вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/3082/24
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Баришівка-Софіївська» (07501, Київська обл., Броварський р-н., смт. Баришівка, вул. Неокласиків, 8А)
до Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області (07501, Київська обл., Броварський р-н., смт. Баришівка, вул. Центральна 27)
та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Баришівка-Сервіс» (07500, Київська обл., Броварський р-н., смт. Баришівка, вул. Київська шлях, 30)
про стягнення 170647,26 грн. збитків,
Без виклику представників сторін
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 12.11.2024 р. (вх. № 1579/24 від 14.11.2024 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Баришівка-Софіївська» (далі - позивач) до Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області (далі - відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Баришівка-Сервіс» (далі - відповідач-2) про стягнення 170647,26 грн. збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем-1 не дотримано двомісячного терміну попередження позивача про дострокове припинення дії договору № 2 від 30.11.2020 р. про надання послуги з управління багатоквартирними будинками, чим спричинено позивачу матеріальні збитки у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) у зв'язку з виконанням цього правочину.
У позові ТОВ “Управляюча компанія “Баришівка-Софіївська» просить солідарно стягнути з Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Баришівка-Сервіс» неодержані доходи у вигляді винагороди управителя за серпень та вересень 2024 року у загальній сумі 170647,26 грн.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, враховуючи заявлене позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Баришівка-Софіївська» позовною заявою підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.11.2024 р. було відкрито провадження у справі № 911/3082/24 за вказаним позовом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
22.11.2024 р. від ТОВ “Управляюча компанія “Баришівка-Софіївська» надійшло клопотання б/н від 22.11.2024 р. про виправлення описок в позовній заяві, зокрема, в абзаці 5 сторінки 5 позовної заяви замість помилкового: ТОВ «Баришівка-мій дім», позивач просив вірним вважати: ТОВ «Баришівка-Сервіс», а замість помилкового: «договір управління № 1 від 30.11.2024 р.», вірним вважати: «договір управління № 2 від 30.11.2020 р.»; в назві додатку 5 до позовної заяви замість помилкового: «дії договору № 1», вірним вважати: «дії договору № 2».
05.12.2024 р. через систему “Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшов відзив б/н від 05.12.2024 р. (вх. № 13968/24 від 05.12.2024 р.), відповідно до якого останній заперечує проти позову в повному обсязі, та зазначає, що 05.02.2024 р. самим позивачем було повідомлено відповідача-1 про припинення з 01.04.2024 р. дії договору про надання послуги управління багатоквартирними будинками від 24.11.2023 р. Також вказаним листом позивач пропонував невідкладно оголосити про проведення конкурсу управителя багатоквартирних будинків з метою забезпечення належного рівня їх обслуговування. Крім того, 19.02.2024 р. позивач повідомив відповідача-1 про розірвання в повному обсязі договору управління багатоквартирними будинками від 24.11.2023 р., а також, що буде продовжувати обслуговування житлового масиву «Софіївський» на умовах договору управління багатоквартирними будинками № 2 від 30.11.2020 р. На переконання відповідача-1, договір № 2 від 30.11.2020 р. є таким, що втратив чинність, оскільки рішенням виконавчого комітету від 15.09.2023 р. № 279 був проведений новий конкурс, результатом якого стало укладення з позивачем договору про надання послуг з управління багатоквартирними будинками від 24.11.2023 р.
Крім того, у подальшому, на підставі рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 12.07.2024 р. № 230, було призначено управителів багатоквартирних будинків та укладено відповідні договори з ТОВ “УК “Баришівка-Сервіс».
Також відповідач вказав про невірний розрахунок винагороди управителя, яка складає 8 %, а не 25 %, як вважає позивач.
06.12.2024 р. через систему “Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшов відзив б/н від 06.12.2024 р. (вх. № 13984/24 від 06.12.2024 р.), відповідно до якого останній заперечує проти позову в повному обсязі, та зазначає, що жодних господарських відносин між позивачем та відповідачем-2 не існувало, договорів між сторонами не укладалось; рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 12.07.2024 р. № 230 «Про призначення управителя багатоквартирних будинків на території Баришівської селищної територіальної громади Київської області», на підставі якого між відповідачами були укладені договори № 2/24 від 17.07.2024 р. та № 3/24 від 17.07.2024 р. про надання послуг з управління багатоквартирними будинками, що вступили в силу з 01.08.2024 р., є чинними та недійсними не визнавались.
Оскільки вказаний відзив був поданий з порушенням визначеного законом та судом строку, у зв'язку з чим відповідач-2 просив поновити йому цей процесуальний строк. Обґрунтовуючи причини пропуску строку для подачі відзиву останній зазначив, що ухвала про відкриття провадження у справі надійшла до нього через систему “Електронний суд» 19.11.2024 р., однак, через воєнний стан, відповідач-2 не зміг реалізувати подання відзиву з дотриманням строку.
Згідно з положеннями ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи чи з ініціативи суду.
Розглянувши наведені ТОВ “УК “Баришівка-Сервіс» обґрунтування, враховуючи незначний період пропуску (1 день), суд дійшов висновку про можливість продовження строку для подання вказаного відзиву та прийняття його до розгляду.
10.12.2024 р. через систему “Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1 б/н від 10.12.2024 р. (вх. № 12002/24 від 10.12.2024 р.), у якій позивач проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві, заперечив, вважаючи їх безпідставними.
18.12.2024 р. через систему “Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшли заперечення б/н від 18.12.2024 р. на відповідь на відзив позивача, в яких відповідач-1 вважає позовні вимоги позивача безпідставними та вказує, що позивачем в односторонньому порядку були введені в дію нові тарифи на послуги управління. Також відповідач-1 зазначив, що позивач став переможцем щодо 3-х об'єктів обслуговування, по яких були оголошені конкурси на призначення управителя багатоквартирних будинків на території Баришівської селищної ради Броварського району Київської області, проте, у подальшому, останній вибірково відмовився лише від обслуговування одного об'єкту у селі Морозівка. Крім того, відповідно до рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області № 338 від 17.11.2023 р., та з моменту підписання договору від 24.11.2023 р., попередні договори від 30.11.2020 р. втратили чинність, а тому їх продовження в односторонньому порядку є неможливим.
Також у вказаних запереченнях відповідач-1 просив суд не приймати відповідь на відзив позивача, оскільки вона не була направлена відповідачу-1 у підсистемі «Електронний суд», враховуючи наявність у відповідача-1 електронного кабінету.
Суд відзначає, що частиною 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу передбачено, що якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Отже, зміст вказаної норми передбачає альтернативу (право, а не обов'язок) учасникам справи направляти документи іншим сторонам за допомогою ЄСІТС або у паперовій формі листом з описом вкладення, при цьому, обов'язок полягає лише у направленні (будь-яким способом) таких документів іншій стороні, що позивачем було виконано.
З огляду на викладене, судом відхилено посилання відповідача-1 щодо неприйняття відповіді позивача на відзив відповідача-1.
Будь-яких інших заяв чи пояснень по суті спору сторонами до справи надано не було.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
27.08.2020 р. Баришівською селищною радою було прийнято рішення № 225 «Про проведення конкурсу щодо призначення управителя багатоквартирних будинків на території Баришівської селищної ради Київської області», яким було: оголошено конкурс щодо призначення управителя з управління багатоквартирними будинками на території Баришівської селищної ради Київської області; визначено об'єкт конкурсу - багатоквартирні будинки, в яких не створено ОСББ і співвласники яких не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком (перелік будинків згідно додатку 1 до цього рішення), а саме - об'єкт конкурсу № 1 - багатоквартирні будинки для призначення управителя ж/м «Центральний»; об'єкт конкурсу № 2 - багатоквартирні будинки для призначення управителя ж/м «Софіївський».
27.11.2020 р. Баришівською селищною радою було прийнято рішення № 282 «Про призначення управителя багатоквартирних будинків на території Баришівської селищної ради Київської області», яким: затверджено результати проведеного конкурсу щодо призначення управителя по об'єкту конкурсу № 1 (житловий масив «Центральний») - ТОВ “Управляюча компанія “Баришівка-Центр», а по об'єкту конкурсу № 2 (житловий масив «Софіївський») - ТОВ “УК “Баришівка-Софіївська»; призначено переможців конкурсу управителями багатоквартирних будинків по відповідних житлових масивах (групах будинків) та укладено з ними договори про надання послуг з управління багатоквартирними будинками з 01.11.2020 р. терміном на 1 рік.
30.11.2020 р. між ТОВ “УК “Баришівка-Софіївська» (управитель) та Виконавчим комітетом Баришівської селищної ради (уповноважена особа), що діє від імені співвласників багатоквартирних будинків, вказаних в додатку 1 до цього договору, був укладений договір № 2 про надання послуги з управління багатоквартирними будинками, відповідно до якого цей договір розроблено відповідно з положеннями Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 р. № 712 (п. 1.1).
Відповідно до умов цього договору управитель зобов'язується надавати співвласникам багатоквартирних будинків, вказаних в додатку № 1 до цього договору, послугу з управління їхніми багатоквартирними будинками, а співвласники зобов'язуються оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору (п. 1.2 договору).
Послуга з управління полягає у забезпеченні управителем належних умов проживання та задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна та його прибудинкової території (п. 1.3 договору).
Ціна послуги з управління включає витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку; винагороду управителю (п. 3.1 договору).
Ціна послуги з управління встановлена окремо по кожному багатоквартирному будинку в залежності від його індивідуальних характеристик, переліку та обсягу робіт і вказана в додатку 1 до цього договору (п. 3.2 договору).
Плата за послугу з управління нараховується щомісяця управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Ціна послуги з управління підлягає коригуванню управителем в односторонньому порядку без погодження із співвласниками в разі: прийняття на законодавчому рівні рішення про підвищення мінімальної заробітної плати; підвищення вартості електроенергії; в інших випадках, передбачених вимогам чинного законодавства України (п. 3.5 договору).
Договір набирає чинності з 01.12.2020 р. та укладається строком на 1 рік (п. 9.1 договору). Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від цього договору, він вважається продовженим на 1 рік (п. 9.2 договору).
Якщо протягом строку дії цього договору співвласники приймають рішення про зміну форми управління будинком або про обрання іншого управителя, цей договір достроково припиняється через два місяці з дати отримання управителем повідомлення від співвласників (уповноваженої ними особи) про таке рішення (п. 9.3 договору).
12.07.2024 р. Баришівською селищною радою було прийнято рішення № 230 від 12.07.2024 р., яким вирішено: призначити ТОВ «УК «Баришівка-Мій Дім» управителем багатоквартирних будинків на території Баришівської селищної територіальної громади Київської області по об'єкту конкурсу № 1 - багатоквартирні будинки ж/м «Центральний»; призначити ТОВ «УК «Баришівка-Сервіс» управителем багатоквартирних будинків на території Баришівської селищної територіальної громади Київської області по об'єкту конкурсу № 2 - багатоквартирні будинки ж/м «Софіївський»; призначити ТОВ «УК «Баришівка-Сервіс» управителем багатоквартирних будинків на території Баришівської селищної територіальної громади Київської області по об'єкту конкурсу № 3 - багатоквартирні будинки с. Морозівка.
Листом № 2110/03-15/22.07.2024 від 22.07.2024 р. Баришівською селищною радою було повідомлено ТОВ “УК “Баришівка-Софіївська», що управителем багатоквартирних будинків ж/м «Центральний» є ТОВ «УК «Баришівка-Мій Дім» відповідно до договору № 1/24 від 17.07.2024 р., що вступає в силу з 01.08.2024 р., а управителем багатоквартирних будинків ж/м «Софіївський» - є ТОВ “УК “Баришівка-Сервіс» відповідно до договору № 2/24 від 17.07.2024 р. та договору № 3/24 від 17.07.2024 р., які вступають в силу з 01.08.2024 р.
Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ “УК “Баришівка-Софіївська» вказує, що рішення відповідача-1 про дострокове припинення в односторонньому порядку договору управління № 2 від 30.11.2020 р. було прийняте з порушенням визначеного законом та договором терміну, а саме - позивача (управителя) не було повідомлено за два місяці з дати отримання управителем повідомлення від співвласників про рішення про припинення вказаного правочину. За таких обставин, на думку позивача, внаслідок порушення порядку одностороннього розірвання договору про надання послуги з управління, Виконавчий комітет Баришівської селищної ради Броварського району Київської області та ТОВ “УК “Баришівка-Сервіс» завдали позивачу збитки у вигляді втраченої (упущеної) вигоди в розмірі винагороди управителя за серпень та вересень 2024 р. у сумі 170647,26 грн., які позивач просить солідарно стягнути з них у судовому порядку.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо залишення позову без задоволення з огляду на таке.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом ( ч. 1 ст. 225 ГК України).
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, у тому числі - у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).
При цьому, протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов'язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою.
Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
При цьому, звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов'язків.
Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами, відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
Тому, справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.
Крім того, стаття 227 Господарського кодексу України передбачає, що у разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог ст. 196 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 196 ГК України у разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.
Так, посилаючись на солідарний обов'язок відшкодування відповідачами збитків, позивач вказує, що його не було повідомлено відповідачем-1 за два місяці з дати прийняття рішення про обрання іншого управителя багатоквартирних будинків на території Баришівської селищної територіальної громади Київської області по об'єкту конкурсу № 2 - багатоквартирні будинки ж/м «Софіївський», як передбачено Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», та пунктом 9.3 договору № 2 від 30.11.2020 р. Як вказує позивач, даний правочин неодноразово продовжував свою дію, враховуючи п. 9.3 договору, та остаточно був продовжений до 30.11.2024 р. Отже, на думку позивача, одностороннє припинення правовідносин за договором мало б відбутись з 01.10.2024 р. Проте, відповідне повідомлення було направлене відповідачем-1 листом № 2110/03-15/22.07.24 від 22.07.2024 р., у якому останній вказував про одностороннє припинення правочину з 01.08.2024 р.
Як зазначалось вище, відповідно до п. 9.1 договір № 2 від 30.11.2020 р. набирає чинності з 01.12.2020 р. та укладається строком на 1 рік. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від цього договору, він вважається продовженим на 1 рік (п. 9.2 договору). Якщо протягом строку дії цього договору співвласники приймають рішення про зміну форми управління будинком або про обрання іншого управителя, цей договір достроково припиняється через два місяці з дати отримання управителем повідомлення від співвласників (уповноваженої ними особи) про таке рішення (п. 9.3 договору).
Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
При цьому, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 р. у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 р. у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 р. у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Також суд враховує необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначає, що саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 р. у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 р. у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18.
Як зазначає відповідач-1, рішенням Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області № 279 від 15.09.2023 р. «Про проведення конкурсу щодо призначення управителя багатоквартирних будинків на території Баришівської селищної ради Київської області» був проведений новий конкурс, за результатами якого між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір про надання послуги з управління багатоквартирними будинками, зокрема, ж/м «Центральний» (с. Морозівка) та ж/м «Софіївський» (смт. Баришівка) від 24.11.2023 р. (який до матеріалів справи не надано).
Водночас, вказані обставини підтверджуються листами позивача № 12 від 05.02.2024 р. та від 19.02.2024 р., у яких позивач вказує, що відповідач-1 повідомив його «про визнання недійсним договору управління багатоквартирними будинками від 24.11.2023 р. в частині зобов'язань ТОВ “УК “Баришівка-Софіївська» щодо управління багатоквартирними будинками ж/м «Центральний» і ж/м «Софіївський», та продовження дії попередніх договорів управління № 1 та № 2 від 30.11.2020 р.».
