27 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 907/542/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,
за участю секретаря судового засідання Іщука В.В.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - Піун С.П., адвокат (дов. від 19.12.2024),
відповідача - Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» - Фраткіна Т.Ф., адвокат (дов. від 31.12.2024),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 (суддя Лучко Р.М.) та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 (головуючий суддя: Матущак О.І., судді: Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.)
у справі № 907/542/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України», позивач, скаржник)
до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Закарпатгаз» (далі - АТ «ОГС «Закарпатгаз», відповідач)
про стягнення 22 039 472,42 грн.
ТОВ «ГК «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом до АТ «ОГС «Закарпатгаз» про стягнення 22 039 472,42 боргу (з них: 7 150 070,95 грн пені, 14 169 443,47 грн штрафу, 430 046,61 грн 3% річних та 289 911,39 грн інфляційних втрат) за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 21.06.2022 № 101/ПГ-3266-ОГРМ (далі - договір) у частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 у справі № 907/542/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 715 007,10 грн пені, 1 416 944,35 грн штрафу, 430 046,61 грн 3% річних, 289 911,39 грн інфляційних втрат. У частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 6 435 063,85 грн та штрафу у сумі 12 752 499,12 грн- відмовлено.
Судові акти попередніх інстанцій мотивовано з посиланням на наявність підстав для реалізації судом права на зменшення розміру пені та штрафу до 10%, оскільки таке зменшення, за висновком судів попередніх інстанцій, є справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи, які мають юридичне значення.
У касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 6 435 063,85 грн і штрафу у сумі 12 752 499,12 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити названі вимоги.
В обґрунтування підстави касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм права та без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також у постановах Верховного Суду: від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19 та від 03.06.2020 у справі № 916/187/17.
АТ «ОГС «Закарпатгаз» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін з посиланням, зокрема, на необґрунтованість доводів касаційної скарги.
Згідно з ухвалами Суду від 14.02.2025 та від 18.02.2025 задоволено заяви ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та АТ «ОГС «Закарпатгаз» про участь у судовому засіданні, призначеному на 27.02.2025, у справі № 907/542/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та у приміщенні Господарського суду Закарпатської області відповідно.
Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.02.2025 32.2-01/245 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 907/542/24 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 про відставку судді ОСОБА_1 .
Предметом касаційного оскарження є рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції виключно в частині зменшення розміру пені та штрафу (на 90% від заявленої позивачем), у зв'язку з чим суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд виходить з того, що сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України при зменшенні розміру штрафних санкцій (пені та штрафу), передбачених договором, до 90%, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких наведений вище.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, у наведеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин Велика Палата конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.
Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права та/або умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Суд, дослідивши касаційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та відзив на касаційну скаргу АТ «ОГС «Закарпатгаз», дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у переліку вищезазначених постанов Верховного Суду щодо застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, з огляду на таке.
Так, під час розгляду цієї справи (№ 907/542/24) судами попередніх інстанцій встановлено: ступінь виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань (повне виконання протягом весни-літа 2023 року з незначним простроченням) та обставини, за яких на час звернення позивача до суду з позовними вимогами - діяльність товариства як оператора ГРМ взагалі зупинена. Водночас, не дивлячись на збиткову діяльність відповідача у 2022-2023 роках, АТ «ОГС «Закарпатгаз» у межах своїх можливостей, здійснював платежі за поставлений природний газ майже на щоденній основі, строки прострочення виконання зобов'язань не були довготривалими (від 13-14 днів (січень, червень 2023 року) до 61-66 календарних днів (березень-квітень 2023 року). Крім того, судами встановлено, що загалом протягом строку дії договору (у періоди з червня 2022 року по грудень 2022 року включно та з липня 2023 року по грудень 2023 року включно) відповідач не допускав порушення строків оплати вартості отриманого від позивача природного газу, а відповідні оплати навпаки були здійснені відповідачем достроково, подеколи й до закінчення відповідного розрахункового періоду (серпень, листопад, грудень 2022 року, серпень-грудень 2023 року включно), що вбачається з листа від 15.04.2024 Акціонерного товариства «Ощадбанк» № 16/2-09/46736/2024, долученого позивачем, в якому наявна інформація про надходження коштів на рахунки позивача за період з 26.05.2022 по 29.02.2024. Зважаючи на зазначене, суди виснували про добросовісність відповідача у спірних правовідносинах. Водночас попередніми судовими інстанціями враховано, що у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази на підтвердження наявності у нього будь-яких матеріальних збитків чи інших витрат (втрат), пов'язаних з незначним простроченням виконання зобов'язань відповідачем зі сплати вартості природного газу у січні-червні 2023 року, з урахуванням, у т.ч. отримання від відповідача в інші періоди чинності договору оплати вартості природного газу авансом до закінчення розрахункового періоду або й навіть до його початку (вересень-грудень 2023 року). Суди також, спростовуючи доводи позивача про відсутність належних доказів, які б свідчили про складне матеріальне становище відповідача, врахували, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 05.03.2022 за № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (далі - постанова КМУ № 206) відповідач, як оператор ГРМ, у спірний період був позбавлений права нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних втрат, процентів річних на борг кінцевих споживачів Закарпатської області, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за розподіл природного газу, що у спірних правовідносинах при заявлені до АТ «ОГС «Закарпатгаз» вимог про стягнення неустойки дає підстави для застосування принципів пропорційності та справедливості при вирішенні питання щодо стягнення пені та штрафу зі суб'єкта, якому відповідні штрафні санкції по власній дебіторській заборгованості нараховувати заборонено. Відповідне зменшення пені та штрафу, за висновками судів попередніх інстанцій, беручи до уваги розумний баланс приватних та публічних інтересів сторін у справі та застосовуючи принцип пропорційності, є доцільним. Вказане відповідатиме принципам розумності, справедливості та унеможливлюватиме ситуацію, коли штрафні санкції виступають каральною санкцією для боржника у зобов'язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов'язання.
Водночас у справах, на неврахування висновків яких посилається скаржник:
- у справі № 902/417/18 у контексті дослідження компенсаторного характеру неустойки за встановлених у цій справі обставин з метою уникнення ознак каральної функції через зменшення штрафних санкцій, які були надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій. Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18 допустила зменшення процентів річних, які первинно були встановлені на рівні 40% та 96%, оскільки їх розмір явно не відповідав принципу справедливості. Поза тим висновки щодо зменшення пені у справі № 902/417/18 обґрунтовані невірним її арифметичним обрахунком (розрахунок пені був здійснений позивачем з урахуванням дня оплати боргу), чого не було встановлено в обставинах справи № 907/542/24;
- у справах № 920/1013/18 та № 904/2847/19 Верховний Суд, досліджуючи питання застосування судової дискреції під час зменшення штрафних санкцій, виснував про необхідність врахування співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру штрафних санкцій. Так, у справі № 920/1013/18, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, Суд погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 60%, врахувавши при цьому майновий стан відповідача, часткове виконання ним своїх зобов'язань, неспівмірність нарахованої суми штрафних санкцій, неподання позивачем доказів того, що порушення зобов'язання завдало йому збитків. А у справі № 904/2847/19 Суд, залишаючи без змін судові акти про зменшення на 50% розміру штрафних санкцій, погодився з висновкам попередніх інстанцій про таке зменшення, оскільки відповідачем повністю виконано зобов'язання, між тим позивачем не надано будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення. Водночас у справі № 907/542/24 судами встановлено, що оплату за отриманий природний газ у спірний період відповідач здійснив повністю, про що матеріали справи містять документи на підтвердження надходження коштів на рахунки позивача, однак з незначним порушенням строку, обумовленого сторонами у договорі. Матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів понесення ним негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання зі здійснення оплати за договором, виконання якого відбувалося в умовах воєнного стану та існування обставин (постанова КМУ № 206), за яких відповідач, як оператор ГРМ, у спірний період був позбавлений права нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних втрат, процентів річних на борг кінцевих споживачів Закарпатської області, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за розподіл природного газу, в той час як з боку ТОВ «ГК «Нафтогаз України» така кредиторська заборгованість нарахована у повному обсязі. Проте у вказаних справах, на які послався скаржник, зокрема обставини виконання зобов'язань під час дії воєнного стану та дії підзаконних нормативних актів, якими заборонено нарахування штрафних санкцій по власній дебіторській заборгованості, взагалі не існували та до сукупної оцінки з іншими обставинами судами не бралися;
у справі № 908/1453/14, Верховний Суд вказав, що суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. У зазначеній скаржником справі Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій, які відмовили відповідачу у зменшенні розміру пені до 90%, зокрема, з огляду на те, що позивач мав борг по заробітній платі та податковий борг. Водночас під час розгляду справи № 907/542/24 ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не надало доказів, які б свідчили, зокрема, про його неплатоспроможність, погіршення фінансового стану та ускладнення провадження господарської діяльності. Ані зміст касаційної скарги, ані оскаржувані судові рішення не свідчать про протилежне. З огляду на це, доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій при зменшенні розміру пені та штрафу не врахували інтереси обох сторін, у т.ч. і позивача, є необґрунтованими;
- у справі № 918/116/19 Верховний Суд зробив висновок, що попередні судові інстанції при вирішенні питання про зменшення пені обґрунтовано зменшили розмір заявленої до стягнення пені на 50%, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Стверджуючи про те, що суди у справі № 907/542/24 необґрунтовано зменшили розмір неустойки на 90% і таким чином ототожнили зменшення розміру пені та штрафу зі звільненням від відповідальності, скаржник залишає поза увагою, що на відміну від справи № 918/116/19, де Суд висловлювався подібним чином щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, сукупно попередніми інстанціями встановлено інші обставини в інших умовах, ніж обставини у цій справі, які бралися судами до уваги та вплинули на рішення Верховного Суду. Постанова у зазначеній скаржником справі ухвалена за наслідками перегляду оскаржуваних судових актів стосовно застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України в індивідуально встановлених обставинах і такі не співвідносяться з обставинами, встановленими судами у цій справі (№ 907/542/24);
- у справі № 916/187/17, на яку посилається скаржник, Суд виснував, що право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондується з обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів. Водночас у справі № 916/187/17, на відміну від справи, яка переглядається (№ 907/542/24) не вирішувалося питання щодо зменшення заявленої до стягнення пені та штрафу, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення суми штрафних санкцій та, відповідно, таке питання не було предметом розгляду в суді першої інстанції. Про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач заявив лише в апеляційному господарському суді, а тому така вимога була залишена без розгляду. Отже, відмінність у судових рішеннях зумовлена перш за все неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.
Щодо доводів скаржника про необхідність дотримання судом принципу розумності, добросовісності та справедливості при застосуванні неустойки та її зменшенні, оскільки за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, несправедливим щодо кредитора, то Верховний Суд звертає увагу на наявність сталої та послідовної практики з цього питання, зокрема, на висновки постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала, що у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положенням статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.
Отже, наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки залежить від фактичних обставин, які встановлені судами у справі.
Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається судом касаційної інстанції (№ 907/542/24), оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін, визнали підстави для зменшення пені та штрафу на 90% достатніми.
У свою чергу, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями у справі № 907/542/24 не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
У цій справі суди попередніх інстанцій реалізували свої дискреційні повноваження, передбачені статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і докази у справі, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення пені та штрафу на 90%.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судами попередніх інстанцій у розгляді справи № 907/542/24 положень зазначених норм матеріального права в контексті наявності підстав для зменшення неустойки у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин цієї конкретної справи, поведінки учасників спірних правовідносин, а також оцінки наданих до суду доказів, що входили до предмета доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому зазначені справи є неподібними за змістовним критерієм.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також у постановах Верховного Суду: від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19 та від 03.06.2020 у справі № 916/187/17, - не знайшли свого підтвердження.
Щодо інших аргументів касаційної скарги, то такі стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі.
При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає у тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
За наведених обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 907/542/24.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 907/542/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя А. Ємець