№ 201/9442/19
провадження 4-с/201/12/2025
26 лютого 2025 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 і державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Попруженко Максим Олександрович на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця і визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця в межах виконавчого провадження,
ОСОБА_2 19 серпня 2019 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на час її навчання, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року позовні вимоги були задоволені і судом вирішено: «стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Радушне Криворізького району Дніпропетровської області, Україна, аліменти на утримання повнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь його матері - позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частки його заробітку щомісячно, до досягнення сином 23 років: 13 липня 2024 року, але лише на час навчання - до закінчення навчання: до 30 червня 2023 року, починаючи стягнення з 19 серпня 2019 року. Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто в дохід держави судовий збір».
Рішення Жовтневого районного в суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року набрало законної сили і Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист про стягнення аліментів і судового збору, виконавчий лист пред'явлено до виконання, державним виконавцем відкрито виконавче провадження, рішення почало виконуватися.
ОСОБА_1 27 листопада 2024 року звернувся до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на його думку, державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Попруженка М.О., де він посилається на те, що вказаний державний виконавець діє протиправно, не здійснюючи перерахунок заборгованості по аліментам, а потім і взагалі протиправно виносить обмежувальні постанови стосовно заявника.
Заявник та його представник вважають такі дії та бездіяльність, винесені виконавцем постанови неправомірними та такими, що порушують права та інтереси боржника, оскільки вказані обставини в заяві стягувана не відповідають дійсності, до того ж державний виконавець мав діяти виключно межах виконання рішення суду та наданих представником заявника звернень.
Отже, державним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання судового рішення, а також те, що невірно зроблений розрахунок впливає на права та інтереси заявника, а обмежувальні постанови взагалі порушують його права і створюють невиправданий додатковий тягар. Тому просив визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця по не наданню своєчасно і не здійсненню перерахунку заборгованості по аліментам та скасувати всі винесені державним виконавцем обмежувальні постанови стосовно заявника (по виїзду і пересуванню, користуванню мисливською зброєю, користуванню транспорними засобами, зарплаті і інш.) в межах вказаного виконавчого провадження.
Виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них, не роз'яснив йому його права, вважає вказані і інші дії державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії цього виконавця, який не виконав вимог Закону України «Про виконавче провадження», ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними та фактично визнання постанов протиправними і скасування їх, задовольнивши скаргу в повному обсязі.
Представник Соборного відділу державної виконавчої служби у міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), державний виконавець Попруженко М.О. заперечувала проти мотивів та обґрунтування скарги, вважаючи факти викладені в скарзі хибними та неправдивими. Доводи заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з їх боку не було. Всі дії у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду вчинені у відповідності до чинного законодавства без порушення прав сторін виконавчого провадження, тому просив в задоволенні скарги відмовити.
ОСОБА_2 заперечувала проти доводів та обґрунтування скарги, вважаючи вимоги безпідставними та не можливими до задоволення. Заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з боку державного виконавця не було, просила в задоволенні скарги відмовити.
Вислухавши пояснення представника заявника, з'ясувавши думку сторін та учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу не обгрунтованою та не підлягаючою задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, приватних виконавців. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 19 серпня 2019 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на час її навчання, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року позовні вимоги були задоволені і судом вирішено: «стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Радушне Криворізького району Дніпропетровської області, Україна, аліменти на утримання повнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь його матері - позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частки його заробітку щомісячно, до досягнення сином 23 років: 13 липня 2024 року, але лише на час навчання - до закінчення навчання: до 30 червня 2023 року, починаючи стягнення з 19 серпня 2019 року. Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто в дохід держави судовий збір».
Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Рішення Жовтневого районного в суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року набрало законної сили і Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист про стягнення аліментів і судового збору, виконавчий лист пред'явлено до виконання, державним виконавцем відкрито виконавче провадження, рішення почало виконуватися.
ОСОБА_1 27 листопада 2024 року звернувся до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на його думку, державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Попруженка М.О., де він посилається на те, що вказаний державний виконавець діє протиправно, не здійснюючи перерахунок заборгованості по аліментам, а потім і взагалі протиправно виносить обмежувальні постанови стосовно заявника.
