17 лютого 2025 року м. Харків Справа № 922/460/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Радіонова О.О.
за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.,
та представників учасників справи:
від позивача -Ногіна О.М.- прокурор;
від відповідачів 1,2 - Василенко І.Ю. - представник;
від відповідача 3 -Бардін І.С - представник;
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 року у справі №922/460/22,
за позовом - Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків
до 1.Харківської міської ради, м.Харків
2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків,
3.Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно та витребування майна
У лютому 2022 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (далі- Позивач, Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі-Відповідач 1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Відповідач 2), Фізичної особи ОСОБА_1 (далі- Відповідач 3), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 22.08.2024 (вх.№21155), просив суд:
-визнати незаконним та скасувати п. 55 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18;
-визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5578-В-С, укладений між Відповідачами 2 та 3;
-скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації № 53906426 від 04.09.2020 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101, яким площа зазначеного нерухомого майна змінена з 17,5 кв.м. на 26 кв.м.;
-витребувати у Відповідача 3 на користь Харківської міської територіальної громади об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 26,5 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 у справі №922/460/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Він важав, що рішення у справі прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування всіх обставин справи.
Прокурор наполягав, що строк позовної давності по спірним правовідносинам складає три роки та не був пропущений, а обраний спосіб захисту в частині певних позовних вимог є належним та ефективним.
Також до апеляційної скарги Прокурором додані додаткові докази, проте клопотання про їх долучення до матеріалів справи в порядку ст.269 ГПК України не заявлено, отже зазначені докази не беруться судовою колегією до уваги.
Від Відповідача-2 надійшов відзив, за змістом якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Від Відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Також Відповідач-3 просив закрити апеляційне провадження на підставі п.2 ч. 1 ст.264 ГПК, оскільки Позивачем у даній справі виступав керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, а апеляційна скарга подана заступником керівника Харківської обласної прокуратури. Крім того Відповідач-3 зазначив про понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 50000,00грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2024 року у справі №922/460/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 року у справі №922/460/22, а ухвалою від 25.12.2024року розгляд справ призначено на 17.02.2025 о 11:00.
У судовому засідання 17.02.2025р Прокурор підтримував доводи заявленої апеляційної скарги, рішення суду просив скасувати, позов-задовольнити.
Відповідачі заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідачем 3 заявлено про надання протягом п'яти днів доказів понесених судових витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, отже судова колегія ухвалила про можливість розгляду справи у її відсутності, оскільки Третя особа не скористалась своїм правом участі в суді апеляційної інстанції.
Судова колегія не вбачає підстав до закриття апеляційного провадження через підписання позовної заяви та апеляційної скарги різними посадовими особами прокуратури, як вимагає Відповідач 3, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 24 ЗУ «Про прокуратуру» право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
З урахуванням наведеного, Прокурору у даній справі не потрібно подавати у якості доказів документи, які підтверджують наявність у нього повноважень на підписання даної апеляційної скарги, оскільки право на підписання апеляційної скарги чітко передбачено положеннями ст. 24 ЗУ «Про прокуратуру», у зв'язку з чим доводи представника Відповідача 3 про необхідність закриття апеляційного провадження є безпідставними, а апеляційна скарга Прокурора підлягає розгляду по суті її вимог та доводів.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- включення рішенням 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 «Про комунальну власність» нерухомого майна 1-го поверху №50-1-:-50-4 загальною площею 17,5 кв.м, які розташовані в житловому будинку літ. А-9 за адресою: м. Харків, вул. Дерев'янка, 38 до переліку об'єктів комунальної власності Харківської міської територіальної громади та відображення на балансі Управління нежитлових приміщень за розпорядженням Управління комунального майна та приватизації;
- укладення 23.01.2018 між Відповідачем 2 та ОСОБА_3. Договору оренди нежитлових приміщень № 4191, за умовами п.1.1. якого Відповідач 2 передає, а ОСОБА_3 приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-
1-:-50-4, загальною площею 17,5 кв.м. в житловому будинку (технічний паспорт від 09.10.2017, інвентаризаційна справа № 66594) (далі- спірне майно), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс»;
-передання ОСОБА_3 спірного майна за актом прийому-передачі від 23.01.2018;
- проведення за рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу), згідно пункту 55 вказаного переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ОСОБА_3. підлягає спірне майно;
- звернення 22.02.2018 ОСОБА_3 до Відповідача 2 з заявою № 3549 про приватизацію орендованого майна;
- направлення 28.02.2018 Відповідачем 2 на підставі поданої заяви ОСОБА_3 листа № 2539 ФОП Буйницькому М.В., як суб'єкту оціночної діяльності, з пропозицією провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об'єкта для приватизації шляхом викупу, на підставі якого суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Буйницьким М.В. 05.03.2018 складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість зазначеного майна станом на 28.02.2018 склала 48 700 грн., без ПДВ;
-укладення 01.06.2018 між Відповідачем 2 та ОСОБА_3. Договору купівлі- продажу № 5578-В-С, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 831, на підставі якого шляхом викупу за 58 440 грн., з ПДВ, у власність ФОП ОСОБА_3 перейшло все майно, яке було орендовано на підставі Договору № 4191 від 23.01.2018, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 17,5 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зміна площі об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101 з 17,5 кв.м. на 26 кв.м. (індексний номер рішення № 53906426 від 04.09.2020), на підставі довідки ТОВ «МАШБУДТОРГ'від 20.08.2020 № 14-01/08 та Технічного паспорту № 14- 01/08/20-ТП, виготовленого ТОВ «МАШБУДТОРГ»;
- проведення державної реєстрації державним реєстратором прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації Слабинською О.Ю. змін до оспорюваного об'єкту нерухомого майна на підставі заяви ОСОБА_3 від 01.09.2020 № 41212047;
- перехід права власності на спірне майно від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (Відповідач 3) на підставі Договору дарування від 05.03.2021 № 730, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
- здійснення 09.08.2021 запису №2004800070001174786 в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення ФОП ОСОБА_3 у зв'язку зі смертю.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Прокурор вважав, що внаслідок протиправних дій Відповідачів через незаконно обраний спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем зазначених вище нежитлових приміщень майно вибуло з територіальної власності м. Харкова, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідачі 1 та 2 заперечували в суді першої інстанції проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Відповідач 3 правомірно набула у власність спірні нежитлові приміщення. Вони вважали, що Прокурором не доведено, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб, але оскільки воно було реалізовано та вичерпало свою дію, позовна вимога Прокурора про визнання його незаконним та скасування, а також про визнання недійсним договору купівлі-продажу - не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова.
Відповідач 3 не скористався правом на подання відзиву на позов в суді першої інстанції.
Також до суду першої інстанції всіма Відповідачами подавались заяви про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався, зокрема, на пропущення Прокурором строку позовної давності без поважних причин, а також на обрання прокурором не ефективного способу захисту щодо решти позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими за наступних підстав.
Аналізуючи встановлені вищенаведені фактичні обставини даної справи, суд першої інстанції дійшов наступних висновків, що не оспорюються сторонами в межах даного апеляційного оскарження:
- саме Відповідач-1 мав право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Відповідач-2- мав право укласти відповідний договір купівлі-продажу;
- Відповідачами, всупереч вимогам ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», не був проведений продаж спірного майна шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж), оскільки виключні обставини у вигляді здійснення орендарем ( ОСОБА_3 ) невід'ємного поліпшення орендованого майна у відповідному ( не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна) розмірі, що зумовлюють законну можливість проведення продажу шляхом викупу- були відсутні, такі документи колишнім орендарем не подавалися;
- здійснення Відповідачами розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади м.Харкова, отже спірні нежитлові приміщення незаконно вибули із власності міської територіальної громади;
-незаконність та суперечність інтересам держави та територіальної громади обраного способу приватизації, оскільки умисне не проведення конкурсного продажу цих об'єктів (аукціон або конкурс) виключає можливість отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об'єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись;
-обізнаність та згода Відповідача-2 та ФОП ОСОБА_3 з порушенням процедури приватизації шляхом викупу орендарем (а не шляхом аукціону чи конкурсу), адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Зазначені обставини та висновки суду першої інстанції учасниками справи не оспорюються, судовою колегією не встановлено підстав для виходу за межи вимог та доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.269 ч.4 ГПК України.
Судом першої інстанції перевірено процесуальні повноваження Прокурора на подання даного позову та зроблений обґрунтований висновок, що оскільки Відповідач-1 представляє інтереси міської громади, але саме він вчинив дії, які негативно впливають на її інтереси, Прокурором правомірно та обгрунтовано самостійно подано вказаний позов з метою дотримання принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про повернення комунального майна у власність.
Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені Прокурором вимоги про визнання недійсним та скасування пункту 55 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2018 №5578-В-С, а також вимоги про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації № 53906426 від 04.09.2020 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101, яким площа зазначеного нерухомого майна змінена з 17,5 кв.м. на 26 кв.м.- не відповідають ефективному способу захисту права, з огляду на наступне.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 сформульовано релевантні до спірних правовідносин правові висновки, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника , позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 , від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 , від 02.07.2024 у справі № 906/283/22 , від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21 , від 13.08.2024 у справі № 675/401/20 .
Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі заявлення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Наведене виключає необхідність визнання недійсними в судовому порядку як оспорюваного договору купівлі-продажу, укладеного в процесі приватизації спірного нерухомого майна, так і договорів дарування нежитлових приміщень, на підставі яких спірні нежитлові приміщення перейшли у власність останнього набувача.
Отже, оскільки Прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади.
З огляду на наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідні вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування даного рішення, визнання недійсним договору купівлі -продажу спірного майна, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно є неефективним способом захисту прав, у зв'язку з чим не підлягали задоволенню.
Враховуючи викладене, а також те, що спірне майно вибуло поза волею власника, Харківської міської територіальної громади, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про витребування у ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 26,5 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є обґрунтованими.
Також суд першої інстанції , проаналізувавши встановлені обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку щодо відповідності втручання держави у право власності Відповідача-3 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
Крім того, застосовуючи принцип «справедливого балансу» між «суспільними» та «приватними» інтересами, повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі - підприємцю органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).
Судова колегія зауважує, що відповідне порушення відбулося не тільки з волі Відповідачів 1 та 2, а також колишнього орендодавця - ФОП ОСОБА_3 , в інтересах якої була порушена процедура приватизації шляхом викупу, а не шляхом аукціону чи конкурсу, як встановлено судом першої інстанції, про що свідчить також відповідні посилання на Програму приватизації в договорі купівлі-продажу.
Крім того, як вбачається з обставин справи, ОСОБА_3 та Відповідач-3 (ОСОБА_1.) є пов'язаними особами з огляду на однакові прізвища, реєстрацію за однією адресою, а також безоплатність правочину, за яким Відповідачем-3 отримано спірне майно, що свідчить про імовірну обізнаність останнього набувача спірного майна про вищенаведені порушення процедури приватизації спірного майна. Про обставини власної добросовісності придбання спірного майна попри наведені факти - Відповідачем -3 а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції-не заявлено.
Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, під час розгляду справи Відповідачами було заявлено про застосування позовної давності, пропуск якої Прокурором покладений судом в основу висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування спірного майна.
Звертаючись з даною апеляційною скаргою, Прокурор зазначає, що усі заходи, які безпосередньо передують укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу, вжиті органом приватизації до набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин виключного випадку, передбаченого пунктом 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного закону, і як наслідок - застосування загальної позовної давності тривалістю у три роки.
Початок перебігу такого строку Прокурор пов'язує з моментом витребування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 06.02.2019 матеріалів приватизаційних справ, у тому числі щодо вказаного об'єкту нерухомого майна, здійсненного під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження.
З такими доводами Прокурора судова колегія не може погодитись з огляду на наступне.
За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).
Статтею 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна, а також скорочений строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, що становить три місяці.
Пунктом 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.
Пункт 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачає і винятки із цього загального правила.
Таким винятком, зокрема, є випадок, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу (абзац 3 пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що викуп - це спосіб продажу об'єкта приватизації одному покупцю.
Відповідно до пункту 14 частини 1 цієї ж статті, завершення приватизації - це продаж об'єкта приватизації (усіх акцій, передбачених до продажу, єдиного майнового комплексу, іншого майна тощо) та перехід права власності на такий об'єкт покупцю, що оформлюється наказом відповідного органу приватизації.
Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об'єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18).
Судом першої інстанції було встановлено, що процедура приватизації (продажу) спірного майна тривала до 01.06.2018 (дата укладення Договору купівлі-продажу № 5578-В-С ), тобто під час дії Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
Таким чином, приватизація спірних приміщень хоча і була розпочата до набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», проте процедура продажу завершувалася вже після набрання чинності зазначеним Законом, тобто після 07.03.2018.
З урахуванням наведеного, судова колегія зазначає, що виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, отже строк позовної давності для звернення органу Прокуратури з позовом про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5578-В-С є пропущеним.
Аналогічний висновок щодо встановлення перебігу строку позовної давності в аналогічних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).
Отже, навіть якщо розраховувати відповідний строк від зазначеної Прокурором події- 06.02.2019, як моменту коли він мав можливість дізнатися про спірні порушення норм закону, тримісячний строк позовної давності для звернення з позовом в суд щодо визнання недійсними результатів приватизації спірного об'єкта малої приватизації, а також витребування (зобов'язання повернути ) спірного майна, як похідної позовної вимоги - сплинув 07.05.2019.
Обставин поважності причин пропуску такого строку Прокурором судовою колегією не встановлено.
Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги Прокурора є безпідставними, а судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога заявлена Прокурором поза межами позовної давності, у зв'язку з чим у її задоволенні слід відмовити.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Заступника керівника Харківської обласної прокуратури - підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 у справі №922/460/22 підлягає залишенню без змін.
Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновок суду першої інстанції.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції, судова колегія враховує наступне.
За змістом ст.129 ГПК України, при розподілі судових витрат, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а у разі і відмови в позові - на позивача.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За змістом ч.9 наведеної норми, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи відсутність підстав до скасування судового рішення, судові витрати у вигляді сплаченого Прокурором судового збору за подання апеляційної скарги слід віднести на Прокурора, як заявника апеляційної скарги.
Разом з тим, виходячи з того, що спір виник саме внаслідок неправомірних дій Відповідачів, судовою колегією перевірений та підтверджений висновок суду першої інстанції про відмову в позові лише через неефективність обраного способу захисту та перебіг скороченого строку позовної давності, проте, встановлене порушення закону при вибутті з власності територіальної громади спірного нерухомого майна - судова колегія вважає за необхідне розподілити інші судові витрати, в тому числі, понесені Відповідачами у вигляді витрат на правову допомогу - шляхом покладення на кожного із зазначених осіб, яким ці витрати понесені. Зокрема, заявлені Відповідачем -3 у відзиві на апеляційну скаргу витрати на правову допомогу відносяться на Відповідача 3.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 року у справі №922/460/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 у справі №922/460/22 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у вигляді судового збору, віднести на Харківську обласну прокуратуру.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 26.02.2025
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков
Суддя О.О. Радіонова