Справа№ 953/6210/24
н/п 1-кп/953/477/25
"25" лютого 2025 р. Київський районний суд м. Харкова у складі суду:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024221130000737 від 01.05.2024, по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, одруженого, із середньою спеціальною освітою, раніше не судимого, працюючого на посаді водія ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров*я», не є інвалідом та військовослужбовцем, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , мешкає: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,-
29.04.2024, у період часу з 06:00 по 06:30, ОСОБА_4 , реалізуючи свій раптово виниклий прямий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи біля проїжджої частини за адресою: АДРЕСА_3 та діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення в умовах воєнного стану, введеного в дію на всій території України Указом Президента України ОСОБА_6 №64/2022 від 24.02.2022, строк дії якого було неодноразово продовжено, в тому числі Указом Президента України ОСОБА_6 № 49/2024 від 05.02.2024, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння майнової шкоди потерпілому і бажаючи їх настання, упевнившись, що діє таємно, та що за його діями ніхто не спостерігає та вони є непомітними для оточуючих, шляхом вільного доступу взяв з відкритої ділянки місцевості та погрузив у власний легковий автомобіль, тим самим таємно викрав електросамокат Segway commercial MAX Plus, Model SNSC 2.3, серійний номер SN:E8S0C-2142C0227, вартість якого згідно з висновком судової-товарознавчої експертизи №3786 від 08.05.2024 складає 27000,00 грн., що належить потерпілому ОСОБА_7 . Після чого, ОСОБА_4 , покинув місце вчинення злочину з викраденим майном, розпорядившись ним у подальшому на власний розсуд, внаслідок чого спричинив потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на вищевказану суму.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні обвинувачений свою провину у висунутому обвинуваченні за ч.4 ст. 185 КК України не визнав, просив його виправдати за вчинення крадіжки, та пояснив, що умислу на крадіжку в нього не було, він їхав на автомобілі зранку в цей день та побачив, що лежить самокат, який їздить по центру міста як орендований, він його взяв, поклав до багажнику, привіз до себе додому та хотів віддати власникові потім, або в поліцію.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї провини у вчиненні інкримінованого йому крадіжки за ч.4 ст. 185 КК України, на думку суду, його винуватість повністю підтверджується наступними доказами, які суд безпосередньо дослідив під час судового слідства.
Так, допитаний в суді потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що займається прокатом електросамокатів Segway commercial MAX Plus, Model SNSC 2.3 в м. Харкові (покриття оренди -центр міста з визначеними межами), які є спеціально виготовленими та використовуються тільки для оренди. В нього в оренді 200 самокатів, які знаходяться в центрі міста Харкова та особи, які хочуть їх орендувати, загружають на телефон додаток, підключають банківську карту, тоді самокат розблоковується та можна їм користуватися. Після того, як особа доїхала до міста призначення, в додатку повідомляє про завершення поїздки, оплачує вартість оренди, залишає самокат на місці завершення поїздки і самокат блокується. Всі ці дії він та його працівники відстежують в додатку та по GPS, який може зникати із-за повітряних тривог та блокування GPS сигналів. Після завершення поїздок самокати його працівники збирають по місту, там де їх залишили люди та повертають на місця збору. Перед 29.04.2024 року він бачив, що цей самокат завершив свою поїздку в 16-55 та стоїть на місці заблокований. Потім, вони побачили, що самокат втратив сигнал і його самовільно кудись перемістили. Через деякий час сигнал з*явився і вони побачили, що самокат знаходиться далеко від центру міста (Салтівка). Він подзвонив в поліцію та повідомив, що самокат вкрали. Його працівник з працівниками поліції поїхали за точкою, де з*явився сигнал електросамокату по GPS, і це виявився приватний будинок. В гаражі у обвинуваченого знайшовся самокат і він його віддав працівникам поліції. Станом на теперішній час електросамокат повернутий йому і претензій до обвинуваченого у нього немає.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що в 2024 році він працював у ОСОБА_7 по експлуатації електросамокатів для оренди. Він слідкував за місцезнаходженням електросамокатів, привозив самокати з місць залишення їх людьми після користування. 29.04.2024 року йому повідомили, що зник самокат з вул. Шевченко, 2 і GPS сигнал цього самокату не відстежувався. Потім ОСОБА_9 йому сказав, що самокат вкрали та вивезли з точки його залишення та зоні дії користування орендованими самокатами. Через 2-3 години GPS сигнал самокату з*явився в мережі і з*ясувалось, що самокат знаходиться в приватному секторі на Салтівці. Він з працівниками поліції поїхав на місцезнаходження самокату та вони знайшли самокат в гаражі приватного сектору, де проживав Тойкін. Обвинувачений віддав самокат працівникам поліції і вони поїхали по відділу поліції. Тойкін поліції говорив, що знайшов самокат на вулиці та хотів віддати поліції.
Провина обвинуваченого у вчиненому підтверджується також письмовими доказами, дослідженими в судовому засіданні, достовірність яких не викликає у суду сумнівів, а саме:
-витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024221130000737 від 01.05.2024 з реєстрацією повідомлення про злочин з правовою кваліфікацією за ч.4 ст. 185 КК України за заявою ОСОБА_7
-заявою ОСОБА_7 від 30.04.2024 року до ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області (ЖЄО 7398 від 30.04.2024) про крадіжку 29.04.2024 року за адресою: м. Харків, вул. Шевченко, 2 в м. Харкові електросамокат Segway commercial MAX Plus, Model SNSC 2.3, серійний номер SN:E8S0C-2142C0227.
-даними у протоколі огляду від 30.04.2024 року електросамокату Segway commercial MAX Plus, Model SNSC 2.3, серійний номер SN:E8S0C-2142C0227, з фототаблицею, за участю ОСОБА_4 та понятих, спеціаліста.
-даними щодо ФОП ОСОБА_7 та видами економічної діяльності ( в тому числі прокат товарів для спорту та відпочинку), видаткова накладна щодо придбання електросамокат Segway commercial MAX Plus від 12.04.2024 року.
-даними щодо розташування місць прокату електросамокатів в м. Харкові, дані GPS сигналів щодо переміщення електросамокату Segway commercial MAX Plus, Model SNSC 2.3, серійний номер SN:E8S0C-2142C0227 28.04.-29.04. 2024 року.
- даними у висновку судової товарознавчої експертизи № 3786 від 08.05.2024 року, згідно яких ринкова вартість електросамокату Segway commercial MAX Plus, Model SNSC 2.3, серійний номер SN:E8S0C-2142C0227, станом на 29.04.2024 року складала 27000 грн.
-постановою про визнання речовими доказом від 01.05.2024 року та ухвалою слідчого судді про накладення арешту на електросамокат Segway commercial MAX Plus, Model SNSC 2.3, сохранною розпискою потерпілого від 04.07.2024 року.
Всі вище перелічені та досліджені в судовому засіданні докази не викликають у суду сумніву, оцінені судом як належні та допустимі письмові докази, що містять інформацію про предмет доказування у даному кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).
За правилами статті 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Це означає, що докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.86 КПК України).
Крім того, згідно з ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, зокрема, докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Дослідивши всі надані докази, суд приходить до висновку, що недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 87-89 КПК України не встановлено. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи судом встановлено також не було.
Отже, всіма дослідженими доказами під час розгляду справи встановлено, що в діях ОСОБА_4 наявні ознаки кримінального правопорушення, що судом кваліфіковано за ч.4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Доводи захисту про те, що в діях обвинуваченого наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 193 КК України не є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.
Згідно до роз'яснень п.п. 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Крадіжку потрібно вважати закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду України: за нормативним визначенням крадіжка - це таємне викрадення майна, яке завідомо є чужим для винного, тобто воно перебуває у власності іншої особи, і винний не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права. Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала, кому належить це майно, мала підстави вважати, де знаходиться власник речі, і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, або ж, у разі появи власника з метою поновлення свого права володіння майном, умисно перешкоджала йому в цьому, слід розцінювати як крадіжку чужого майна. Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію "забутості" речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним (постанова Верховного Суду України від 11.12.2014 року, справа № 5-23 кс 14).
Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених судом, обвинувачений ОСОБА_4 , побачивши на вулиці електросамокат, та розуміючи спеціфіку його використання в оренду за додатком та відстежування по GPS сигналу власником, знаючи, що він йому не належить, а є власник, який здає їх в прокат в центрі міста Харкова, привласнив його, погрузивши з заблокованими колесами до своєї машини та відвіз до себе додому в гараж, де той в подальшому і був виявлений поліцією разом з власником.
Заяви обвинуваченого про те, що він хотів самокат відвести до поліції, або віддати власникові не заслуговують на увагу, оскільки обвинуваченим не було це зроблено відразу після виявлення самокату на вулиці, знайшовши адресу власника в інтернеті, або маючи автомобіль, до якого погрузив заблокований самокат, одразу відвести самокат до найближчого відділу поліції, і всі заяви обвинуваченого суд розцінює лише як заперечення своєї провини у вчиненому, а саме крадіжки електросамокату, та розцінюється судом як позиція захисту від обвинувачення.
А отже, суд приходить до висновку, що належних та допустимих доказів на спростовування зазначеного та даної кваліфікації дій обвинуваченого за ч.4 ст. 185 КК України суду під час розгляду справи надано не було.
Призначаючи покарання обвинуваченому, у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує характер, ступінь тяжкості та суспільної небезпеки кримінального правопорушення, всі надані до суду дані по особі обвинуваченого, його вік, спосіб життя, працевлаштування, позитивні характеристики, повернення викраденого майна та відсутність претензій з боку потерпілого, відсутність обставин, що пом*якшують та обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого.
Вивченням особи ОСОБА_4 , за даними, які надані до суду встановлено, що він є громадянином України, раніше не судимий, із середньою спеціальною освітою, одружений, працює з 2005 року водієм у ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров*я», де характеризується позитивно, зареєстрований та проживає в м. Харкові, за місцем мешкання характеризується посередньо, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, бажанні виправити наслідки вчиненого.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 заперечував обставини кримінального правопорушення, що сталися з його провини, повернув самокат, однак не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці. Наведене, на думку суду, не підтверджує обставин щирого каяття.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 судом також не встановлено і не зазначено про такі обставини в обвинувальному акті прокурором.
При обранні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує всі обставини, встановлені судом, та вважає за необхідне обрати йому покарання в межах санкції, інкримінованої статті.
Згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»».
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».
Беручи до уваги наведене, при обранні міри покарання обвинуваченому, суд виходить з положень ст. ст. 50, 65 КК України та враховує те, що ним скоєно тяжкий злочин, раніше він не притягувався до кримінальної відповідальності, всі надані дані про особі обвинуваченого, ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, його відношення до скоєного, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, повернення викраденого майна та відсутність претензій з боку потерпілого під час розгляду справи, і вважає необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів обрати покарання саме в межах санкції статті, що інкриміновано у вигляді позбавлення волі.
Також, враховуючи обставини вчиненого, єдиний епізод вчиненого, відсутність претензій від потерпілого, наявність працевлаштування у обвинуваченого, то суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання в умовах воєнного стану в Україні, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 75 КК України та з врахуванням висновків, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2002 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року суд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, повинен урахувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дотримуючись загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України.
А тому, комплексне врахування всіх цих обставин справи та даних вивчення по особі обвинуваченого свідчить про те, що виправлення ОСОБА_4 в даному випадку та в умовах воєнного стану в Україні можливе без реального відбуття ним покарання за кримінальне правопорушення, що є предметом судового розгляду та можливість звільнення його з випробуванням на строк, визначений судом, надавши йому шанс виправитися та працювати.
Тільки таке покарання, з врахуванням особливостей та обставин вчинення обвинуваченим, особи обвинуваченого, з врахуванням всіх обставин вчиненого та поведінки обвинуваченого, є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та для виконання призначеного судом покарання і попередження вчинення ним нових злочинів.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України. В порядку вимог ст. 176 КПК України підлягає скасуванню арешт, накладений під час досудового розслідування на речові докази.
Клопотання прокурором щодо міри запобіжного заходу заявлено не було, а тому дане питання судом не вирішується.
Згідно ст.ст.124,126 КПК України з ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь держави понесені судові витрати за проведення судової експертизи у розмірі 1514,56 грн.
Керуючись ст. ст. 369, 370, 373, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання за ч.4 ст. 185 КК України - у вигляді 5 років позбавлення волі.
Звільнити ОСОБА_4 від відбуття покарання на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком на 3 роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього в силу ст.76 КК України обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд покладає обов'язки, передбачені ч.1 ст. 76 КК України необхідні і достатні для її виправлення з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують покарання. Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого. Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку.
Речові докази (електросамокат Segway commercial MAX Plus, Model SNSC 2.3, серійний номер SN:E8S0C-2142C0227), переданий на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_7 - залишити у його володінні та власності, скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 07.05.2024 року.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави понесені судові витрати за проведення судової експертизи №3786 від 08.05.2024 року у розмірі 1514,56 грн.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Головуючий ОСОБА_1