№ 201/2182/24
провадження 2/201/299/2025
26 лютого 2025 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до Приватного підприємства «НВАЛ», треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення боргу, грошових коштів та витрат,
АТ «Сенс Банк» 23 лютого 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідача ПП «НВАЛ» про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення боргу, коштів і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Представник банку в своїх позовних вимогах посилався на те, що 29 вересня 2006 року AT «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , уклали кредитний договір № 206/09-6, 29 вересня 2006 року AT «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 207/09-6, 29 вересня 2006 року AT «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 208/09-6.
Відповідно до умов договору № 206/09-6 позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачеві (позичальникові) кредит у сумі 148 500.00 доларів США. Відповідно до умов договору № 207/09-6 позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачеві (позичальникові) кредит у сумі 148 500.00 доларів США. Відповідно до умов договору № 208/09-6 позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачеві (позичальникові) кредит у сумі 148 500.00 доларів США. Відповідно до договору позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, що зазначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши позичальникам, кредит.
В свою чергу, позичальники неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушують істотні умови кредитного договору в результаті чого станом на 05 липня 2023 року виникла заборгованість: 1) за кредитним договором № 206/09-6 сума заборгованості за кредитом 687 414.66 грн., сума заборгованості за відсотками 752.73 грн., загальна сума заборгованості 829 167.39 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості; 2) за кредитним договором № 207/09-6 сума заборгованості за кредитом 487 388.13 грн., сума заборгованості за відсотками 109 265.83 грн., загальна сума заборгованості 596 653.96 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості; 3) за кредитним договором № 208/09-6 сума заборгованості за кредитом 566 314.87 грн., сума заборгованості за відсотками 178 004.96 грн., загальна сума заборгованості 744 319.83 грн., що підтверджується розрахунком.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитними договорами від 29 вересня 2006 року між кредитором та іпотекодавцем, якими є ПП «НВАЛ» (іпотекодавець), укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець передав кредитору в теку нерухоме майно, а саме: будівлі і споруди площею 1 437.9 кв. м., майстерня плошею 213.9 кв. м., сарай площею 45.7 кв. м., навіс, ангари, навіс, 1-5 огорожа, I,II мостіння, що розташоване в АДРЕСА_1 . Відповідно до договору іпотеки предмет іпотеки оцінений в 3 526 395.00 грн..
Відповідно до іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститься у іпотечному договорі або на підставі окремого договору, який може бути укладений між іпотекодавцем та іпотекодержателем з урахуванням вимог чинного законодавства України.
Неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а саме відмова від повернення чергових частин кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, призвело до виникнення заборгованості, борг по кредитним договорам відповідачем банку не погашено, банку завдані збитки.
Борг за кредитними договорами не погашено, на неодноразові звернення позивача відповідач і треті особи відповіли відмовою, в добровільному порядку питання не вирішене, тому представник позивача просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: будівлі і споруди площею 1 437.9 кв. м., майстерня площею 213.9 кв. м., сарай площею 45.7 кв. м., навіс, ангари, навіс, 1-5 огорожа, І, II мостіння, що розташоване в АДРЕСА_1 - в рахунок погашення заборгованості: 1) за кредитним договором № 206/09-6: загальна сума заборгованості 829 167.39 грн., 2) за кредитним договором № 207/09-6: загальна сума заборгованості 596 653.96 грн., 3) сума заборгованості за кредитним договором № 208/09-6: загальна сума заборгованості 744 319.83 грн. на користь АТ «Сенс Банк» шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій та стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 552 грн. 12 коп., задовольнивши позов у повному обсязі.
Представник відповідача ПП «НВАЛ» позовні вимоги банку не визнав, вказавши на те, що дійсно засновники (треті особи) брали кредит у позивача, було укладено договори кредиту та іпотеки, можливо є заборгованість з об'єктивних причин, але не відповідають вимогам закону розрахунки позивача стосовно заборгованості по сумі заборгованості по кредиту, банк не бажає іншим чином вирішити спірне питання (стягнення боргу, торги, виконавчий напис та інш.), хоча вони пропонували. Відповідачами все зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Просили в задоволенні позовних вимог банку відмовити в повному обсязі. Правом надання відзиву на позов не скористався. Причини не прибуття відповідача в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала; в судове засідання відповідач не прибув без поважних причин і навіть не повідомив суд про причини неприбуття в судове засідання. Незалежно від прибуття чи не прибуття представника відповідача сама особа в судове засідання не прибула без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неприбуття в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. Суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та/або їх представники в судове засідання не прибули, про час і місце слухання справи повідомлялися належним чином з дотриманням вимог ст. 130 ЦПК України, з позовом банку не згодні, не заперечували проти розгляду справи без їх участі. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності вказаних третіх осіб згідно ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, третіх осіб, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд вважає позовні вимоги банку обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Судом в судовому засіданні встановлено, що 29 вересня 2006 року AT «Укрсоцбанк» та фізична особа, громадянка України ОСОБА_1 , уклали кредитний договір № 206/09-6. 29 вересня 2006 року AT «Укрсоцбанк» та фізична особа, громадянин України ОСОБА_2 , уклали кредитний договір № 207/09-6. 29 вересня 2006 року AT «Укрсоцбанк» та фізична особа, громадянка України ОСОБА_3 , уклали кредитний договір № 208/09-6.
Внаслідок реорганізації шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» правонаступником всього майна, майнових прав та обов'язків є АТ «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків AT «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження Передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера AT «Укрсоцбанк», а саме з 15 жовтня 2019 року. 12 серпня 2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Відповідно до умов договору № 206/09-6 позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачеві (позичальникові) кредит у сумі 148 500.00 доларів США. Відповідно до умов договору № 207/09-6 позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачеві (позичальникові) кредит у сумі 148 500.00 доларів США. Відповідно до умов договору № 208/09-6 позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачеві (позичальникові) кредит у сумі 148 500.00 доларів США.
Відповідно до договору позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, що зазначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши позичальникам, кредит. В свою чергу, позичальники неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушують істотні умови кредитного договору в результаті чого станом на 05 липня 2023 року виникла заборгованість: 1) за кредитним договором № 206/09-6 сума заборгованості за кредитом 687 414.66 грн., сума заборгованості за відсотками 752.73 грн., загальна сума заборгованості 829 167.39 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості; 2) за кредитним договором № 207/09-6 сума заборгованості за кредитом 487 388.13 грн., сума заборгованості за відсотками 109 265.83 грн., загальна сума заборгованості 596 653.96 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості; 3) за кредитним договором № 208/09-6 сума заборгованості за кредитом 566 314.87 грн., сума заборгованості за відсотками 178 004.96 грн., загальна сума заборгованості 744 319.83 грн., що підтверджується розрахунком.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких і сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитними договорами від 29 вересня 2006 року між кредитором та іпотекодавцем, якими є - Приватне підприємство «НВАЛ» (іпотекодавець, відповідач), укладено Іпотечний договір, (Іпотечний договір), відповідно до умов якого іпотекодавець передав кредитору в теку нерухоме майно, а саме: Будівлі і споруди площею 1 437.9 кв. м., майстерня плошею 213.9 кв. м., сарай площею 45.7 кв. м., навіс, ангари, навіс, 1-5 огорожа, I,II мостіння, що розташоване в АДРЕСА_1 . Відповідно до договору іпотеки предмет іпотеки оцінений в 3 526 395.00 грн..
Відповідно до договору позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені кредитним договором терміни. Але взяті на себе зобов'язання відповідач не виконує стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні кредитними договорами терміни, утворилась заборгованість.
Дотримуючись вимог закону позивач неодноразово повідомляв своїми листами про існування кредитної заборгованості, добровільне врегулювання та про ухвалення рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність.
Неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а саме відмова від повернення чергових частин кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, призвело до виникнення заборгованості, борг по кредитному договору відповідачем банку не погашено, банку завдані збитки. Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. В зв'язку з вказаним банк і просив стягнути вказаний борг, звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за вказаними кредитними договорами на користь АТ «Сенс Банк» шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій та стягнути з відповідача витрати позивача по сплаті судового збору. Отже борг за кредитними договорами не погашено, в добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги банку обґрунтованими, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).
В судовому засіданні з'ясовано та підтверджено матеріалами справи, що дійсно 29 вересня 2006 року AT «Укрсоцбанк» та фізична особа, громадянка України ОСОБА_1 (позичальник), уклали кредитний договір № 206/09-6. 29 вересня 2006 року AT «Укрсоцбанк» та фізична особа, громадянин України ОСОБА_2 (позичальник), уклали кредитний договір № 207/09-6. 29 вересня 2006 року AT «Укрсоцбанк» та фізична особа, громадянка України ОСОБА_3 (позичальник), уклали кредитний договір № 208/09-6.
Внаслідок реорганізації шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» правонаступником всього майна, майнових прав та обов'язків є АТ «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків AT «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження Передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера AT «Укрсоцбанк», а саме з 15 жовтня 2019 року.
12 серпня 2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Відповідно до умов договору № 206/09-6 позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачеві (позичальникові) кредит у сумі 148 500.00 доларів США. Відповідно до умов договору № 207/09-6 позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачеві (позичальникові) кредит у сумі 148 500.00 доларів США. Відповідно до умов договору № 208/09-6 позивач (кредитор) зобов'язується надати відповідачеві (позичальникові) кредит у сумі 148 500.00 доларів США.
Відповідно до договору позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, що зазначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши позичальникам, кредит. В свою чергу, позичальники неналежно виконують взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору в результаті чого станом на 05 липня 2023 року виникла заборгованість: 1) за кредитним договором № 206/09-6 сума заборгованості за кредитом 687 414.66 грн., сума заборгованості за відсотками 752.73 грн., загальна сума заборгованості 829 167.39 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості; 2) за кредитним договором № 207/09-6 сума заборгованості за кредитом 487 388.13 грн., сума заборгованості за відсотками 109 265.83 грн., загальна сума заборгованості 596 653.96 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості; 3) за кредитним договором № 208/09-6 сума заборгованості за кредитом 566 314.87 грн., сума заборгованості за відсотками 178 004.96 грн., загальна сума заборгованості 744 319.83 грн., що підтверджується розрахунком.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких і сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року по справі № 204/7584/16-ц, провадження № 61-26115св18 встановлено: «відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох ментах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі екстрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.».
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитними договорами від 29 вересня 2006 року між кредитором та іпотекодавцем, якими є - Приватне підприємство «НВАЛ» (іпотекодавець, відповідач 1), укладено Іпотечний договір, (Іпотечний договір), відповідно до умов якого іпотекодавець передав кредитору в теку нерухоме майно, а саме: Будівлі і споруди площею 1 437.9 кв. м., майстерня плошею 213.9 кв. м., сарай площею 45.7 кв. м., навіс, ангари, навіс, 1-5 огорожа, I,II мостіння, що розташоване в АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору іпотеки предмет іпотеки оцінений в 3 526 395.00 грн..
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом.
Визначення іпотеки міститься і у ст. 575 ЦК України, згідно з якою іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до умов іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: у випадку невиконання основного зобов'язання; у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов договору іпотеки; у інших випадках, передбачених законодавством України.
Відповідно до іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститься у іпотечному договорі або на підставі окремого договору, який може бути укладений між іпотекодавцем та іпотекодержателем з урахуванням вимог чинного законодавства України.
Відповідно до ч. 6 ст. З Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».
Згідно Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 235/3619/15-ц, провадження № 14-11цс18 встановлено: «Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень».
Постановою Великої палати Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Відповідно до договору позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені кредитним договором терміни. Але взяті на себе зобов'язання відповідач не виконує стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні кредитними договорами терміни, утворилась заборгованість. Неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а саме відмова від повернення чергових частин кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, призвело до виникнення заборгованості, борг по кредитному договору відповідачем банку не погашено, банку завдані збитки.
Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. В зв'язку з вказаним банк і просив стягнути борг, звернувши стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за вказаними кредитними договорами № 206/09-6, № 207/09-6 і № 208/09-6 на користь АТ «Сенс Банк» шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який і передбачає поновлення порушеного права чи захист інтересу. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Отже, відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя с звернення стягнення на предмет іпотеки.
Одночасно з цим частиною 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалось, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Не зважаючи на те, що ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачений перелік компонентів, які є обов'язковими для вказівки судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки, на сьогодні Велика Палата Верховного Суду, відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-61цс15, щодо обов'язковості зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні.
Так, Велика Палата Верховного Суду визначила, що не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень. Окрім того, невідповідність початкової ціни предмета іпотеки його дійсній вартості також не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки відповідно до ст. 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження мають право заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та, що зазначена у резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, вартість майна змінилася. Визначення початкової ціни предмета іпотеки у резолютивній частині рішення суду не є остаточною, оскільки під час здійснення виконавчого провадження ціна предмету іпотеки може бути переглянута та повторно визначена на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності (правовий висновок Великої Палати Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі №235/3619/15-ц).
Частина 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
За таких обставин, до правовідносин між сторонами мають застосовуватись норми ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Підставою, тобто матеріальною нормою права є в тому числі положення ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).
Статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно кредитного договору сторін відповідач зобов'язаний здійснювати повернення кредиту та сплати процентів за користування суми кредиту, та в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку № 1 до кредитного договору та додаткової угоди до кредитного договору.
В зв'язку з нездійсненням цим відповідачем у встановлені кредитним договором та додаткової угоди строки платежів за кредитом та нарахованими процентами у відповідача виникла прострочена заборгованість за сумою кредиту.
Дотримуючись вимог закону позивач неодноразово повідомляв своїми листами про існування кредитної заборгованості, добровільне врегулювання та про ухвалення рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 16 ЦК України, «кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу». Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 ЦК України «Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд».
При цьому згідно до ст. 391 ЦК України «Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпоряджання своїм майном».
За ч. 1 ст. 321 ЦК України, «Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні».
Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договором іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно з метою погашення заборгованості боржника за кредитним договором у разі набуття такого права. Згідно з договором іпотеки, за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв'язку із прострочкою виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, витратами пов'язаними із зверненням стягнення на майно, витратами пов'язаними з утриманням та збереженням майна, витратами на страхування майна, та інші витрати, обумовлені виконанням умов цього договору. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення боржником умов кредитного договору, або порушення іпотекодавцем умов договору іпотеки.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши кредитні кошти в користування позичальника, що підтверджується ордерами, додатковими угодами та розрахунком заборгованості. Позичальник не виконує зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, чим істотно порушує умови кредитного договору. Позивачем неодноразово на адресу позичальника та відповідача направлялися листи про наявність заборгованості за кредитним договором, в яких банк попереджав, що у разі невиконання вимог зазначених в даному листі, банк буде вимушений звернутись до суду з метою стягнення заборгованості в примусовому порядку та/або примусово звернути стягнення на предмет іпотеки, з покладенням на відповідача оплати витрат, пов'язаних з реалізацією предмету іпотеки, але ніяких дій щодо погашення заборгованості відповідачем не було вчинено.
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку» та іншими нормативно - правовими актами.
Відповідно до норми ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Пенею, відповідно до ст. 549 ЦК України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 550 ЦК України), а також така пеня підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (ст. 624 ЦК України).
Нормою ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 16 ЦК України, однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Положеннями ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суду потрібно правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно з ЦПК, правильно встановити обставини справи, внаслідок чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 346/4073/15ц.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов банку підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідачів по незаконним (з точки зору відповідачів) діям відносно нього, предмета спору, а відповідачі цього не довели, твердження відповідачів про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно них є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги банку задовольнити і звернути стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору, а саме: будівлі і споруди площею 1 437.9 кв. м., майстерня площею 213.9 кв. м., сарай площею 45.7 кв. м., навіс, ангари, навіс, 1-5 огорожа, І, II мостіння, що розташоване в АДРЕСА_1 - в рахунок погашення заборгованості: 1) за кредитним договором № 206/09-6: сума заборгованості за кредитом 687 414.66 грн., сума заборгованості за відсотками 752.73 грн., загальна сума заборгованості 829 167.39 грн., 2) за кредитним договором № 207/09-6: сума заборгованості за кредитом 487 388.13 грн., сума заборгованості за відсотками 109 265.83 грн., загальна сума заборгованості 596 653.96 грн., 3) сума заборгованості за кредитним договором № 208/09-6: сума заборгованості за кредитом 566 314.87 грн., сума заборгованості за відсотками 178 004.96 грн., загальна сума заборгованості 744 319.83 грн. на користь АТ «Сенс Банк» шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій, а також стягнути з ПП «НВАЛ» на користь АТ «Сенс Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 552 грн. 12 коп..
Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача - банку - є спір, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 319, 321, 386, 391, 514, 516, 526, 530, 549, 550, 589, 590, 612, 624, 625, 627, 629, 632, 1050, 1051, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. 1, 3, 8, 33, 35, 36, 37, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 109, 150 ЖК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: Будівлі і споруди площею 1 437.9 кв. м., майстерня площею 213.9 кв. м., сарай площею 45.7 кв. м., навіс, ангари, навіс, 1-5 огорожа, І, II мостіння, що розташоване в АДРЕСА_1 - в рахунок погашення заборгованості: 1) за кредитним договором № 206/09-6: сума заборгованості за кредитом 687 414.66 грн., сума заборгованості за відсотками 752.73 грн., загальна сума заборгованості 829 167.39 грн., 2) за кредитним договором № 207/09-6: сума заборгованості за кредитом 487 388.13 грн., сума заборгованості за відсотками 109 265.83 грн., загальна сума заборгованості 596 653.96 грн., 3) сума заборгованості за кредитним договором № 208/09-6: сума заборгованості за кредитом 566 314.87 грн., сума заборгованості за відсотками 178 004.96 грн., загальна сума заборгованості 744 319.83 грн. на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код за ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.
Стягнути з Приватного підприємства «НВАЛ», 49000, МФО 305017, ідентифікаційний код 14290013, на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код за ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 552 грн. 12 коп..
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Повний текст рішення складено 26 лютого 2025 року.
Суддя -