Іменем України
27 лютого 2025 року м. Кропивницький
справа № 398/7012/24
провадження № 22-ц/4809/557/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Олександрійський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса),
розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 грудня 2024 року у складі судді Авраменка О. В. і
Короткий зміст заяви
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою та просила встановити факт народження дитини жіночої статі - ОСОБА_2 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце народження - Україна, Закарпатська область, м. Хуст; громадянство - громадянка України; мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України; батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 заявник народила доньку, що підтверджується дублікатом медичного свідоцтва про народження від 09 серпня 2000 року № 646.
З народження донька ОСОБА_1 постійно хворіла, а тому заявник була не взмозі вчасно оформити дитині свідоцтво про народження.
Через насильство в сім'ї ОСОБА_1 змушена була переїхати разом з дитиною без чоловіка у м. Кобеляки Полтавської області, де вона також не зверталась за отриманням свідоцтва про народження дитини.
В 2018 році заявник разом з донькою переїхали жити до смт Нова Прага Кіровоградської області.
Донька заявника звернулась за отриманням паспорта громадянина України, проте їй було відмовлено, у зв'язку з тим, що у неї відсутня державна реєстрація народження.
Оскільки встановлення факту, що має юридичне значення, необхідне ОСОБА_1 для державної реєстрації народження її доньки ОСОБА_4 , отримання відповідного свідоцтва про її народження та в подальшому паспорта громадянина України, остання звернулась до суду з відповідною заявою.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 грудня 2024 року цивільну справу № 398/7012/24 (провадження № 2-о/398/410/24) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Олександрійський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про встановлення факту народження особи у певний час, передано за підсудністю до Хустського районного суду Закарпатської області (вулиця Івана Франка, 18, місто Хуст, Закарпатська область, 90400).
Ухвала суду мотивована тим, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання заявника є: АДРЕСА_1 .
Оскільки заявник не має на території Олександрійського району Кіровоградської області зареєстрованого місця проживання або перебування, суд першої інстанції вважав, що дана справа не підсудна Олександрійському міськрайонному суду Кіровоградської області.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність передачі цивільної справи за підсудністю до Хустського районного суду Закарпатської області, в межах територіальної юрисдикції (підсудності) якого знаходиться зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання заявника.
Короткий зміст апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 грудня 2024 року та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції порушує право заявника на справедливий суд та право на доступ до правосуддя.
ОСОБА_1 проживає без реєстрації з 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 , та їй простіше надати відповідні докази по справі до суду за місцем саме свого проживання, а не фактичної реєстрації.
За місцем реєстрації заявник не проживає вже понад 20 років, а Закарпатська область знаходиться на відстані близько 1000 кілометрів, що може ускладнити процес розгляду справи.
У клопотанні про виклик свідків ОСОБА_1 зазначала, що останні проживають саме в смт Нова Прага Олександрійського району, а їх допит іншим судом може бути ускладений ситуацією в країні та необхідністю допиту через відеозв'язок.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
З приписами частини другої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті 9 частини 1 статті 353 цього Кодексу, зокрема, ухвала про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з тим, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
При цьому підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст. 6 Конвенції, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Частиною 1 статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
За правилами частини 1 статті 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», документами, до яких вносяться відомості про місце проживання, є паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Порядок реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів встановлені Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок).
Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради (пункт 3 Порядку).
У пункті 4 вказаного Порядку передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - заявника у справі.
Зазначене унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23).
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, підсудність заяви визначила Олександрійському міськрайонному суду Кіровоградської області, оскільки фактично проживає без реєстрації з 2018 року за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією довідки Виконавчого комітету Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області від 08 травня 2024 року № 710 (а. с. 9).
При цьому, даних про те, що місце проживання ОСОБА_1 було зареєстроване за вказаною адресою у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять.
За таких обставин, звернення позивача до суду з позовом за місцем його фактичного проживання без підтвердження реєстрації, не відповідає вимогам ч. 1 ст. 316 ЦПК України.
Разом з тим, згідно наданої позивачем разом із позовною заявою копії паспорта та витягу з Реєстру територіальної громади від 08.05.2024 місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Хустського району Закарпатської області (а. с. 4, 7).
Зі змістом частини 9 статті 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Встановивши, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання заявника у справі є: АДРЕСА_1 , яке не є адміністративною територією Олександрійського району Кіровоградської області, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про непідсудність даної справи та передачі заяви про встановлення факту, що має юридичне значення до належного суду.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 758/15840/16-ц (провадження № 61-31867св18).
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що ухвала суду першої інстанції порушує право заявника на справедливий суд та право на доступ до правосуддя, не знайшли свого підтвердження.
Не спростовують правильність висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що заявнику простіше надати відповідні докази по справі до суду за місцем саме свого проживання, а допит свідків іншим судом може бути ускладений ситуацією в країні, оскільки заявник та свідки, у випадку допиту їх судом, не позбавлені права в порядку, встановленому ст. 212 ЦПК України брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання.
Оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, ухвала суду першої інстанції без змін, а остаточного рішення у справі не ухвалено, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 грудня 2024 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. Л. Карпенко