Справа № 610/251/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/856/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
17 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 30 січня 2025 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12024221080000561 від 03.09.2024 року за ч.1 ст. 121 КК України,-
Цією ухвалою, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою до 30 березня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 відмовити.
В обґрунтування своїх вимог посилався на неповноту судового розгляду. Вважав докази сторони обвинувачення недопустимими. Вказував на незаконні дії, як на його думку, органу досудового розслідування. зазначав, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України є недоведеними, оскільки відсутні будь-які докази щодо їх існування. Посилався також на існування міцних соціальних зв'язків. Вважав, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання застави, цілодобового домашнього арешту та нічного домашнього арешту є достатніми для нівелювання ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КК України. Також посилався на практику ЄСПЛ.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченим переховування від суду; можливість незаконного впливу на свідків; можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений вчинив, згідно обвинувального акту, тяжкий злочин і знаходячись на свободі може негативно вплинути на хід встановлення істини у справ. Крім того, обвинувачений в порядку ст. 290 КПК України ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, в яких зазначені певні відомості і перебуваючи на свободі, останній буде мати можливість здійснювати незаконний вплив на свідків, чим перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні. Крім того, перебуваючи на свободі, обвинувачений ОСОБА_8 усвідомлюючи, що ним скоєно тяжкий злочин, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі до 8 років, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, у цьому кримінальному провадженні, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.
Відповідно до ст. 12 КК України цей злочин є тяжким, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_8 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за аналогічні злочини, одружений.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо продовження існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_8 може переховуватись від суду; незаконного впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 не зменшилися та не перестали існувати на момент продовження цього запобіжного заходу, а також на час апеляційного розгляду.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, а саме проти життя та здоров'я особи, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, оскільки людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання та продовження цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень сторони захисту щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об'єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду, можливість незаконного впливу на потерпілих і свідків, а також можливість вчинити інше кримінальне правопорушення.
Поряд з цим, в своїй апеляційній скарзі захисник зазначав, що ризики, передбачені ч.1 с 177 КПК України є недоведеними. Проте в цій же апеляційній скарзі захисник зазначав, що для невілювання ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, необхідно застосувати запобіжний захід не пов'язаний з тримання під вартою.
Такі твердження апелянта є вочевидь суперечливими, а тому колегія суддів ставиться до них критично.
Крім того, обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 надійшов до суду першої інстанції 28.01.2025 року. В цей же день, 28.01.2025 року прокурор звернувся з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 .
Враховуючи такі відомості, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушення строків для звернення до суду з клопотанням про продовження строку тримання ОСОБА_9 під вартою.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на підставі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності на цей час жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 30 січня 2025 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :