вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" лютого 2025 р. Справа№ 910/4394/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Гончарова С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві
на рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2024 (повний текст складено і підписано 28.08.2024)
у справі № 910/4394/24 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика Комфорту»
до Дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві
про стягнення 1 972 693,20 грн.
Позов заявлено про зобов'язання відповідача в особі комісії з реорганізації включити до передавального акту грошові вимоги позивача у сумі 1 972 693,20 грн. та про стягнення з відповідача 1 972 693,20 грн. заборгованості за договором про закупівлю робіт № 80 від 20.09.2022.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що:
- на підставі укладеного між сторонами договору про закупівлю робіт № 80 від 20.09.2022 позивачем у повному обсязі виконано свої зобов'язання щодо виконання робіт на об'єкті будівництва «Капітальний ремонт пошкодженого внаслідок воєнних дій спального корпусу на 240 місць та спального корпусу на 120 місць дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» за адресою: м. Київ, Пуща-Водиця, 7 лінія» на загальну суму1 972 693,20 грн., проте відповідачем акти приймання виконаних будівельних робіт не підписані та повернуті з посиланням на неправильне найменування в таких актах об'єкта, позивачем недоліки усунені, однак відповідачем акти не підписано та роботи залишились не сплаченими;
- позивачу стало відомо, що відповідач перебуває у стані припинення, а строк заявлення кредиторських вимог встановлений до 26.02.2024, з огляду на що позивач звернувся до відповідача із заявою № 23/02/24-1 від 23.02.2024 про погашення кредиторських вимог, в якій просив погасити заборгованість за спірні роботи, у відповідь на який листом № 7 від 05.03.2024 голова комісії з реорганізації відповідача повідомила про відсутність фінансування та неможливість самостійно приймати рішення щодо будь-яких оплат, у зв'язку з чим кредиторські вимоги позивача не будуть виконані;
- також, позивач 28.03.2024 надав відповідачеві заяву щодо включення кредиторських вимог до передавального балансу, проте відповіді на неї не отримано.
В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24 позов задоволено повністю.
При розгляд спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт виконання позивачем за спірним договором робіт на заявлену до стягнення суму, з огляду на що позивач має право на стягнення вартості таких робіт.
При цьому суд першої інстанції:
- визнав, що відмова відповідача від підписання актів та довідки є необґрунтованою, оскільки відсутні будь-які претензії відповідача щодо обсягу та/або якості виконаних робіт на момент отримання ним зазначених актів та довідки (15.02.2023), а відтак, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено отримання відповідачем актів виконаних робіт та довідки, проте останнім вони підписаними повернуті не були, та матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо виконаних робіт, вони в силу умов пунктів 4.3, 4.4 спірного договору вважаються прийнятими та підписаними відповідачем 22.02.2023;
- зазначив, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення відповідача від зобов'язання зі сплати заборгованості за спірним договором;
- встановивши, що відповідач згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є припиненим, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Дитячий спеціалізований санаторій «Ялинка» Територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції неправильно оцінено фактичні обставини справи та надані докази, не надано належної оцінки доводам відповідача, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- ним були надані письмові обґрунтовані причини відмови від підписання наданих позивачем актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних робіт;
- позов не може бути задоволений, оскільки передавальний баланс було затверджено розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 445/4 від 23.02.2022, а все майно апелянта було передано правонаступнику відповідно до наказу Департаменту комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 33 від 25.01.2023 та акту приймання-передачі основних засобів від 21.02.2023;
- при цьому кредиторські вимоги позивача мають бути погашеними на підставі ч. 5 ст. 112 ЦК України через відсутність майна юридичної особи.
Крім того, апелянтом до апеляційної скарги додані додаткові докази згідно з переліком зазначеним у апеляційній скарзі.
Під час розкриття конверта та реєстрації вказаної апеляційної скарги не виявилося вказаних у додатку до апеляційної скарги документів, а саме: копії експертного звіту № 220254р від 29.11.2022 в 1 екз. на 1 арк., про що складено відповідний акт № 910/4394/24/09.1-26/337/24 від 30.10.2024.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Іоннікова І.А., Скрипка І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4394/24, вирішення питання щодо відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги відкладено.
14.11.2024 матеріали справи № 910/4394/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 № 09.1-08/4431/24, у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні з 12.11.2024 по 17.11.2024, і у зв'язку з участю у заходах з підвищенні рівня кваліфікації, які проводяться Національною школою суддів України, з 18.11.2024 по 22.11.2024 включно, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4394/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/4394/24 між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024, для розгляду справи сформовано колегію у складі головуючого судді: Яценко О.В., суддів: Хрипуна О.О., Скрипки І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24, вказану апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 3 ст. 260 ГПК України, скаржнику надано десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме - надання суду апеляційної інстанції доказів, що підтверджують наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24.
03.12.2024 від апелянта до суду надійшло клопотання про доручення доказів до якого додані докази на підтвердження отримання 03.12.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24 та докази на підтвердження отримання 03.12.2024 наказу про примусове виконання рішення від 18.09.2024 у справі № 910/4394/24 в особистому кабінеті системи «Електронний суд».
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В. у відпустці з 02.12.2024 по 12.12.2024, вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги здійснено після виходу судді Яценко О.В. із відпустки.
Ухвалою Північного апеляційного суду від 13.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24, справу призначено до розгляду на 22.01.2025 о 10:00.
16.12.2024 від апелянта до суду надійшло клопотання про доручення доказів до якого додана копія експертного звіту № 220254р від 29.11.2022.
30.12.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:
- відповідач жодного разу не заявляв заперечень щодо обсягу, своєчасності та якості робіт, їх обсягів та відповідності таких робіт проектній документації;
- позивач вчасно та з належним обґрунтування заявив кредиторські вимоги до відповідача, а відмові відповідача від включення таких вимог до передавального акту є безпідставною;
- не включення кредиторський вимог у передавальний акту не змінює та не припиняє права позивача вимагати виконання наявного у відповідача зобов'язання з оплати робіт.
14.01.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі заявника апеляційної інстанції, в якому відповідач зазначає про те, що свої вимоги він підтримує в повному обсязі та просить розглянути справу № 910/4394/24 без участі заявника апеляційної інстанції та його представника.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 № 09.1-08/260/25, у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці 22.01.2025, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4394/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/4394/24 між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025, для розгляду справи № 910/4394/24 сформовано колегію у наступному складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Яценко О.В., судді: Гончаров С.А., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.02.2025 о 09:50 год.
03.02.01.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі заявника апеляційної інстанції, в якому відповідач зазначає про те, що свої вимоги він підтримує в повному обсязі та просить розглянути справу № 910/4394/24 без участі заявника апеляційної інстанції та його представника.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 розгляд апеляційної скарги відкладено на 25.02.2025 о 10:10 год.
17.02.2025 від апелянта до суду надійшло клопотання про долучення доказів до якого додані копії довіреностей № 5 від 18.02.202_,та № 4 від 18.02.2025.
Щодо наданих відповідачем під час апеляційного перегляду додаткових доказів, колегія суддів зазначає про таке.
Матеріалами справи підтверджується, що частина з таких доказів містяться в матеріалах справи, а відтак вони фактично не є додатковими доказами.
Щодо інших доказів. колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням всіх наданих апелянтом в суді апеляційної інстанції доказів.
Станом на 25.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.
20.09.2022 позивач (підрядник) та відповідач (замовник) уклали договір про закупівлю робіт № 80 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що підрядник зобов'язується своїми силами і засобами та на свій ризик упродовж 2022 року виконати роботи, зазначені в проектно-кошторисній документації (і при потребі зі змінами, внесеними до неї), що виготовлена на об'єкт будівництва «Капітальний ремонт пошкодженого внаслідок воєнних дій спального корпусу на 240 місць та спального корпусу на 120 місць дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» за адресою: м. Київ, Пуща-Водиця, 7 лінія» ДК 021:2015 код 45453000-7 «Капітальний ремонт і реставрація».
Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що ним на підставі Договору у повному обсязі виконано свої зобов'язання щодо виконання робіт на об'єкті будівництва «Капітальний ремонт пошкодженого внаслідок воєнних дій спального корпусу на 240 місць та спального корпусу на 120 місць дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» за адресою: м. Київ, Пуща-Водиця, 7 лінія» на загальну суму1 972 693,20 грн., проте відповідачем акти приймання виконаних будівельних робіт не підписані та повернуті з посиланням на неправильне найменування в таких актах об'єкта, позивачем недоліки усунені, однак відповідачем акти не підписано та роботи залишились не сплаченими.
В свою чергу відповідач зазначає про те, що ним були надані письмові обґрунтовані причини відмови від підписання наданих позивачем актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних робіт, що свідчить про відсутність підстави вважати такі роботи виконаними належним чином.
Суд першої інстанції встановив, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт виконання позивачем за Договором робіт на заявлену до стягнення суму, з огляду на що позивач має право на стягнення вартості таких робіт, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 12.1. Договору він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Строк дії договору може продовжуватись у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі не переробної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не приведуть до збільшення суми визначеної в договорі.
Згідно з п. 12.2 Договору строк дії договору за згодою сторін може бути продовжений про що укладається додаткова угода.
Додатковою угодою № 3 від 30.12.2022 до Договору сторони передбачили, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Строк виконання робіт при цьому продовжено до 31.01.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або спроби її визначення.
Згідно з п. 3.1. Договору договірна ціна (ціна договору) є твердою та визначається на підставі додатку № 1, що є невід'ємною частиною Договору (договірна ціна), враховує всі можливі податки, збори та інші обов'язкові платежі та становить 2 120 007,73 грн., в тому числі податок на додану вартість (ПДВ).
Згідно з п. 4.2 Договору акт приймання виконаних будівельних робіт (ПФ № КБ-2в), інші акти і довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (ПФ № КБ-3) готує підрядник і передає для підписання уповноваженому представнику замовника на паперових носіях поетапно, по мірі виконання робіт.
Згідно з п. 4.3. Договору замовник зобов'язаний розглянути і підписати подані підрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або обґрунтувати причини відмови від їх підписання протягом 5-ти робочих днів з дня одержання.
Відповідно до п. 4.4. Договору якщо від замовника не надійшло жодних письмових зауважень щодо виконаних робіт та він з будь-яких причин не підписав акти приймання виконаних будівельних робіт (ПФ № КБ-2в), інші акти у вказаний у п. 4.3. цього договору термін - роботи вважаються прийнятими та підлягають оплаті у порядку, передбаченому даним договором та чинним законодавством України.
Позивач зазначає, що ним на виконання умов Договору у встановлений строк до 31.01.2023 виконано роботи на загальну суму 1 972 693,20 грн. про що ним складено (підписано та скріплено печаткою) наступні документи:
- довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за січень 2023 року (примірна форма № КБ-3) на суму 1 972 693,20 грн.;
- акт приймання виконаних будівельних робіт за січень 2023 року (примірна форма № КБ2в) на суму 930 498,00 грн.;
- акт приймання виконаних будівельних робіт за січень 2023 року (примірна форма № КБ2в) на суму 1 042 195,20 грн.;
- дві підсумкові відомості ресурсів за звітний період 1/2023.
З матеріалів справи вбачається, що перелічені вище документи позивачем було надіслано відповідачу, проте останній листом № 36 від 09.02.2023 відмовився від підписання зазначених документів та повернув їх для доопрацювання з мотивів ненадання завіреної копії сертифікату Головного інженера проектувальника та виконавчої документації з капітального ремонту об'єкта.
Позивач листом № 15/02/23-2 від 15.02.2023 надав відповідачу (отримано останнім 15.02.2023 та зареєстровано за вх. № 90) для розгляду та підписання довідку про вартість виконаних робіт та витрати за січень 2023 року, акти приймання виконаних будівельних робіт за січень 2023 року, комплект виконавчої документації по об'єкту.
Відповідач листом № 45 від 21.02.2023 відмовився від підписання наданих довідки та актів з причини неправильного найменування в них предмета Договору та найменування робіт. Так, відповідач вказує на те, що у довідці та актах зазначено таке найменування об'єкта: «Капітальний ремонт пошкодженого внаслідок воєнних дій спального корпусу на 240 місць та спального корпусу на 120 місць дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» за адресою: м. Київ, Пуща-Водиця, 7 лінія (Коригування)».
Колегія суддів зазначає про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, в актах та довідці (на початку кожного з документів) найменування об'єкта вказано наступним чином: «Капітальний ремонт пошкодженого внаслідок воєнних дій спального корпусу на 240 місць та спального корпусу на 120 місць дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» за адресою: м. Київ, Пуща-Водиця, 7 лінія» ДК 021:2015 код 45453000-7 «Капітальний ремонт і реставрація», що повністю відповідає предмету Договору, погодженому сторонами у п. 1.1.
При цьому відповідачем не зазначено інші причини непідписання актів та довідки, зокрема відсутні зауваження щодо виконаних робіт та/або ненадання певних документів чи щодо їх комплектності.
Відповідно до ч. 1 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
Згідно з ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Стаття 882 ЦК України встановлює, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи положення наведених вище норм законодавства, на замовника законом покладено обов'язок прийняти виконані роботи, оглянути їх, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити, зокрема шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акту виконаних робіт.
Нормами чинного законодавства передбачено обов'язок замовника здійснити оплату фактично виконаних підрядником робіт. При цьому, сама по собі відсутність підписаного сторонами акту виконаних робіт не може бути підставою для несплати вартості фактично виконаних робіт.
Якщо замовник в порушення, вимог ст.ст. 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова відповідача від підписання актів та довідки є необґрунтованою, оскільки відсутні будь-які претензії відповідача щодо обсягу та/або якості виконаних робіт на момент отримання ним зазначених актів та довідки (15.02.2023).
Оскільки матеріалами справи підтверджено отримання відповідачем актів виконаних робіт та довідки, проте останнім вони підписаними повернуті не були, та матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо виконаних робіт, вони в силу умов пунктів 4.3, 4.4 Договору вважаються прийнятими та підписаними відповідачем 22.02.2023.
Колегія суддів зазначає про те, що надані відповідачем в суді апеляційної інстанції докази вказаних вище висновків не спростовують.
Також слід зазначити і про те, що:
- відповідачем не надано жодних доказів як пред'явлення до позивача вимог про усунення недоліків у спірних роботах, так і того, що такі недоліки були усунені на замовлення відповідача третіми особами, а також доказів того, що об'єкт на якому проводились роботи не експлуатувався через недоліки у виконаних позивачем роботах;
- відомостями, які містяться у вільному доступі у мережі Інтернет щодо діяльності відповідача (https://tmo-sanatorium.org/sanatorij-yalinka/) підтверджується що на даний час Дитячий спеціалізований санаторій «Ялинка» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві надає послуги з амбулаторної та стаціонарної медичної реабілітації за адресою: м. Київ, Пуща-Водиця, 7 лінія.
Вказане додатково підтверджує відсутність недоліків у вказаних роботах.
Частиною 4 ст. 879 ЦК України визначено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що замовник здійснює платежі за виконані роботи на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт (ПФ № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (ПФ № КБ-3) протягом 120 (ста двадцяти) робочих днів. У разі затримки фінансування, протягом п'яти робочих днів після надходження коштів з бюджету на реєстраційний рахунок замовника.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи положення наведеної норми та умови п. 4.1 Договору відповідач мав сплатити виконані позивачем роботи за договором у строк до 09.08.2023 включно.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині оплати виконаних позивачем робіт, у відповідача виникла заборгованість, яка становить 1 972 693,20 грн. та яка станом на дату звернення до суду з цим позовом відповідачем сплачена не була.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність фінансування щодо оплати спірних робіт та, з вказаного приводу, зазначає наступне:
- згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
- між сторонами виникли господарські відносини, а приписи ГК України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань;
- факт відсутності бюджетного фінансування, в т.ч. через ненадходження коштів в будь якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати робіт оскільки, такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання;
- за укладеним між сторонами Договором саме відповідач взяв на себе обов'язок своєчасно проводити оплату вартості робіт;
- відсутність бюджетних асигнувань чи будь яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що, зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».
