Справа №534/2771/24
Провадження №2/534/822/24
27 лютого 2025 року м. Горішні Плавні
Комсомольський міський суд Полтавської області
у складі головуючого судді Комарової Д.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Гончар С.Т.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 13.02.2023-100003108 від 13.02.2023 року в сумі 12 720 грн та понесені судові витрати в сумі 2 422 грн 40 коп.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що 13.02.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №13.02.2023-100003108, який підписаний електронним підписом відповідача, що відтворений шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти).
Позивач вказав, що виконав свої зобов'язання за Договором у повному обсязі, оскільки надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами у сумі 6000 грн шляхом перерахування коштів на відповідний картковий рахунок відповідача.
Однак, відповідач всупереч чинному законодавству та умовам Договору належним чином покладені на нього зобов'язання не виконав, порушив умови Договору і має прострочену заборгованість, яка станом на 04.11.2024 складає 12 720 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 6000 грн; заборгованість за процентами 6 720 грн.
Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 13.02.2023-100003108 від 13.02.2024 станом на 04.11.2024 у сумі 12 720 грн, а також стягнути сплачений судовий збір.
Ухвалою суду від 06.12.2024 у справі відкрито спрощене провадження з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі, проти заочного порядку розгляду справи не заперечував, позовні вимоги підтримував в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився про причини своєї неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений у встановленому законом порядку, про що свідчить поштове повідомлення з його підписом. Відзив у встановлені строки суду не подав.
Статтями 43, 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, ухвалою суду від 27.02.2025 постановлено проводити заочний розгляд справи.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов наступних висновків.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
З позовної заяви вбачається, що 13.02.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 13.02.2023-100003108 шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та заявки. Договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання ним одноразового ідентифікатора Т482. ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору пройдено ідентифікацію шляхом використання системи BankID Національного банку.
Відповідно до п. 2, 3, 4 Заявки позичальнику наданий кредит у розмірі 6000 грн строком на 42 дні з дня його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 26.03.2024.
Згідно з п. 5 ,6,7,8, 14 Заявки первинний період користування кредитом 14 днів з дня його надання ("первинний період"). Черговий період користування кредитом кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду ("черговий період"). Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процента ставка у розмірі 2% за 1 день користування кредитом, яка застосується протягом первинного періоду та протягом кожних перших 14 днів з дня отримання чергового Траншу включно. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надається кредит, окрім періоду застосування процентної ставки «Економ». Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 75979% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 11 040 грн.
Вказано реквізити належного позичальнику електронного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 4149-51ХХ-ХХХХ-2396.
Згідно з паспортом споживчого кредиту, відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредиту на суму 6 000 грн, зокрема типу кредиту, суму ліміту, строку кредитування, процентної ставки, типу процентної ставки; орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, повернення кредиту та про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором.
Позивач посилався на те, що відповідно до договору від 13.02.2023 та квитанції від 13.02.2023 про перерахунок коштів кредитором -відповідачу ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 6 000 грн.
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 04.11.2024 утворилась заборгованість у розмірі 12 720 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6 000 грн та заборгованість за процентами 6 720 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Отже, позивач стверджує, що між сторонами виникли правовідносини зобов'язального характеру, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законом України "Про електронну комерцію".
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Дослідивши додані до позовної заяви докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що ОСОБА_1 підписав кредитний договір. Так само відсутнє підтвердження підписання договору позивачем.
Крім того, квитанція LiqPay, надана позивачем на підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів не є належним доказом, оскільки не відображає номер рахунку отримувача, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи, отже з'ясувати кому були перераховані кошти неможливо.
Крім того, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/564/18, де вказано, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписка по рахунку може бути належним доказом наведених у позові обставин, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
Але позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором зобов'язання з погашення заборгованості.
Отже, суд вважає, що жоден з наданих доказів не був підписаний електронним підписом одноразового ідентифікатора - ні ОСОБА_1 , ні ТОВ «Споживчий центр», з наданих документів неможливо ідентифікувати особу боржника. Відтак, суд вважає, що сторона позивача не надала суду належних доказів того, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору про надання кредиту та укладено договір.
Інших документів, які б підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, так само як графіку погашення платежів, виписки по кредитному договору позивачем не надано.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Вимогами цивільного процесуального законодавства передбачено, що суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У свою чергу учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має це усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.
За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, а надані ним докази є недостатніми, та не дають підстави дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування, тому позов є необґрунтованим, отже суд відмовляє в його задоволенні повністю.
Судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. 247, 258, 259, 263-265ЦПК України, суд
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, адреса: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1
Суддя Д.Ю. Комарова