27.02.2025 Справа № 914/1594/19
За скаргою:ОСОБА_1 , Львівська обл., с. Боянець
про:визнання неправомірними рішень, дій та бездіяльності державного виконавця
у справі:№ 914/1594/19
за позовом:Червоноградської міської ради Львівської області, найменування якої змінено на Шептицьку міську раду, Львівська обл., м. Шептицький
до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Львівська обл, с. Боянець
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», Львівська обл., м. Шептицький Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», м. Львів Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, м. Львів
про:зобов'язання привести будівлю у попередній стан
Суддя - Крупник Р.В.
У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/1594/19 за позовом Червоноградської міської ради Львівської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, про зобов'язання привести будівлю у попередній стан.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.11.2019 у справі №914/1594/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, позов Червоноградської міської ради Львівської області задоволено повністю.
Зобов'язано фізичну особу ОСОБА_1 привести нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 у попередній стан, відповідно до технічного паспорта КП ЛОР «ЧМБТІ» від 17.10.2011 та свідоцтва про право власності від 03.10.2012 серії НОМЕР_1 на нежитлову будівлю загальною площею 59,7 м2 (в тому числі будівля кафе площею 9,1 м2, відпочинковий майданчик площею 50,6 м2) шляхом знесення другого поверху та додаткових приміщень першого поверху.
Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Червоноградської міської ради Львівської області 1'921,00 грн. судового збору.
На примусове виконання рішення 26.12.2019 Господарським судом Львівської області видані відповідні накази.
До Господарського суду Львівської області від ОСОБА_1 надійшла скарга (вх. №769/25 від 25.02.2025), у якій вона просить:
- визнати незаконними дії державного виконавця в частині винесення постанови про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору від 04.03.2020 та постанов про накладення на неї штрафів від 04.03.2020 та від 23.03.2020;
- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця за невстановлення місця проживання ОСОБА_1 та неналежне скерування відповідних постанов;
- скасувати вказані вище постанови.
Ознайомившись зі змістом поданої скарги, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 3391 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 340 ГПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Частиною 3 статті 340 ГПК України визначено вимоги до оформлення скарг, одними із яких є вимоги щодо зазначення у скарзі змісту оскаржуваної бездіяльності та посилання на порушену норму закону, а також викладення обставин, якими особа, яка подає скаргу, обґрунтовує свої вимоги.
У своїй скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що у 2020 році державний виконавець надсилав оскаржувані постанови у с. Боянець Жовківського району. Однак, вона вже більше десяти років не проживає там, а лише зареєстрована. Фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 .
Суд зазначає, що з наведеного обґрунтування неможливо встановити, у чому полягає протиправна бездіяльність державного виконавця, адже, з одного боку, скаржниця вказує, що державний виконавець самостійно не встановив місце її фактичного проживання та не надіслав за такою адресою оскаржуваних постанов, а, з другого боку, визнає факт надіслання відповідних постанов на адресу її реєстрації, тобто виконання ним передбачених законом обов'язків щодо інформування сторін виконавчого провадження про прийняті рішення.
При цьому, формуючи скаргу, ОСОБА_1 не здійснила посилання на порушену норму, якою передбачено обов'язок державного виконавця самостійно встановлювати місце фактичного проживання та надсилати за цією адресою документи у виконавчому провадженні.
Відповідно до частини 5 статті 340 ГПК України суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.
Враховуючи викладене вище, скарга підлягає залишенню без розгляду у відповідній частині.
Частиною 1 статті 341 ГПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
Тлумачення змісту вказаної статті дає підстави для висновку про обмеженість строком оскарження рішень та дій виконавця, посадових осіб органів ДВС.
У своїй постанові 23.06.2022 у справі №914/2265/20 Верховний Суд вказав, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо).
Верховний Суд у постанові від 01.11.2023 у справі №904/3734/20 вказав, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений частиною першою статті 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин. Адже під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Відсутність в оскаржуваних судових рішеннях достеменного встановлення істотних обставин щодо початку та закінчення перебігу процесуального строку для звернення із скаргою до суду, факту дотримання стягувачем цього строку, може свідчити про передчасність висновків судів прийняття до розгляду скарги та не можуть зумовити обов'язок суду щодо розгляду скарги по суті в порядку статті 343 ГПК України, оскільки нормами ГПК України імперативно визначено, що пропущений процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлено за відповідних обставин судом виключно за клопотанням особи, що подає скаргу. Протилежні дії суду порушуватимуть права інших учасників спору (зокрема виконавця, дії якого оскаржуються) та загальні засади господарського судочинства, а саме його диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін.
Як стверджує скаржниця, вона дізналася про існування оскаржуваних постанов лише після отримання від органу ДВС матеріалів виконавчого провадження, тобто 14.02.2024.
Суд критично оцінює відповідні доводи з огляду на встановлену презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, а також через те, що скаржниця мала реальну можливість дізнатися про стверджуване нею порушення прав, однак вирішила не реалізовувати її.
Насамперед, слід зазначити, що у своїй скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанови державного виконавця, які були винесені ще на початку 2020 року, тобто більше ніж чотири року тому. При цьому вона не наводить жодних обставин, які б переконливо вказували на те, що у неї не було реальної можливості отримати доступ до матеріалів виконавчого провадження у 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роках.
У справі №914/1594/19 наявні усі матеріали виконавчого провадження №61293359. З їх змісту вбачається, що державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ще 18.02.2020. З моменту його відкриття та до моменту ухвалення цієї ухвали, скаржниця подала до органу ДВС більше вісімдесяти клопотань, вимог, повідомлень, інформаційних запитів різного змісту та спрямованості. При цьому у рік винесення оскаржуваних постанов вона подала безпосередньо до органу ДВС дев'ять заяв (Т.12; а.с. 20-27, 30-32, 37-39, 46, 51-55, 74-85, 89-92, 95), три із яких у березні, тобто у місяць винесення постанов, що оскаржуються ОСОБА_1 .
Наведене підтверджує її обізнаність про існування виконавчого провадження, відкритого більше чотирьох років тому, а отже і про право у будь-який час ознайомитися із матеріалами відповідного провадження, вчинюваними державним виконавцем діями та оформленими за результатами їх вчинення документами.
Варто зазначити, що ОСОБА_1 все ж реалізувала своє право на ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження №61293359. Так, 08.10.2024 представник скаржниці - ОСОБА_2 , подав державному виконавцю клопотання про надання дозволу для ознайомлення з такими матеріалами. На відповідному клопотанні наявна відмітка із підписом ОСОБА_2 про те, що він частково ознайомився із матеріалами виконавчого провадження 06.12.2024 (Т. 14; а.с. 200).
Відтак, як мінімум з початку грудня 2024 року ОСОБА_1 мала можливість довідатися про винесення державним виконавцем постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафів. Та обставина, що на клопотанні зазначено про часткове ознайомлення не може свідчити про необізнаність боржниці про існування оскаржуваних постанов, а лише підтверджує її небажання знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.
Не менш важливе значення має і те, що скаржниця неодноразово зверталася до Господарського суду Львівської області зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органу ДВС, подаючи при цьому окремі документи, які містяться у матеріалах ВП №61293359. Так, звертаючись до суду зі скаргою вх. №805/22 від 10.03.2022 (Т.3; а.с. 135-148, 150-173), ОСОБА_1 подала до суду примірник постанови про відкриття виконавчого провадження із ідентифікатором доступу (Т.3; а.с. 165). Таким чином, вона могла ознайомитися із оскаржуваними постановами у будь-який час, використавши засоби Автоматизованої системи виконавчих проваджень.
Така можливість була у неї і у ході розгляду вказаної вище скарги, позаяк до пояснень державного виконавця (Т.3; а.с. 195-285) було додано постанови від 04.03.2020 та від 23.03.2020 (Т.3; а.с. 215, 217, 221). Разом з цим, клопотань про ознайомлення з матеріалами справи №914/1594/19 скаржниця не подавала.
Суд принагідно зауважує, що оскаржувані постанови послідовно відображались в судових рішеннях, ухвалених за результатами розгляду скарг ОСОБА_1 , а саме:
- в ухвалі від 15.04.2022 про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , яка залишена без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2022;
- в ухвалі від 30.05.2024 про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 ;
- в ухвалі від 01.07.2024 про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , яка залишена без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024.
Зважаючи на все викладене вище, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 пропустила встановлений процесуальним законом строк для подання скарги.
Відповідно до частини 2 статті 341 ГПК України пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
Зі змісту скарги ОСОБА_1 вбачається, що вона не лише не наводить поважних причин пропуску строку для подання скарги, але й не заявляє клопотання про його поновлення судом.
Враховуючи все викладене вище, суд доходить висновку, що скаргу вх. №769/25 від 25.02.2025 слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 234, 235, 339-341 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця, зобов'язання державного виконавця вчинити дію (вх. №769/25 від 25.02.2025) у справі №914/1594/19 - залишити без розгляду.
2. Ухвала набирає законної сили з в порядку статті 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 254-259 ГПК України.
Суддя Крупник Р.В.