Також матеріалами справи підтверджено наступне.
13.07.2023 Київською міською радою прийнято рішення № 6925/6966 «Про реорганізацію Дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» Територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві (ідентифікаційний код 05415970) та Комунальної організації (установа, заклад) дитячого спеціалізованого санаторію «Лісова поляна» Територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві (ідентифікаційний код 05415817)» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 01993687).
Розпорядженням Київського міського голови № 1195 від 07.12.2023 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 13.07.2023 № 6925/6966» було утворено комісію з реорганізації та затверджено її склад.
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на день звернення позивача з даним позовом Дитячий спеціалізований санаторій «Ялинка» Територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві перебуває у стані припинення з 25.12.2023; зазначено, що вимоги кредиторів розглядаються до 26.02.2024.
Позивач дізнавшись, що відповідач перебуває в стані припинення, листом № 23/02/24-l від 23.02.2024 звернувся до відповідача із заявою про погашення кредиторських вимог та просив погасити заборгованість за виконані за Договором роботи у розмірі 1 972 693,20 грн. Дану заяву з додатками надіслано відповідачу 23.02.2024 рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 0317912392906.
Листом № 7 від 05.03.2024 головою комісії з реорганізації відповідача надано відповідь, в якій зазначено, що внаслідок неналежного оформлення документів фінансування на роботи згідно договору не були виділені, технічна документація знов відсутня. У вказаному листі наголошено на тому, що замовник самостійно не має права приймати рішення щодо будь-яких оплат та не може розпоряджатися бюджетними коштами, а підстави для підписання наданих документів відсутні, тому кредиторські вимоги є необґрунтованими та замовник не зобов'язаний їх виконувати, у зв'язку з чим документи позивача повернуто.
В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою № 28/03/24-1 від 29.03.2024, яка отримана відповідачем 29.03.2024 та зареєстрована за вх. № 3, щодо включення кредиторських вимог до передавального балансу, в якій просив у разі неможливості проведення оплати у строки за виконані роботи надати підтвердження включення кредиторських вимог ТОВ «Класика Комфорту» до передавального акта відповідача.
Як встановлено вище, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині оплати виконаних позивачем робіт, у відповідача виникла заборгованість, яка становить 1 972 693,20 грн. та яка станом на дату звернення до суду з цим позовом відповідачем сплачена не була.
Підстави припинення зобов'язань визначені у ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України (припинення зобов'язання виконанням, припинення зобов'язання переданням відступного, припинення зобов'язання зарахуванням, припинення зобов'язання за домовленістю сторін, припинення зобов'язання прощенням боргу, припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі, припинення зобов'язання неможливістю його виконання, припинення зобов'язання смертю фізичної особи, припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи).
Серед підстав припинення зобов'язання відсутня така підстава для припинення зобов'язання, як реорганізація юридичної особи шляхом приєднання, а відтак, зобов'язання відповідача щодо сплати спірної заборгованості не припинились лише з огляду на реорганізацію відповідача шляхом приєднання.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно з ч. 1 ст. 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Згідно з ч. 3 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Статтею 107 ЦК України визначено, що:
- кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом (ч. 1);
- після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами (ч. 2).
Отже, така форма реорганізації юридичної особи як приєднання передбачає припинення діяльності одного підприємства як юридичної особи та передачу належних йому активів та пасивів (майнових прав та зобов'язань) до іншого підприємства (правонаступника). При цьому у разі приєднання, нової юридичної особи не створюється.
Вказана форма реорганізації характеризується переходом усіх прав та обов'язків суб'єктів, що реорганізуються, в порядку універсального правонаступництва до іншої особи.
Отже, обов'язковою умовою реорганізації юридичної особи шляхом приєднання є універсальне правонаступництво, за її зобов'язаннями, при якому майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять всі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва особі, яка припиняється, незалежно від того, виявлені вони на цей момент чи ні.
Аналіз норм ст.ст. 106, 107 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» дає підстави стверджувати, що передавальний акт призначений для забезпечення обліку прав та обов'язків, які передаються при реорганізації, і його затвердження як юридичний факт не має самостійного значення для виникнення універсального правонаступництва.
У постанові Верховного Суду від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16 викладено правову позицію про те, що:
- згідно з частиною першої статті 107 ЦК України кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. Тобто кредитор не наділений в силу Закону прямим обов'язком пред'являти кредиторські вимоги до юридичної особи, що припиняється шляхом приєднання;
- припинення юридичної особи шляхом приєднання завжди пов'язано з наявністю правонаступника майнових прав і обов'язків відповідної юридичної особи, тоді як відсутність правонаступництва та погашення кредиторських вимог, у зв'язку з їх непред'явленням у встановлений законом строк, відбувається тільки під час припинення юридичної особи шляхом ліквідації (стаття 111 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 920/608/17 суд звернувся до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11.07.2012 у справі № 6-65цс12, за якою:
- виходячи з аналізу змісту норм статей 104, 105, 110 ЦК України, ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб;
- іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (статті 104 - 109 ЦК України);
- у розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру;
- юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі (стаття 107 ЦК України).
Тобто позивач у даній справі взагалі не був зобов'язаний звертатися до відповідача із вимогою про включення його кредиторських вимог до передавального акту, оскільки у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників на підставі ч. 1 ст. 104 ЦК України шляхом універсального правонаступництва (переходять всі існуючі зобов'язання).
При цьому, у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №925/1143/17 (кредитор (позивач у справі) заявив свої кредиторські вимоги до боржника, який реорганізувався, після пропуску строку на заявлення кредиторських вимог та після складення комісією з реорганізації передавального акту) судом висловлено правову позицію про те, що перебування боржника в стані припинення (шляхом злиття….) не припинило зобов'язання, у зв'язку з чим в силу статті 107 Цивільного кодексу України кредитор вправі вимагати від відповідача в особі комісії з припинення як виконання зобов'язання так і включення кредиторських вимог за такими зобов'язаннями до передавального акту.
Посилання відповідача на те, позов не може бути задоволений, оскільки передавальний баланс було затверджено розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 445/4 від 23.02.2022, а все майно апелянта було передано правонаступнику відповідно до наказу Департаменту комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 33 від 25.01.2023 та акту приймання-передачі основних засобів від 21.02.2023 колегія суддів вважає помилковими, так як всі перелічені відповідачем акти стосуються не реорганізації відповідача шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 01993687), а виключення відповідача зі складу Територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у міста Києві (ідентифікаційний код 39125291) , що підтверджується змістом рішення Київської міської ради «Про реорганізацію санаторно-курортних закладів охорони здоров'я» № 1454/1495 від 10.06.2021 на виконання кого були прийняті перелічені відповідачем акти.
При цьому передавальний баланс щодо виключення відповідача зі складу Територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у міста Києві (ідентифікаційний код 39125291) було затверджено до виникнення у відповідача обов'язку оплатити спірні роботи.
В свою чергу матеріали справи не містять доказів затвердження передавального балансу за наслідками приєднання відповідача до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня.
До того ж, те, що відповідач реорганізується саме шляхом його приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 01993687), свідчить про те, що до останнього переходять всі без виключення права та обов'язки відповідача незалежно від внесення їх до передавального акту.
Викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи спростовуються обставинами, які встановлені вище.
Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.
З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідач згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є припиненим, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про зобов'язання відповідача в особі комісії з реорганізації включити до передавального акту грошові вимоги позивача у сумі 1 972 693,20 грн. та про стягнення з відповідача 1 972 693,20 грн. заборгованості за договором про закупівлю робіт № 80 від 20.09.2022. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду м. Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Дитячого спеціалізованого санаторію «Ялинка» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у місті Києві на рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24 залишити без задоволення.
2. Рішення рішенням Господарського суду м. Києва від 13.08.2024 у справі № 910/4394/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 27.02.2025
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
С.А. Гончаров