справа № 361/7542/20
провадження № 2/361/261/23
06.10.2023
Іменем України
06 жовтня 2023 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретарів: Панек А.С., Лебідя В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання права користування жилим приміщенням,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому, враховуючи зміну предмета позову (т. 1 а. с. 120-127), просили суд визнати їх такими, що не втратили право проживання у житловому приміщенні - квартирі АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначали, що у грудні 2006 року на стадії будівництва вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , частково за рахунок власних і частково за рахунок кредитних коштів, отриманих в Акціонерному Банку “Банк регіонального розвитку» (далі - Банк або АТ “Банк регіонального розвитку»). Право власності на дану квартиру оформлене у лютому 2008 року. У листопаді 2013 року у зв'язку із фактичним припиненням діяльності цього Банку, його активи були передані в управління Товариства з обмеженою відповідальністю “Агенція комплексного захисту бізнесу “Дельта М» (далі - ТОВ “АКЗБ “Дельта М»), яке у свою чергу у вересні 2015 року відступило право вимоги за вказаними активами, у тому числі й договором кредиту та договором іпотеки, укладеними із Банком, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Колекторська компанія “Гарант» (далі - ТОВ “КК “Гарант»).
17 березня 2016 року ТОВ “КК “Гарант» як новим іпотекодержателем було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , із відповідачем у справі ОСОБА_3
11 вересня 2018 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у цивільній справі № 361/3560/17 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та виселення без надання іншого жилого приміщення задоволено. Цим рішенням суду було зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у вільному доступі до квартири АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із вказаної квартири без надання їм іншого житлового приміщення.
06 березня 2019 року постановою Київського апеляційного суду зазначене рішення суду першої інстанції від 11 вересня 2018 року у цивільній справі № 361/3560/17 залишено без змін та воно набрало законної сили.
13 квітня 2019 року на підставі вказаного рішення суду від 11 вересня 2018 року та відповідно до п. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (далі - Правила № 207), позивачів знято із реєстрації місця їхнього проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
29 січня 2020 року постановою Верховного Суду зазначені судові рішення у частині виселення їх (позивачів) без надання іншого житлового приміщення скасовано та у цій частині вимог Верховним Судом у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Таким чином, позивачі вважають, що Верховний Суд підтвердив їх право на проживання у спірній квартирі.
04 червня 2020 року на звернення позивача ОСОБА_1 із заявою про поновлення реєстрації місця його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , до голови Броварської міської ради Київської області Сапожка І.В., листом за вих. № 9-7-516 він отримав відмову у поновленні такої реєстрації, оскільки підстави для її проведення відсутні.
10 червня 2020 року позивачі подали до Броварського міськрайонного суду Київської області заяву про поворот виконання рішення цього суду від 11 вересня 2018 року у цивільній справі № 361/3560/17 щодо поновлення реєстрації їхнього місця проживання.
19 червня 2020 року ухвалою суду вказану заяву про поворот виконання рішення суду від 11 вересня 2018 року було задоволено та поновлено реєстрацію місця проживання позивачів за адресою спірної квартири.
15 вересня 2020 року постановою Київського апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 та скасовано ухвалу суду від 19 червня 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду відмовлено.
Разом з тим, позивачі вказують, що у зазначеній постанові Київський апеляційний суд роз'яснив, що відповідно до підпункту 4 п. 18 Правил № 207 для реєстрації місця проживання особа або її представник подає серед іншого документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. Отже, особа, яка має рішення суду, що набрало законної сили, про визнання права користування житловим приміщенням, може звернутися до відповідного органу реєстрації місця проживання в порядку, визначеному підпунктом 1 п. 18 Правил № 207, для реєстрації свого місця проживання.
Посилалися на те, що, враховуючи зазначене у постанові Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року вони (позивачі) звернулися до Броварського відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб із заявами про реєстрацію їх місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , проте у задоволенні цих заяв їм відмовлено.
Враховуючи наведене вище, вказували на те, що ними вичерпано усі можливості як позасудового, так і судового захисту порушених прав у частині повороту виконання рішення суду, тому вважають єдиною можливістю захисту своїх порушених прав є їхнє звернення до суду з цим позовом.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, подали до суду заяву, у якій зазначали, що позовні вимоги вони підтримують, просила суд їх задовольнити, розгляд справи здійснювати за їхньої відсутності.
Відповідач виконавчий комітет Броварської міської ради Броварського району Київської області у судове засідання не з'явився, його представник ОСОБА_4 подав до суду відзив на позов, у якому зазначав, що оскільки Верховний Суд визнав виселення позивачів незаконнимта фактично закріпив їхнє право на проживання у спірному житловому приміщенні, здійснення реєстрації місця проживання позивачів за адресою: АДРЕСА_2 , є можливим за умови прийняття судом одного із рішень, зазначених у п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України “Про надання публічних (електронних публічних)послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в України та пп. 5 п. 35 постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 “Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», тому проти позовних вимог не заперечував, просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, його представник адвокат Сич О.Ю. подав до суду відзив на позов, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позовні вимоги є безпідставними, не ґрунтуються на вимогах законодавства, фактично позивачі просять встановити для них право користування належним відповідачу ОСОБА_3 на праві власності майном, що є надмірним тягарем для нього, оскільки порушує його право володіння квартирою та користування нею, просив у задоволенні позову відмовити. Також подав до суду заяву, у якій заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у відзиві на позов, розгляд справи просив здійснювати за відсутності сторони відповідача.
З'ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та із матеріалів цієї справи вбачається, що у червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області із позовом, у якому просив суд визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , усунути йому перешкоди у вільному доступі та володінні вказаною квартирою шляхом виселення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення та зняти їх з реєстраційного обліку місця проживання за зазначеною адресою. Позов заявлено з тих підстав, що він, ОСОБА_3 , набув за договором купівлі-продажу вказану квартиру у власність, тому він має право вільно користуватися, володіти та розпоряджатися свої майном, а ОСОБА_1 - колишній власник та його дружина ОСОБА_2 квартиру після її продажу не звільнили, чинять йому як новому власнику перешкоди у користуванні та володінні цією квартирою, не надають вільного доступу та продовжують у ній проживати без законних на те підстав (цивільна справа № 361/3560/17).
У ході розгляду справи № 361/3560/17 судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А., зареєстрованого в реєстрі за № 123, ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 , продавець ТОВ “КК “Гарант» діяв на підставі ст. 38 Закону України “Про іпотеку», власник квартири, від імені якого вчиняється правочин - ОСОБА_1 .
Спірна квартира була відчужена в порядку застосування і використання кредитором-іпотекодержателем процедури позасудового звернення стягнення на майно для задоволення вимог кредитора на підставі застереження у договорі іпотеки.
17 березня 2016 року за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 884658432212; підстава виникнення права: договір купівлі-продажу квартири від 17 березня 2016 року.
Дана квартира до укладення вказаного договору купівлі-продажу згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року належала на праві власності ОСОБА_1 та була передана в іпотеку за договором іпотеки від 05 грудня 2006 року, іпотекодавець і він же позичальник за забезпеченим договором кредиту - ОСОБА_1 .
Із 05 червня 2008 року ОСОБА_1 та з 01 листопада 2009 року ОСОБА_2 зареєстровані на постійне місце проживання у даній квартирі.
Встановлено, що право вимоги за кредитним договором і права за договором іпотеки перейшли від кредитора-іпотекодержателя до ТОВ “КК “Гарант» за укладеним між ними відповідним договором про відступлення права вимоги.
Зазначені обставини і факти встановлені при розгляді цивільної справи № 361/3560/17, тому вони на підставі норми ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
11 вересня 2018 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області зазначений позов ОСОБА_3 задоволено, зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у вільному доступі до квартири АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виселено із вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення.
06 березня 2019 року постановою Київського апеляційного суду вказане рішення суду від 11 вересня 2018 року залишено без змін та воно набрало законної сили.
Суд встановив, що 13 квітня 2019 року на підставі рішення суду від 11 вересня 2018 року та відповідно до п. 26 Правил № 207, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зняті з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
29 січня 2020 року постановою Верховного Суду рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у цивільній справі № 361/3560/17 у частині виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_3 у цій частині вимог відмовлено.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що згідно із п. п. 1.3, 3.3.2 укладеного 05 грудня 2006 року кредитного договору № 27/10-721I, кредит надається з метою подальшого отримання позичальником у власність спірної квартири, причому 31 % її вартості позичальник ОСОБА_1 зобов'язався сплатити власними коштами. Отже, оскільки спірна квартира була придбана позичальником не лише за кредитні кошти, це унеможливлює виселення відповідачів з предмета іпотеки без надання іншого житлового приміщення. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для виселення зі спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення.
Із матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2020 року голова Броварської міської ради Київської області Сапожко І.В. листом за вих. № 9-7-516 на звернення позивача ОСОБА_1 із заявою про поновлення його реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , надав відповідь, що зняття з реєстрації місця проживання здійснювалося відповідно до вимог законодавства, зокрема, на підставі вимог п. 26 Правил № 207 та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2018 року, тому підстави для скасування рішення про зняття ОСОБА_1 із реєстрації місця проживання відсутні.
10 червня 2020 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про поворот виконання рішення суду від 11 вересня 2018 року щодо поновлення їхньої реєстрації місця проживання за адресою спірної квартири.
19 червня 2020 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду від 11 вересня 2018 року задоволено, поновлено реєстрацію місця проживання позивачів за адресою спірної квартири.
15 вересня 2020 року постановою Київського апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 та скасовано ухвалу суду від 19 червня 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду від 11 вересня 2018 року відмовлено.
Разом з тим, колегія суддів Київського апеляційного суду у даній постанові зазначила, що відповідно до підпункту 4 п. 18 Правил № 207 для реєстрації місця проживання особа або її представник подає серед іншого документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. Отже, особа, яка має рішення суду, що набрало законної сили, про визнання права користування житловим приміщенням, може звернутися до відповідного органу реєстрації місця проживання у порядку, який визначений підпунктом 1 п. 18 Правил № 207, для реєстрації їхнього місця проживання.
17 жовтня 2020 року позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Броварського відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області із заявами про реєстрацію їх місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
У задоволенні зазначених заяв позивачам на підставі п. 11 Правил № 207 відмовлено, що підтверджується відміткою у копії цих заяв наявних у матеріалах справи.
Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , звертаючись до суду з цим позовом, вказують на те, що постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року у цивільній справі № 361/3560/17 скасовано рішення суду від 11 вересня 2018 року, яке стало підставою для зняття їх з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , і підтверджено їх право проживання у цій квартирі, ними використані усі можливі заходи для поновлення своїх прав як позасудового, так і судового захисту порушених прав у частині повороту виконання рішення, звернулися до суду з позовом.
У ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, ст. 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Нормами ст. ст. 41, 47 Конституції України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Судом встановлено, що спірна квартира знаходиться у фактичному користуванні позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вони там проживають, іншого житла вони не мають, із долученої до матеріалів справи довідки № 01-08-21 від 04 серпня 2021 року, виданої ОСББ “СДС-Співдружність дружніх сусідів», вбачається, що позивачі постійно проживають у квартирі АДРЕСА_1 та належно сплачують комунальні послуги.
Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року роз'яснив, що при вирішенні справ суди відповідно до пункту 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. При вирішенні справи суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й “необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати “нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Верховний Суд у поставові від 22 липня 2020 року у справі № 279/3572/18 роз'яснив, що ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення, що є підставою для зняття такої особи з реєстрації місця проживання, можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції.
Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) вказує, що реєстрація місця проживання особи є адміністративним актом, який ґрунтується на волевиявленні особи, яка бажає бути зареєстрована в певному житлі та документах, які підтверджують право на проживання в такому житлі.
За змістом абз. 11 ст. 3 цього Закону № 1382-IV реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно із абз. 5 ст. 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на час розгляду справи) місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
02 березня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України № 207 затверджено Правила реєстрації місця проживання (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин Правила № 207), якими передбачено механізм здійснення реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, зняття з реєстрації місця проживання, а також встановлено форми необхідних для цього документів.
Згідно із п. 3 Правил № 207 реєстрації місця проживання реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на які поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
У п. 26 Правил № 207 передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
01 грудня 2021 року набув чинності Закон України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року № 1871-IX (далі - Закон № 1871-IX), який регулює відносини у сфері надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання.
Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 2 Закону № 1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи - це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Реєстрація місця проживання є фактом, що підтверджує місцезнаходження особи і не впливає на володіння нерухомістю, право на яке документально підтверджено в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 3 Закону № 1871-IX декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону№ 1871-IX).
Реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи (п. 12 ч. 1 ст. 2 Закону№ 1871-IX).
Однією із загальних вимог до декларування і реєстрації місця проживання (перебування) особи є те, що громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його (ч. 1 ст. 5 Закону № 1871-IX).
За змістом ст. 9 Закону № 1871-IX у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування). До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України).
07 лютого 2022 року постановою Кабінету Міністрів України № 256 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) (далі - Порядок № 256), який визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.
У п. 27 Порядку № 256 встановлено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою житла незалежно від форми власності.
За змістом п. 35 Порядку № 256 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає, зокрема, документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.
У п. 50 Порядку № 256 встановлено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі: зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що однією із підстав для зняття особи з реєстрації місця проживання є рішення суду про виселення, яке в дійсності позбавляє особу права користування житлом, а підставою для реєстрації місця проживання особи є рішення суду про право на проживання (перебування) в житлі, тобто право на проживання особи у жилому приміщенні автоматично породжує право на реєстрацію місця проживання у такому житловому приміщенні.
Як встановлено судом, зняття позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із реєстрації місця їхнього проживання за адресою: АДРЕСА_2 , відбулося відповідно до п. 26 Правил № 207 на підставі рішення суду від 11 вересня 2018 року про їх виселення із зазначеного житлового приміщення, яке у подальшому скасовано постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 361/3560/17.
Зі змісту цієї постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року вбачається, що оскільки спірна квартира придбана ОСОБА_1 не лише за кредитні кошти, це унеможливлює виселення відповідачів (позивачів у даній справі) з предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , без надання їм іншого житлового приміщення.
Таким чином, у даному випадку суд вважає, що Верховний Суд при розгляді цивільної справи № 361/3560/17 підтвердив право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користування ними спірною квартирою та як наслідок їх реєстрацію місця проживання у зазначеній вище квартирі.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачі просять фактично визнати за ними право користування житловим приміщенням, оскільки місце свого постійного проживання вони не змінювали, рішення суду про їх виселення, яке стало підставою для зняття їх з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі, скасовано, у зв'язку з чим вважають, що не втратили право користування цим спірним житлом, тобто позивачами фактично ставиться питання про визнання права, яке наддасть їм змогу поновити свою реєстрацію місця проживання.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Суд вважає, що обраний позивачами спосіб захисту свого права узгоджується із нормами ч. 2 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі визнання права.
Враховуючи наведені вище норми законодавства, які діяли на момент виникнення правовідносин та на час розгляду судом цієї справи, виходячи із встановлених судом обставин справи, суд вважає, що оскільки зняття позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстрації місця їх проживання за адресою: АДРЕСА_2 , відбулося на підставі рішення суду про їх виселення, яке у подальшому було скасоване постановою Верховного Суду, тобто виселення відбулося з підстави, яка у подальшому була скасована, підтвердження цим судовим рішенням права позивачів користування спірною квартирою, законодавчо встановлені обмеження права власника квартири - відповідача у справі ОСОБА_3 на позбавлення житла попередніх власників - позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без не надання їм іншого житла, суд вважає, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не втратили право користування зазначеною вище квартирою.
Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, враховуючи наведені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ґрунтуються на вимогах законодавства та підлягають задоволенню у межах заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , такими, що не втратили право проживання в жилому приміщенні - квартирі АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.