначив, що спірне майно належало членам бувшого КСП «Промінь» на праві спільної сумісної власності і лише вони вправі вирішувати питання про виділ і передачу такого майна, і саме тому члени КСП мають бути відповідачами у справі.
Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року №177 затверджено Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки, згідно з яким комісія з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки (далі - комісія), створена з метою забезпечення захисту прав на пайовий фонд майна членів колективних сільськогосподарських підприємств (далі - підприємства), в тому числі реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства (п. 1).
Рішення загальних зборів підприємства, а у разі реорганізації підприємства - рішення загальних зборів колишніх членів підприємства, що є співвласниками цього майна, обов'язкове для виконання комісією. Комісія підзвітна у своїй діяльності зборам співвласників (п. 2).
Комісія відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: проводить уточнення складу активів і пасивів та їх вартості у підприємстві, де відбулася фактична передача майна; визначає структуру пайового фонду майна; визначає розміри паїв колишніх членів підприємства, що не були ними одержані в натурі, грошима або цінними паперами під час припинення членства, а також виявляє осіб, які є їх власниками; розглядає заяви осіб щодо визнання за ними права на майновий пай та правильності розрахунку вартості паїв; вносить пропозиції щодо виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об'єктів із складу майна реорганізованого підприємства та передачі їх у спільну власність (п. 4).
Рішення комісії оформляються протоколом, що підписується головою і секретарем комісії, а затверджується зборами співвласників у порядку, встановленому співвласниками (п. 15).
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що співвласники майна колективного сільськогосподарського підприємства мають право отримати свій майновий пай в натурі з виділенням конкретного майна лише на підставі рішення загальних зборів співвласників.
При цьому, згідно з пунктами 2.4, 2.5 Рекомендацій щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року №315, управління майном, що перебуває у спільній частковій власності відповідно до укладеного договору про порядок володіння та користування майном, здійснюється загальними зборами співвласників. Рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень щодо відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно.
Таким чином, оскільки майно колективних сільськогосподарських підприємств належить на праві спільної часткової власності його членам, його співвласники здійснюють свої права за спільною згодою і жоден зі співвласників самостійно або за згодою декількох власників не вправі вирішувати долю спільного майна без згоди всіх співвласників, рішення щодо виділення в натурі частки з майна повинно прийматися на загальних зборах співвласників одностайно.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 08.04.2019 у справі №132/2483/16-ц та від 18.12.2019 у справі №131/475/16-ц.
Із доданих ОСОБА_2 до апеляційної скарги документів, а саме копії свідоцтва про прийняття спадщини, встановлено, що ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняв спадщину, яка складається з права на майновий пай КСП «Промінь» с. Брицьке Липовецького району, а тому вирішення даного спору напряму стосується його прав та інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі в справі позивачем.
Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21).
Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (схожий за змістом висновок викладено в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову-обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на частину майна КСП «Промінь», а відтак відповідачами у справі мали бути визначені власники майнових паїв КСП «Промінь», оскільки рішення, що стосується майна, яке підлягає передачі певній особі прямо впливає на їх права та інтереси, як осіб, які теж мають право на набуття такого майна.
Проте відповідачем у справі ОСОБА_1 визначив Брицьку сільську раду Липовецького району, при цьому ані КСП «Промінь», ані окремо кожен із співвласників майна реорганізованого КСП «Промінь», до участі у справі не залучались.
Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 щодо пропущення ОСОБА_2 строку на звернення до суду із апеляційною скаргою, оскільки зазначені ОСОБА_2 підстави для поновлення йому строку на апеляційне оскарження рішення суду були визнані судом поважними.
Апеляційний суд зауважує, що ухвалене судом першої інстанції рішення безпосередньо стосується прав та обов'язків, зокрема ОСОБА_2 , як співвласника права на майновий пай члена КСП «Промінь», і відповідно позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності до Брицької сільської ради не можуть бути задоволені у зв'язку із пред'явленням позову до неналежного відповідача.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд виснує, що надання оцінки доводам сторін, з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності, має вирішуватися у справі з належним колом осіб, а тому висновки суду першої інстанції про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 є передчасними.
Колегія суддів звертає увагу ОСОБА_1 , що відмова у задоволенні позовних вимог не перешкоджає повторному зверненню позивачем до суду із позовом до належного кола відповідачів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 на його користь слід стягнути 1 731,63 грн сплаченого ним судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. (а. с. 42).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 червня 2014 року скасувати та постановити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Брицької сільської ради Липовецького району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 731,63 грн (одна тисяча сімсот тридцять одна грн 31 коп), понесені ним у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді І. М. Стадник
В. П. Рибчинський