Проте, відповідно до листів відповідача-1 від 23.04.2023 р., від 22.04.2024 р., від 11.06.2024 р., останній просив позивача до проведення нового конкурсу (який, зокрема, був оголошений рішенням № 194 від 07.06.2024 р.) продовжити обслуговування багатоквартирних житлових будинків у смт. Баришівка та у с. Морозівка, відповідно до укладеного договору від 24.11.2023 р., а не договору № 2 від 30.11.2020 р., на який посилається позивач.
Отже, суд оцінює критично твердження позивача про автоматичну пролонгацію договору № 2 від 30.11.2020 р. до 30.11.2024 р., а також посилання позивача на п. 9.2 договору № 2 від 30.11.2020 р. в частині порушення строків одностороннього повідомлення відповідачем-1 про припинення цього договору, як такі, що не доведені належними та достатніми доказами.
Вказане свідчить про недоведеність у даному випадку протиправної поведінки відповідача-1 та його вини у вигляді несвоєчасного повідомлення про одностороннє припинення договору № 2 від 30.11.2020 р.
Також слід відзначити, що позовну вимогу про стягнення упущеної вигоди на суму 170647,26 грн. позивач обґрунтував втратою можливості отримати прибуток за два місяці - серпень та вересень 2024 р. відповідно до договору № 2 від 30.11.2020 р. та відповідно до розрахунку кошторисних витрат на утримання багатоквартирного будинку у ж/м «Софіївський», з розміром винагороди управителя у 25 %.
Поряд з цим, у конкурсній пропозиції № 2 від 07.10.2020 р. (на підставі якої, в подальшому, був укладений договір № 2 від 30.11.2020 р. про надання послуги з управління багатоквартирними будинками), позивач зазначив перелік можливостей здійснювати управління багатоквартирними будинками в ж/м «Софіївський» на умовах, зазначених у конкурсній пропозиції, а саме - у розмірі 8 % винагороди управителя.
В обґрунтування зміни розміру винагороди управителя, позивач посилається на п. 3.5 договору, відповідно до якого ціна послуги з управління підлягає коригуванню управителем в односторонньому порядку без погодження із співвласниками в разі: прийняття на законодавчому рівні рішення про підвищення мінімальної заробітної плати (прожиткового мінімуму для працездатних осіб); підвищення вартості електроенергії; в інших випадках, передбачених вимогами чинного законодавства України. Коригування проводиться на відсоток підвищення кожної статті та її питомої ваги в ціні послуги з управління.
Відповідно до п. 1.4 договору послуга з управління включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає:
1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем;
2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін.
Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід'ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.
Як слідує з матеріалів справи, додатком до договору № 2 від 30.11.2020 р. про надання послуги з управління багатоквартирними будинками відповідач-1 та позивач погодили перелік будинків, переданих в управління та вартість послуг управління у ж/м «Софіївський».
У подальшому, наказом ТОВ “УК “Баришівка-Софіївська» № 26 від 22.01.2024 р. було проведено корегування вартості послуг з управління багатоквартирними будинками ж/м «Софіївський», які перебувають в обслуговуванні ТОВ “УК “Баришівка-Софіївська», враховуючи зростання мінімального рівня заробітної плати та цін на послуги спеціалізованих організацій, паливо, будівельні матеріали і комплектуючі, які використовуються при наданні житлових послуг. Про вказане корегування вартості послуги з управління ТОВ “УК “Баришівка-Софіївська» повідомило відповідача-1 листом № 10 від 02.02.2024 р., разом з яким був направлений додаток під назвою: «Вартість послуг управління багатоквартирними будинками ж/м «Софіївський» в смт. Баришівка з 01.02.2024 р.».
Поряд з цим, ні у вказаному наказі № 26 від 22.01.2024 р., ні в додатку до листа № 10 від 02.02.2024 р. не зазначалося про зміну розміру винагороди управителя з 8 % на 25 %. За наявними матеріалами справи, про вказану зміну розміру винагороди управителя позивач зазначає лише в позові, посилаючись на долучені до позову кошториси витрат на утримання багатоквартирних будинків та прибудинкової території ж/м «Софіївський» в смт. Баришівка, які підписані позивачем в односторонньому порядку.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджували б факт надання позивачем у попередні періоди (до заявлених позивачем двох місяців неотриманого прибутку - серпень-вересень 2024 р.) та на підставі договору № 2 від 30.11.2020 р. послуг з управління багатоквартирними будинками ж/м «Софіївський» за вартістю, виходячи з розміру винагороди управителя 25 %.
Таким чином, враховуючи наведене, суд відзначає, що в даному випадку розрахунок упущеної вигоди в сумі 170647,26 грн. не підтверджений відповідними та належними доказами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг і повинен був отримати позивач, якщо б договір № 2 від 30.11.2020 р. був продовжений до 30.11.2024 р., а розмір винагороди управителя був змінений до 25 %.
Оцінивши всі подані сторонами докази у сукупності із встановленими обставинами справи, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не доведено належними, допустимими та вірогідними доказами заподіяння позивачеві збитків у вигляді упущеної вигоди, зокрема, наявності вини відповідача-1 у спричиненні ТОВ “УК “Баришівка-Софіївська» збитків у вигляді упущеної вигоди та саме в заявленій сумі 170647,26 грн., а також наявності інших складових порушення - протиправної поведінки (дій) відповідача-1, причинного зв'язку між протиправною поведінкою (діями) та збитками з боку відповідача-1, а тому підстави для стягнення з відповідача-1 збитків у заявленій позивачем сумі є відсутніми.
Стосовно позовних вимог в частині солідарного стягнення збитків, заявлених до відповідача-2 (ТОВ “УК “Баришівка-Сервіс»), суд зазначає таке.
Як вже вказувалось, стаття 227 Господарського кодексу України регулює відшкодування збитків, що завдані одночасно кількома учасниками господарських відносин. Поряд з цим, особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.
Таким чином, солідарна відповідальність виникає при спільному спричиненні кількома особами шкоди потерпілому і застосовується у тих випадках, коли неможливо встановити, які з дій і якою мірою спричинили збитки, тому в зобов'язанні беруть участь декілька боржників, які відповідають перед потерпілою особою солідарно. Підставою солідарного відшкодування збитків є факт спільності дій учасників господарських відносин, в результаті яких завдано збитків.
Суд враховує відсутність у ТОВ “УК “Баришівка-Сервіс» жодних господарських відносин з позивачем, в той час як договір № 2 від 30.11.2020 р., на який посилається позивач, був укладений між позивачем та відповідачем-1.
При цьому, будь-яких доказів протиправності дій з боку відповідача-2 щодо позивача, як і наявності інших підстав для виникнення солідарного обов'язку з відшкодування збитків у відповідача-2, до матеріалів справи не надано.
Крім того, рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 12.07.2024 р. № 230, а також договори № 2/24 від 17.07.2024 р. та № 3/24 від 17.07.2024 р., укладені між відповідачами на підставі цього рішення, є чинними. Доказів протилежного до справи не надано.
За таких обставин вимога позивача, заявлена до ТОВ “УК “Баришівка-Сервіс» в частині солідарного стягнення збитків, є недоведеною та необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог у даній справі у повному обсязі.
У зв'язку із відмовою у позові, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Баришівка-Софіївська» (07501, Київська обл., Броварський р-н., смт. Баришівка, вул. Неокласиків, 8 А) до Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області (07501, Київська обл., Броварський р-н., смт. Баришівка, вул. Центральна 27) та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Управляюча компанія “Баришівка-Сервіс» (07500, Київська обл., Броварський р-н., смт. Баришівка, вул. Київська шлях, 30) про стягнення 170647,26 грн. збитків відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 26.02.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна