Іменем України
26 лютого 2025 року м. Кропивницький
справа № 404/7209/24
провадження № 22-ц/4809/218/25
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 жовтня 2024 року (суддя Кулінка Л.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та стягнення грошової компенсації,-
встановив:
Ухвалою судді Кіровського районного суду м.Кіровограда від 22 жовтня 2024 року визнано неподаною і повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та стягнення грошової компенсації.
Не погоджуючись з ухвалою суду, адвокат Вишня Г.В., яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вказує, що причини залишення без руху позовної заяви не передбачені чинним законодавством України. Вважає, що позовна заява відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Предметом перегляду є ухвала про визнання неподаної та повернення позовної заяви позивачу, яка відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що оскаржувана ухвала зазначена в частині другій статті 369 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Кіровського районного суду м.Кіровограда від 05 вересня 2024 року було залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та стягнення грошової компенсації.
Згідно цієї ухвали суду позивачу було запропоновано протягом п'яти днів з моменту отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі про залишення позову без руху.
Суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали вказав, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, а саме, не надав до суду належні докази на підтвердження ринкової вартості рухомого та нерухомого спірного майна.
Оскільки, за висновком суду першої інстанції, позивач не виконав зазначені вимоги, оскаржуваною ухвалою позов визнано неподаним і повернуто позивачу.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Аналіз даної норми вказує, що позивач дійсно зобов'язаний додати до позовної заяви докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Але при цьому мова в ч.5 ст.177 ЦПК України ведеться про наявні докази, що обумовлюється дотриманням принципу диспозитивності судового процесу.
При недотриманні цього принципу, повертаючи позовну заяву при ненаданні доказів на стадії прийняття позову, суд ще до початку розгляду справи вирішує питання достатності чи недостатності доказів по суті справи.
Проаналізувавши вимоги, заявлені судом в ухвалі про залишення позову без руху, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість.
Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (ч.1 ст.196 ЦПК).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.189 ЦПК завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Відповідно до пп.5, 7, 8 ч.2 ст.197 ЦПК у підготовчому засіданні суд може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.
Частиною 1 ст.84 ЦПК передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
За змістом положень стст.102, 103 ЦПК, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Колегія суддів вважає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом з можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.
Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, зокрема звернення з позовною заявою до суду відповідно до приписів ч.1 ст.4 ЦПК, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів.
Відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття (розгляду) позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
У справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року зазначено, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року (пункт 65), у справі «Кудла проти Польщі» от 26 октября 2000 року (пункт 122) зазначено, що однієї із гарантій 6 Конвенції є право на забезпечення ефективного доступу до суду для того, щоб учасники судового процесу могли одержати рішення, яке стосується їх «прав та обов'язків».
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і перешкодило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
У зв'язку з наведеним колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права особи на судовий захист.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (пункт 6 частини першої статті 374 ЦПК України).
Згідно пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа поверненню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційний суд по цій справі не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а направляє справу для продовження розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 368, 374 ч.1 п.6, 379, 382, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу адвоката Вишні Г.В., яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Кіровського районного суду м.Кіровограда від 22 жовтня 2024 року - задовольнити.
Ухвалу Кіровського районного суду м.Кіровограда від 22 жовтня 2024 року - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та стягнення грошової компенсації - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення може бути оскаржена в установленому Законом порядку.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич