вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"27" лютого 2025 р. Справа№910/10957/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нетмастер"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024
у справі №910/10957/24 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нетмастер»
про стягнення 82 782,34 грн
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нетмастер» (далі - відповідач) про стягнення 82 782, 34 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що на виконання укладеного 08.02.2013 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нетмастер" (далі - Товариство) договору про встановлення сервітуту № 02-С/390 (з урахуванням додаткової угоди від 31 грудня 2014 року № 1, якою змінено номер договору на - ТМ-02-С/390) позивач надав відповідачу право користування житловими та нежитловими будівлями для розміщення телекомунікаційних мереж. Оскільки відповідач за цим договором розрахувався лише частково та має заборгованість у розмірі 82 782,34 грн за період з 01.03.2023 по 30.06.2024, позивач, посилаючись на статті 403, 525, 526, 530, 599, 610, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу.
Господарський суд міста Києва рішенням від 06.11.2024 у справі №910/10957/24 позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нетмастер» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» 82 782, 34 грн та 2 422, 40 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції перевіряючи документи надані позивачем до суду, дійшов до висновку, що сума основного боргу відповідача за вказаним договором за період з березня 2023 року по червень 2024 року в загальному розмірі 82 782,34 грн підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документів, які свідчать про погашення цієї заборгованості перед позивачем, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Підприємства до відповідача про стягнення зазначеної суми.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нетмастер» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/10957/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що дія договору сервітуту припинилась і підстави для нарахування відповідачу оплати по ньому у позивача були відсутні.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нетмастер» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/10957/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10957/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нетмастер» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/10957/24.
Матеріали справи №910/10957/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 05.12.2024.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нетмастер» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/10957/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді Демидова А.М. та Ходаківська І.П. з 23.12.2024 по 05.01.2025 перебували у відпустках.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.01.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нетмастер» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/10957/24. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 27.01.2025. Розгляд апеляційної скарги ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
09.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що відповідачем не заперечується, що обладнання, яке йому належить він не демонтував, Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту не підписував та не направляв його позивачу. Також позивачем зазначено, що скаржник не направляв на адресу позивача будь-яких листів, повідомлень про припинення договору сервітуту у відповідності до вимог пункту 9.2 договору.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нетмастер" та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" було укладено договір про встановлення сервітуту №02-С/390, предметом якого є обмежене право користування відповідачем житловими та нежитловими будівлями комунальної власності (далі - об'єкти розміщення) для розміщення останнім своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 до цього договору (пункт 1.1. зазначеного правочину).
Відповідно до пунктів 9.2., 9.3. Договору всі документи (акти, додатки тощо), які будуть складені та підписані в порядку, встановленому цим договором, є його невід'ємною частиною. Зміни та доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення сторонами додаткових письмових угод, які підписуються сторонами та є невід'ємними частинами даного правочину.
31.12.2014 між сторонами укладено додаткову угоду № 1, якою вказаний договір викладено в новій редакції та присвоєно йому новий номер - ТМ-02-С/390.
Дана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками.
Згідно з пунктом 3.1. договору в новій редакції Товариство зобов'язалося вносити Підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов цього правочину.
Розрахунок щомісячної плати за кожен об'єкт розміщення та вцілому за договором наводиться в додатку №1 до цього правочину (пункт 3.2. додаткової угоди № 2).
За положеннями 3.3. вказаної додаткової угоди щомісячний розмір плати сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється Підприємством Товариству не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається позивачем відповідачу шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку на реквізити Товариства, вказані у даному договорі. Щомісячна плата становить 5 493,60 грн (разом із ПДВ). Загальний розмір плати за договором складається із суми всіх здійснених щомісячних плат.
Щомісячна плата здійснюється Товариством протягом семи банківських днів з моменту отримання рахунку від Підприємства (пункт 3.4. договору в новій редакції).
За умовами пункту 3.5. вказаної угоди в новій редакції нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акта закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3).
Відповідно до пункту 3.6. цього договору в новій редакції плата перераховується на розрахунковий рахунок Підприємства, вказаний у договорі, прямим банківським переказом. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування відповідних коштів банком на рахунок Підприємства.
Згідно з розділом 9 договору в новій редакції він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2015 року. У разі, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, він вважається пролонгованим на один календарний рак на тих же умовах. Припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3до договору).
У додатку №1 до договору сторони погодили адресний перелік 89 об'єктів у будівлях комунальної власності, балансоутримувачем яких є позивач.
Додатковою угодою від 30.08.2017 №2 сторони виклали розділ договору місцезнаходження та реквізити сторін в новій редакції.
Щомісячний розмір Плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється Підприємством Сервітуріарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця (пункт 3.3. Договору).
За період з березня 2023 року по червень 2024 року Підприємство першого числа кожного місяця виставляло Товариству відповідні рахунки на оплату на суму 5 493,60 грн за відповідні місяці, а в кінці цих місяців згідно з умовами договору складало відповідні акти наданих послуг. Копії вищезазначених документів містяться в матеріалах справи.
З матеріалів справи вбачається, що вказані рахунки на оплату та акти наданих послуг надсилалися Товариству поштовим зв'язком, що підтверджується списками згрупованих повідомлень та фіскальними чеками, наданими позивачем. Копії вищезазначених документів також містяться в матеріалах даної справи.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором випливає, що загальна вартість послуг за період з березня 2023 року по червень 2024 року складає 87 897,60.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач вніс плату за березень 2023 року на загальну суму 5 115,26 грн. Ця обставина не заперечувалася позивачем.
Частиною четвертою статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 ЦК України.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно з частиною 1 та 3 статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.
Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
У свою чергу, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Частинами першою, третьою статті 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов'язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.
Згідно із частиною третьою статті 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, пунктом 9.2 Договору передбачено, що в разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах.
Відповідно до п. 9.3 Договору припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3 до договору).
Частиною першою статті 406 ЦК України встановлено, що сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Отже, цивільним законодавством встановлено підстави припинення сервітуту, в тому числі перелік випадків безспірного припинення сервітутних прав, до яких віднесено, зокрема, припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, та сплив строку, на який його було встановлено.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутній акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту відповідно до п. 9.3 Договору, а також повідомлення сторін за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору відповідно до пункту 9.2. Договору про його припинення.
Враховуючи зазначені умови договору та за відсутності повідомлення про закінчення дії договору, починаючи з 31.12.2015 договір про встановлення сервітуту №ТМ-02-С/390 від 08.02.2013 неодноразово продовжувався.
Доводи відповідача, що строк дії договору припинився 31.12.2016 не заслуговують на увагу, оскільки сторонами 30.08.2017 була укладена додаткова угода №2 до Договору про встановлення сервітуту від 08.02.2013 №ТМ-02-С/390.
Відповідно до п. 4.1.8 договору, підписанню акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту передує демонтаж обладнання в повному обсязі, який здійснюється із складанням відповідного акту в присутності уповноважених представників сторін цього договору та балансоутримувача будинку.
Згідно з п. 3.5. договору нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку №3 до даного договору.
Також відповідачем не доведено, що він не продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об'єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача, не надано доказів укладення відповідних договорів із особами, за якими об'єкти закріплені на праві господарського відання чи оперативного управління, в тому числі, перебувають на балансі, як і не надав доказів сплати іншим особам плати за таке користування, натомість не заперечує щодо того, що продовжує користування чужим майном з метою здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідного прибутку, без внесення плати за таке користування.
Отже, відповідачем не доведено суду, що у позивача відсутні підстави для нарахування позивачем щомісячної плати за кожен об'єкт розміщення, а доказів на підтвердження сплати відповідачем заборгованості у розмірі 82 782, 34 грн до матеріалів справи не надано.
Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У зв'язку з наведеним, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нетмастер» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/10957/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 у справі №910/10957/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Нетмастер».
4. Матеріали справи №910/10957/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова