Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/3338/24
Провадження № 3/935/1618/24
Іменем України
26 лютого 2025 року м.Коростишів
Суддя Коростишівського районного суду Житомирської області Щербаченко І. В., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов від Управління патрульної поліції у Житомирській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
До Коростишівського районного суду Житомирської області 17.12.2024 від Управління патрульної поліції у Житомирській області надійшов матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 193300 від 10.12.2024, ОСОБА_1 10.12.2024 о 15:21 годині на автодорозі Київ-Чоп М06 повторно протягом року керував транспортним засобом Volkswagen Golf 4 д.н.з. НОМЕР_1 , особою, яка не має права керувати транспортним засобом, згідно постанови ВАА № 470600 від 08.11.2024, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР України, за що відповідальність передбачена частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, до суду подав заяву про розгляд справи про адміністративне правопорушення без його участі.
Вивчивши матеріали справи, приходжу до висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення оцінка доказів здійснюється органом /посадовою особою/ за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами ; керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Частиною 9 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України, відповідно до Конвенції про дорожній рух, діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2.1.а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи. Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, адже не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не доказує співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Судом досліджено: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 193300 від 10.12.2024, постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3638906 від 10.12.2024, довідку інспектора відділу адміністративної практики про отримання ОСОБА_1 посвідчення водія, довідку інспектора відділу адміністративної практики про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 470600 від 08.11.2024, рапорт поліцейського взводу № 1 роти № 2 батальйону управління патрульної поліції в Житомирській області.
Відповідно до постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3638906 від 10.12.2024, ОСОБА_1 10.12.2024 о 15:21 годині на автодорозі Київ-Чоп М06 керував транспортним засобом Volkswagen Golf 4 д.н.з. НОМЕР_1 із швидкістю 95 км/год, в зоні дії дорожнього знаку 3,29 (обмеження швидкості 70), при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості на 25 км/год, швидкість вимірювалась TruCamTC608459, портативний відеореєстратор Motorolla VB400 47568747104, чим порушив п. 12.9.6 ПДР - перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху, передбачених знаками 3,29, 3,31, 30.3, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У матеріалах справи відсутні достатні та допустимі докази, які підтверджували б факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, факт зупинки транспортного засобу, процедури складання адміністративних матеріалів тощо.
Також, відповідно до постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3638906 від 10.12.2024, у графі «час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення» зазначено, що проводилась відеофіксація на портативний відеореєстратор Motorolla VB400 47568747104, однак до матеріалів справи зазначені відеозаписи не додані.
Крім того, суд звертає увагу, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення.
Інших належних доказів, наданих не працівниками патрульної поліції, зокрема пояснення свідків, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до протоколу не додано.
Положення ст. 62 Конституції України встановлюють, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в ч. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. за № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Відповідно до ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно із ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з посиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) зазначається, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (рішення від 18.01.1978 у справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зазначав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Приймаючи до уваги встановлені під час розгляду обставини, керуючись у тому числі ст. 62 Конституції України, приходжу до переконання, що провадження у справі стосовно ОСОБА_1 слід закрити у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Керуючись статтями 7, 9, 126, 245-247, 251-252, 280, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,
постановив:
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення 10.12.2024 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя І. В. Щербаченко