вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" лютого 2025 р. Справа№ 911/3954/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 12.02.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 (повний текст рішення складено та підписано 04.07.2024)
у справі № 911/3954/23 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про стягнення 7 691 400,60 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - відповідач) про стягнення 7 691 400,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел № 0248-09021 від 01.07.2019 за період червень 2021 року - липень 2023 року, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з нього заборгованості у розмірі 7 691 400,60 грн, яка складається з 1 947 496,16 грн - 3% річних та 5 743 904,44 грн - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.01.2024 позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідач заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити повністю у їх задоволенні посилаючись на те, що встановлення витрат на виконання спеціальних обов'язків в іншому розмірі, аніж це передбачено структурою тарифу на передачу електричної енергії, Законом України «Про ринок електричної енергії» не передбачено; покриття витрат оператора системи передачі на виконання спеціальних обов'язків з інших джерел, аніж з тарифу на послуги з передачі електричної енергії та поза розміром, ніж це встановлено у затвердженому НКРЕКП тарифі, Законом України «Про ринок електричної енергії» не передбачено; використання коштів на цілі або у розмірах, не передбачених встановленою структурою тарифу, є нецільовим використанням коштів; несплата позивачем послуг, отриманих за договором про надання послуг з передачі електричної енергії; недостатність коштів на рахунку передачі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» 1 947 496,16 грн. 3% річних, 5 743 904,44 грн. інфляційного збільшення та 92 297,00 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором № 0248-09021 від 01.07.2019 за спірний період, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» 23.07.2024 звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, яка сформована в системі «Електронний суд» 23.07.2024, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі № 911/3954/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не з'ясував обставини, які мають значення для справи, виклав в рішенні висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.
Скаржник зазначає, що чинне законодавство взагалі виключає будь-яку вину відповідача у несвоєчасних розрахунках та можливість сплатити грошові кошти поза лімітом, який передбачений тарифом на передачу електричної енергії для виконання оператором системи передачі спеціальних обов'язків на ринку, оскільки використання коштів на цілі або у розмірах, не передбачених встановленою структурою тарифу, є нецільовим використанням коштів; встановлення витрат відповідача на виконання спеціальних обов'язків в іншому розмірі, аніж це передбачено структурою тарифу, Законом України «Про ринок електричної енергії» не передбачено, як і не передбачено покриття витрат оператора системи передачі на виконання спеціальних обов'язків з інших джерел, аніж із тарифу на послуги з передачі електричної енергії та поза розміром, ніж це встановлено у затвердженому НКРЕКП тарифі.
Апелянт також зазначає про те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими, оскільки відповідач не здійснював користування коштами позивача.
За твердженнями скаржника, суд повинен звільнити його від відповідальності повністю або зменшити інфляційні втрати, 3% річних, оскільки відповідач перебуває у надзвичайно складному становищі під час забезпечення енергетичної безпеки нашої держави.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №911/3954/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 911/3954/23. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі № 911/3954/23.
08.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/3954/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі № 911/3954/23 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши докази, що підтверджують доплату судового збору в сумі 27 688,76 грн.
20.08.2024 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, яка сформована в системі «Електронний суд» 20.08.2024, з доказами доплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024.
Разом з тим, головуюча суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці, питання пов'язані з рухом апеляційної скарги вирішується після виходу судді з відпустки (16.09.2024).
У зв'язку зі звільненням судді Шаптали Є.Ю. у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.09.2024 у справі №911/3954/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 прийнято справу №911/3954/23 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи призначено на 15.10.2024.
26.09.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, сформований в системі «Електронний суд» 26.09.2024, у якому останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні 15.10.2024 по справі оголошено перерву до 26.11.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Судове засідання 26.11.2024 не відбулося через оголошення повітряної тривоги.
Після закінчення повітряної тривоги ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 розгляд справи № 911/3954/23 призначено у режимі відеоконференції на 21.01.2025.
Судове засідання 21.01.2025 у справі №911/3954/23 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці за сімейними обставинами.
У зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. з 22.01.2025 на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.01.2025 у справі №911/3954/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 прийнято справу №911/3954/23 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Хрипун О.О. Розгляд справи №911/3954/23 призначено у режимі відеоконференції на 12.02.2025. Особа, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» - Сухомлин Алла Анатоліївна.
У судове засідання 12.02.2025 з'явилися представники сторін.
Представник позивача брав участь у судовому засіданні 12.02.2025 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Представник відповідача в залі суду.
Представник відповідача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу на підставі доводів викладених у ній, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та ухвалили нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги на підставі доводів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 01.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (постачальник послуг) та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (замовник) укладено Договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел № 0248-09021 (далі - Договір або Договір № 0248-09021 від 01.07.2019).
Відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору, для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із закупівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом надає замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Замовник сплачує постачальнику послуг вартість наданих послуг відповідно до умов цього договору.
Згідно з п. 2.1 Договору вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 за № 641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом постачальником послуг.
За умовами п. 3.1 Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою 4 від 28.04.2021 до Договору) постачальник послуг зобов'язаний, зокрема:
1) здійснювати розрахунок вартості послуги виходячи із фактичних обсягів купівлі виробленої електричної енергії за «зеленим» тарифом відповідно до Порядку;
2) затверджувати вартість послуги у Регулятора відповідно до глав 12 та 13 Порядку;
5) повідомляти замовника про обставини, що зумовлюють проведення перерахунку вартості послуги, передбаченого п. 2.1 глави 2 цього Договору;
6) повідомляти про вартість послуги, визначену в розрахунковому періоді;
7) надавати послугу.
За умовами п. 3.3 Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою 2 від 20.03.2020 до Договору) замовник зобов'язаний, зокрема:
1) приймати послугу, яку надає постачальник;
4) у повному обсязі здійснювати оплату послуги, розрахованої постачальником послуг та затвердженої Регулятором;
5) повертати підписаними та належним чином оформленими акти приймання-передачі послуг (що є додатком 1 до цього Договору) та акти коригування до акту приймання-передачі наданих послуг (додаток 2 до цього Договору) протягом 2 днів з дня їх отримання;
6) проводити оплату вартості послуги виключно у грошовій формі.
Згідно з п. 4.1 Договору сторони цього Договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п. 6.1 Договору, під час виконання умов цього Договору, а також вирішення питань, що не обумовлені цим Договором, сторони керуються чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про ринок електричної енергії».
Пунктом 6.6 Договору передбачено, що сторони здійснюють обмін інформацією в рамках цього Договору з використанням електронного документообігу та з метою контролю цілісності і достовірності інформації, яка передається в електронному вигляді, а також для підтвердження її авторства, сторони забезпечують наявність кваліфікованого електронного цифрового підпису. Для цього сторонами шляхом переговорів обираються шляхи та інструменти з вибору відповідних інтерфейсів.
Згідно з п. 7.1 Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 6 від 14.12.2022 до Договору) цей Договір набирає чинності з 01.07.2019 та діє до 31.12.2023.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що станом на 25.12.2023 відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору прострочив оплату наданих позивачем послуг за період червень 2021 року - липень 2023 року, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 947 496,16 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 743 904,44 грн.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) установлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 статті 275, частинами 6, 7 статті 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 429 від 14.06.2018 (далі - НКРЕКП), Товариству з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (позивачу) видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Абзацем 4 п. 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії», позивач, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, виконує функції постачальника універсальних послуг (далі - ПУП) на закріпленій території.
Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Пунктом 55 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (відповідач) є оператором системи передачі (далі - ОСП).
Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» (тут і далі - в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) оператор системи передачі виконує покладені на нього спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Оператор системи передачі відповідно до цього Закону виконує функції, пов'язані з покладенням на нього спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу із збільшення частки виробництва енергії з альтернативних джерел, підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, інших спеціальних обов'язків (ч. 8 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
До спеціальних обов'язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії відповідно до цього Закону для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, належать, зокрема, забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії покладаються, зокрема, на постачальників універсальних послуг, оператора системи передачі, на строк дії підтримки виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, які за результатами аукціону набули право на підтримку.
Пунктом 4 частини 5 статті 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що постачальник універсальних послуг зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками приватних домогосподарств, встановлена потужність яких не перевищує 50 кВт, за «зеленим» тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими приватними домогосподарствами, та у кожному розрахунковому періоді здійснювати пріоритетну оплату її вартості.
Згідно з абзацам 3 частини 6 статті 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії визначається у відповідні розрахункові періоди як різниця між вартістю електричної енергії, купленої ним за «зеленим» тарифом, та її вартістю, розрахованою за цінами ринку «на добу наперед». Розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії здійснюється постачальником універсальних послуг відповідно до порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, з урахуванням доходу постачальника універсальних послуг від продажу гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії. Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії затверджується Регулятором (НКРЕКП).
Отже, згідно положень статей 33, 62, 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» на відповідача, який є оператором системи передачі об'єднаної енергетичної системи України, та позивача, який виконує функції постачальника універсальних послуг, Законом покладено спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, зокрема: спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Постановою НКРЕКП від 26.04.2019 за № 641 (із змінами) затверджено Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел (далі - Порядок), який поширюється на виробників електричної енергії за «зеленим» тарифом, кандидатів у такі виробники, переможців аукціону, гарантованого покупця, постачальників електричної енергії, що виконують функцію постачальника універсальних послуг (далі - ПУП), оператора системи передачі (далі - ОСП) та адміністратора комерційного обліку (пункт 1.2 глави 1 Порядку).
Згідно з пунктом 3.1 глави 3 Порядку (тут і далі - в редакції, чинній у спірний період), на гарантованого покупця, ПУП та ОСП на строк, визначений законодавством, покладаються спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Відповідно до пункту 3.2 глави 3 Порядку, для надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел гарантований покупець або ПУП укладають з ОСП договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел відповідно до типової форми, затвердженої постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами склались правовідносини, пов'язані із наданням послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, на підставі Договору № 0248-09021 від 01.07.2019.
Колегія суддів зазначає, що згідно умов укладеного між сторонами Договору (п. 3.1), сторонами погоджено, що постачальник послуг зобов'язаний здійснювати розрахунок вартості Послуги виходячи із фактичних обсягів купівлі виробленої електричної енергії за «зеленим» тарифом відповідно до Порядку; затверджувати вартість Послуги у Регулятора відповідно до глав 12 та 13 Порядку.
Відповідно до п. 13.2 - 13.5 глави 13 Порядку (в редакції, яка була чинна у спірний період):
13.2. Протягом перших семи робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, ПУП направляє ОСП акт приймання-передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП. ОСП, протягом трьох робочих днів з дати отримання повертає акт приймання-передачі ПУП, підписаний зі своєї сторони.
13.3. Протягом двох робочих днів після отримання від ОСП підписаного акта приймання-передачі ПУП надає Регулятору розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії та копію акта приймання-передачі для затвердження.
13.4. ОСП здійснює 100 % оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП у розрахунковому місяці.
13.5. У разі надходження оновлених даних від учасників ринку після проведення розрахунків обсягів врегулювання сторони корегують акти приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Після підписання ОСП акта корегування ПУП надає Регулятору корегований розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел та копію акта корегування для затвердження.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами укладеного сторонами Договору встановлений обов'язок замовника у повному обсязі здійснювати оплату послуги, розрахованої постачальником послуг та затвердженої Регулятором (пп 4 п. 3.3 Договору).
Відтак, як правильно зазначено судом першої інстанції, враховуючи положення ст. 530 ЦК України, п. 2.1, 3.3 Договору та Порядку, відповідач зобов'язаний був оплатити послуги протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором вартості послуги.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що у період червень 2021 року - липень 2023 року позивачем надано відповідачу послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел на підставі Договору № 0248-09021 від 01.07.2019, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії до Договору, актами коригування до відповідних актів приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії до Договору, підписаними сторонами, постановами НКРЕКП про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданими у місяцях спірного періоду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що акти приймання - передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел підписані сторонами без зауважень чи претензій, зокрема, зі сторони відповідача, а отже вказані акти є належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України в підтвердження надання позивачем та прийняття відповідачем визначеного актами обсягу послуг та їх вартості.
Разом з тим, як правильно зазначено судом першої інстанції Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» у встановлені строки не здійснило повну оплату наданих позивачем послуг за наведеними актами, чим порушило договірні зобов'язання, що є підставою, в силу положень ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України, для застосування відповідальності, обумовленої договором та законом.
Доводи скаржника про те, що Законом України «Про ринок електричної енергії» не передбачено: встановлення витрат на виконання спеціальних обов'язків в іншому розмірі, аніж це передбачено структурою тарифу на передачу електричної енергії; покриття витрат оператора системи передачі на виконання спеціальних обов'язків з інших джерел, аніж з тарифу на послуги з передачі електричної енергії та поза розміром, ніж це встановлено у затвердженому НКРЕКП тарифі; а також те що використання коштів на цілі або у розмірах, не передбачених встановленою структурою тарифу, є нецільовим використанням коштів; несплата позивачем послуг, отриманих за договором про надання послуг з передачі електричної енергії - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки п. 3.3. договору чітко узгоджено порядок оплати наданих послуг за відповідними актами, які складаються з урахуванням відповідного розрахунку, які і були підписані сторонами без зауважень і заперечень, і які, відповідно, є належними, допустимими та достатніми доказами в підтвердження надання позивачем та прийняття відповідачем визначеного актами обсягу послуг та їх вартості, а отже, є належними доказами виникнення у відповідача чітко обумовленого грошового зобов'язання з оплати наданих послуг у сумах, узгоджених у вказаних актах, і в обумовлені договором та ст. 530 ЦК України строки.
Крім того зазначені твердження апелянта, також спростовуються фактичним виконанням відповідачем обов'язку з оплати наданих послуг у спірний період, здійсненим у повному обсязі, однак із простроченням строку.
Поряд з цим слід зауважити, що ані умови договору, ані положення Порядку №641 та наведені постанови НКРЕКП не ставлять у залежність своєчасність здійснення замовником оплати за отримані послуги від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора.
За наведеного, відповідач зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахунки з позивачем щодо оплати вартості послуг, а відсутність належного обсягу витрат на оплату послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел в структурі тарифу на послуги з передачі електричної енергії, як про це вказує скаржник, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань.
Суд враховує, що сторони є суб'єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у п. 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тотожні приписи містяться в ст. 617 ЦК України.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч. 1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2).
Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо своєчасної оплати за надані послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, є порушенням умов Договору № 0248-09021 від 01.07.2019, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 947 496,16 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 743 904,44 грн.
При цьому колегія суддів зауважує, що відповідач не заперечив щодо здійснених позивачем розрахунків сум 3% річних, інфляційних втрат та доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, контррозрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат відповідачем суду не надано.
Щодо звільнення або зменшення розміру інфляційних втрат та процентів річних колегія суддів зазначає наступне.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.
Нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).
Отже стаття 625 ЦК України є імперативною, а її застосування не передбачає жодних винятків незалежно від причини прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції, з огляду на вищезазначене, не вбачає підстав для звільнення або зменшення розміру нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів зазначає, що доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення господарського суду першої інстанції.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі №911/3954/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі №911/3954/23 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Справу №911/3954/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 25.02.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.О. Хрипун
С.А. Гончаров