Заявник посилається на те, що 04 січня 2021 року до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов виконавчий лист від 08 грудня 2020 року № 201/9442/19 Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини щомісячно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (аліменти мають стягуватися з 19 серпня 2019 року) на примусове виконання.
З 04 березня 2022 року ОСОБА_1 призваний по мобілізації згідно частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04 березня 2022 року № 10, посвідченням офіцера від 24 липня 2024 року серія НОМЕР_2 . Крім того, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 22 червня 2023 року серія НОМЕР_3 .
Також заявник стверджує, що з метою отримання інформації і копій документів щодо виконавчого провадження, представником був направлений адвокатський запит від 08 листопада 2024 року № 397 на адресу Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з проханням надати інформацію і копії документів, а саме копію документу - постанову про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 64031804; копію документу - постанову про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні №74993106; інформацію про ідентифікатор у виконавчому провадженні № 64031804; інформацію про ідентифікатор у виконавчому провадженні № 74993106; інформацію розрахунок заборгованості боржника у виконавчому провадженні № 64031804; інформацію розрахунок заборгованості боржника у виконавчому провадженні № 74993106.
13 листопада 2024 року на електронну пошту представника надійшла відповідь Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13 листопада 2024 року № 121421, до якої були долучені копія постанови від 14 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження ВП №74993106, копія постанови від 14 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження ВП №74993106 (дубльовано), копія розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (без зазначення виконавчого провадження) за період з листопада 2023 року по жовтень 2024 року (сукупний розмір боргу на жовтень 2024 року в розмірі 274020.21 грн.).
При цьому названа вище відповідь не містила копії постанови про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 64031804, а також не містила розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 64031804.
Крім того, як вказує заявник, державним виконавцем представнику був наданий ідентифікатор доступу до виконавчого провадження № 64031804. В матеріалах, які містяться в АСВП представником не було виявлено розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 64031804. При цьому з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (без зазначення виконавчого провадження) за період з листопада 2023 року по жовтень 2024 року (сукупний розмір боргу на жовтень 2024 року в розмірі 274020.21 грн.) вбачається наступне: сукупний дохід боржника в січні 2024 року становив 174417.83 грн.; розмір аліментів 25%; сума аліментів, яка підлягає стягненню 43604.46 грн., сукупний розмір заборгованості 80810.34 грн.; сукупний дохід боржника в лютому 2024 року становив 174417.83 грн.; розмір аліментів 25%; сума аліментів, яка підлягає стягненню 43604.46 грн., сукупний розмір заборгованості 124414.80 грн.; сукупний дохід боржника в березні 2024 року становив 174417.83 грн.; розмір аліментів 25%; сума аліментів, яка підлягає стягненню 43604.46 грн., сукупний розмір заборгованості 168019.26 грн.; сукупний дохід боржника в квітні 2024 року становив 243597.44 грн.; розмір аліментів 25%; сума аліментів, яка підлягає стягненню 60899.36 грн., сукупний розмір заборгованості 228918.62 грн.; сукупний дохід боржника в липні 2024 року становив 233450.00 грн.; розмір аліментів 25%; сума аліментів, яка підлягає стягненню 58362.50 грн., сукупний розмір заборгованості 274020.21 грн.; сукупний дохід боржника в серпні 2024 року становив 233450.00 грн.; розмір аліментів 25%; сума аліментів, яка підлягає стягненню 58362.50 грн., сукупний розмір заборгованості 274020.21 грн.; сукупний дохід боржника у вересні 2024 року становив 233450.00 грн.; розмір аліментів 25%; сума аліментів, яка підлягає стягненню 58362.50 грн., сукупний розмір заборгованості 274020.21 грн.; сукупний дохід боржника в жовтні 2024 року становив 233410.36 грн.; розмір аліментів 25%; сума аліментів, яка підлягає стягненню 57602.59 грн., сукупний розмір заборгованості 274020.21 грн.
З метою приведення дій і рішень виконавця у відповідність до вимог законодавства, представником було направлене клопотання від 17 листопада 2024 року № 405 про проведення розрахунку заборгованості боржника на адресу Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з проханням виконати дії та прийняти рішення у виконавчому провадженні, а саме врахувати наведену вище в цьому клопотанні інформацію здійснити розрахунок заборгованості боржника за виконавчим провадженням із врахуванням наведеної вище в цьому клопотанні інформації; направити представнику боржника розрахунок заборгованості боржника за період з 19 серпня 2019 року по день надання розрахунку за виконавчим провадженням із врахуванням наведеної вище в цьому клопотанні інформації; надлишково стягнуті з боржника кошти невідкладно повернути боржнику на його рахунок, який зазначений в цьому клопотанні; невідкладно скасувати усі вжиті виконавцем заходи примусового виконання рішення суду; відповідь надати на електронну адресу представника боржника ІНФОРМАЦІЯ_4
22 листопада 2024 року, як стверджує заявник, на електронну пошту представника надійшла відповідь Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20 листопада 2024 року № 125181/24, до якої були долучені копія розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ВП №74993106 за період з листопада 2023 року по жовтень 2024 року (сукупний розмір боргу на жовтень 2024 року в розмірі 274020.21 грн.); копія розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ВП № 64031804 за період з серпня 2019 року по квітень 2024 року (сукупний розмір боргу на червень 2024 року в розмірі 0.00 грн.); копія постанови від 14 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження ВП №74993106; копія постанови від 05 січня 2021 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 64031804.
Отже, державним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання судового рішення, а також те, що невірно зроблений розрахунок впливає на права та інтереси заявника, а обмежувальні постанови взагалі порушують його права і створюють невиправданий додатковий тягар. Тому просив визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця по не наданню своєчасно і не здійсненню перерахунку заборгованості по аліментам та скасувати всі винесені державним виконавцем обмежувальні постанови стосовно заявника (по виїзду і пересуванню, користуванню мисливською зброєю, користуванню транспорними засобами, зарплаті і інш.) в межах вказаного виконавчого провадження.
Виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них, не роз'яснив йому його права, вважає вказані і інші дії державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії цього виконавця, який не виконав вимог Закону України «Про виконавче провадження», ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними та фактично визнання постанов протиправними і скасування їх.
Не може суд прийняти до увагу вказану позицію заявника з огляду на наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів визначає Закон України «Про виконавче провадження» та інші нормативно-правові акти. Так, статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів; посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Судом з'ясовано, що позиція заявника грунтується на тому, що починаючи з жовтня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня і стягнення здійснюється безпідставно, в незаконному розмірі і з перевищенням повноважень виконавця, заходи примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні № 64031804 мали бути скасовані виконавцем самостійно в жовтні 2023 року, а оскільки за рішенням суду періодичні платежі мали стягуватися з боржника до 30 червня 2023 року, то в жовтні 2023 року виконавець зобов'язаний був закінчити виконавче провадження на підставі пункту 7 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавче провадження підлягає закінченню у разі: закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів). Отже, заходи примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні починаючи з жовтня 2023 року вживаються протиправно, а тому підлягають скасуванню. Крім того, за клопотанням від 17 листопада 2024 року № 405 про проведення розрахунку заборгованості боржника виконавець мав здійснити розрахунок заборгованості боржника за виконавчим провадженням із врахуванням наведеної в цьому клопотанні інформації, але виконавець цього не зробив, а тому допустив протиправну бездіяльність.
Суд вважає вказане не відповідаючим дійсності з огляду на наступне.
Дійсно 04 січня 2021 року до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов виконавчий лист від 08 грудня 2020 року № 201/9442/19 виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини щомісячно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Представник боржника, посилається на неврахування вимог ч. 5 ст. 183 СК України, яким визначено максимальний розмір аліментів, а саме не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
В даному випадку вбачається помилковість розуміння позовного та наказного провадження щодо стягнення аліментів, та відповідно право на застосування максимального розміру аліментів.
08 грудня 2020 року Жовтневий районний суд виніс судове рішення по справі № 201/9442/19 за результатами позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Згідно частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У частині п'ятій статті 183 СК України вказано, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Аналіз розділу II Наказне провадження ЦПК України підтверджує, що наказне провадження за своєю сутністю призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Тлумачення частини першої статті 182 та частини п'ятої статті 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною п'ятою статті 183 СК України встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження, яке призначене для стягнення грошових сум незначного розміру.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 760/7045/18 (провадження № 61-44790св18). Постанова ВС від 16 червня 2021 року у справі №308/9827/19 (провадження№ 61-3155св21).
Оскільки виконавче провадження щодо примусового виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого в порядку позовного провадження, доводи скарги щодо помилкового незастосування державним виконавцем положень частини п'ятої статті 183 СК України до спірних правовідносин є безпідставними.
Крім того, виконавчий лист від 08 грудня 2020 року міг бути лише про негайне виконання рішення в межах місячного платежу, а не всіх аліментів, оскільки рішення суду на той час ще не набрало законної сили і виконавчий лис про стягування аліментів на час навчання сина сторін за весь строк ще не видавався.
На підставі пункту 7 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів. На час звернення боржника, його представника до виконавця заборгованість зі стягнення аліментів існувала, тому виконавче провадження і не було закінчено.
Отже, в результаті примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа, державним виконавцем були вчинені виконавчі дії направлені на виконання резолютивної частини виконавчого листа, рішення суду. У зв'язку з тим, що боржником рішення суду не було виконано в добровільному порядку, малася заборгованість зі стягнення відповідних платежів, державним виконавцем були вжиті заходи примусового впливу.
Враховуючи вищезазначене, державним виконавцем правомірно винесено постанови про виконання рішення суду, відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа виданого 08 грудня 2020 року (про який пише заявник) Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, а потім і про заходи примусового впливу на боржника.
Відповідно п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Оскільки відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, то саме в межах заявлених вимог суд позбавлений можливості вирішувати інші питання (про виконавчий збір, зняття арешту з майна, спонукання до вчинення певних дій чи інш.).
Положеннями ч. 3 ст. 451 ЦПК України передбачено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи викладене, а ні діями державного виконавця по винесенню постанови про відновлення виконавчого провадження відповідно Закону України «Про виконавче провадження», а ні іншими процесуальними виконавчими діями, в тому числі не закриття виконавчого провадження, а ні по суті жодних прав ОСОБА_1 не було порушено.
Положеннями частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначив, що за змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК, він доходить висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.
Боржник був обізнаний про стан виконавчого провадження, вчинені в ньому процесуальні дії, йому надавалася інформація (про заборгованісь по аліментам та інш.).
Згідно статті 44 ЦПК України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. На цьому ж наголошено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
Отже, заявник мав сам цікавитися з розумним інтервалом часу цікавитися виконавчим провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Однак вказаного він не зробив, своїх обов'язків по своєчасній сплаті аліментів за виконавчим листом не виконав.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Вказане свідчить про не бажання добросовісно виконувати набравше законної сили рішення суду і порушення закону в цій частині. Дії державного виконавця відповідають вимогам закону.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
Згідно частини 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суду не подано належних, достатніх та допустимих доказів щодо беззаперечного своєчасно і фактичного не виконання рішення суду чи приписів державного виконавця заявником. Отже, докази, які вказували б на порушення державним виконавцем чинного законодавства та прав боржника, як сторони виконавчого провадження, щодо виконання рішення суду, з підстав, зазначених у скарзі - суду не надані, а відповідні обставини порушення закону - судом не встановлено.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 572/2303/19 (провадження № 61-407св20) вказано, що відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що матеріалами виконавчого провадження підтверджена наявність навмисного невиконання рішення суду з боку заявника, а останній не був позбавлений подати такі докази на спростування наявного у виконавчому провадженні, проте належними та допустимими доказами не спростував, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги».
Частиною 1 ст. 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. І ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Отже, державний виконавець Попруженко М.О. своїми діями не порушив права заявника, тому його дії, постанови по вказаному виконавчому провадженню є законними.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Статтею 384 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний і приватний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред'явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей приватний виконавець не допустив неправомірні дії та бездіяльність.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що скарга не підлягає задоволенню.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника на вимогах скарги, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 і державний виконавець Соборного ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Попруженко М.О. в задоволенні скарги на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця і визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця в межах виконавчого провадження відмовити.
Таким чином суд вважає, що обставини скарги не знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 26, 27, 31, 32, 45, 48, 52, 63, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд
ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 і державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Попруженко Максим Олександрович в задоволенні скарги на протиправні дії та бездіяльність державного виконавця і визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця в межах виконавчого провадження відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -