Справа № 644/7374/21 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/295/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.296 КК України
26 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 27 червня 2024 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, працює без трудового оформлення, не одруженого, зареєстрованого та фактично проживає: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
1) вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 червня 2017 року за ч.1 ст. 190 КК України до 1 року обмеження волі, із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком на 1 рік;
2) вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2018 року за ст. 198, 71 КК України до 1 року 6 місяців 14 днів обмеження волі, звільненого 20 вересня 2018 року із зали суду по відбуттю строк покарання;
3) вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року за ч.2 ст. 185 КК України до 6 місяців арешту, звільненого 28 липня 2020 року з Диканівської ВК Харківської області (№12), по відбуттю строку покарання, -
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України та йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_7 протягом іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирішено долю речових доказів та судових витрат.
Як встановив суд, 01.07.2021 приблизно 16:10, ОСОБА_7 , перебуваючи в громадському місці на першому поверсі під'їзду №6 за адресою: м. Харків, пр. Індустріальний, буд. 22, діючи з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі та поведінки, з мотивів явної неповаги до суспільства, будучи агресивно налаштованим після виниклого конфлікту з раніше незнайомим потерпілим ОСОБА_10 , та знаходячись один до одного обличчями на відстані витягнутої руки, вийняв з барсетки, згідно висновку судово-балістичної експертизи гладко ствольну пневматичну зброю - пістолет (або револьвер) калібру 4,5 мм, якій він заздалегідь заготовив для нанесення тілесних ушкоджень та з особливою зухвалістю здійснив два постріли у праву руку ОСОБА_10 . Після чого, ОСОБА_10 побоюючись за своє життя та здоров'я розвернувся та направився до виходу з під'їзду, однак ОСОБА_7 продовжуючи свої протиправні дії здійснив два постріли у спину потерпілого ОСОБА_10 , заподіявши останньому згідно висновку судово-медичної експертизи забійні рани на правій руці та тулубі, які виникли від дії тупих твердих предметів з обмеженою діючою поверхнею, ймовірно округлої форми, що по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня).
В апеляційній скарзі перший заступник керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 просить вирок суду першої інстанції скасувати, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню - ст.75 КК України, що потягло неправильне та безпідставне звільнення від відбування покарання та невідповідність призначенго судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.4 ст.296 КК України - 4 роки позбавлення волі.
Зазначає, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин з застосуванням насильства менш ніж через рік після звільнення з місць позбавлення волі, ніякого примирення з потерпілим у обвинуваченого не відбулось. Вказує, що ОСОБА_7 не працює, суспільно-корисною працею не займається, з моменту звільнення з місць позбавлення волі неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та незаконне придбання, зберігання наркотичних речовин у дрібних розмірах. Звертає увагу на те, що батьки ОСОБА_7 не тільки не мають виховного впливу на сина, але й самі потребують захисту від нього, оскільки в Орджонікідзевському районному суді м.Харкова розглядається адміністративна справа за вчинення домашнього насильства ОСОБА_7 та невиконання ним термінового заборонного припису (справа№644/4879/24).
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 щодо задоволення поданої апеляційної скарги, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегією суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряються.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням доводів поданої апеляційної скарги, конкретних обставин справи, а також фактичного змісту вироку, не в повній мірі виконав вимоги ст. 65 КК України.
Так, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (ч.1 ст.414 КПК України).
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, яке є тяжким злочином, відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий, але з моменту вчинення інкримінованого правопорушення до розгляду справи по суті нових правопорушень не вчиняв, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, працює без трудового оформлення, має місце реєстрації, проживає з батьками, тобто має стійкі соціальні зв'язки.
Обставинами, що пом'якшують обвинуваченому покарання, відповідно до ст.66 КК України, суд визнав щире каяття.
Обставиною, що обтяжує обвинуваченому покарання, відповідно до ст.67 КК України, є рецидив злочину.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі та звільнення його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку й покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Разом з цим, суд першої інстанції належним чином не мотивував свого рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України та не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання.
Крім того, суд першої інстанції в повному обсязі не врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, і його високу суспільну небезпеку, виходячи з конкретних обставини вчинення, а саме те, що обвинувачений своїми умисними діями вчинив грубе порушення громадського порядку з особливою зухвалістю та з мотивів явної неповаги до суспільства, в ході чого будучи агресивно налаштованим після виниклого конфлікту з раніше незнайомим потерпілим ОСОБА_10 , та знаходячись один до одного обличчями на відстані витягнутої руки, вийняв з барсетки заздалегідь заготовлену гладко ствольну пневматичну зброю та здійснив два постріли у праву руку ОСОБА_10 . Потерпілий, побоюючись за своє життя та здоров'я, розвернувся та направився до виходу з під'їзду. Однак, ОСОБА_7 , продовжуючи свої протиправні дії, здійснив два постріли у спину потерпілого ОСОБА_10 , що свідчить про суспільну небезпечність обвинуваченого.
Поряд із цим, встановлення судом за результатами судового розгляду факту проживання обвинуваченого разом із батьками, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків та позитивно характеризує особу обвинуваченого, є помилковим, оскільки прокурором надані відомості про те, що ОСОБА_7 притягувався у 2024 році до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно своїх батьків.
Ці обставини підтвердив і обвинувачений і під час апеляційного розгляду.
Судом першої інстанції також був врахований факт працевлаштування обвинуваченого ОСОБА_7 , про що свідчить безпосередня вказівка на це в оскаржуваному вироку, де зазначено, що останній працює без трудового оформлення, однак за результатами апеляційного розгляду об'єктивних відомостей не надано.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, звільнявся від відбування покарання з випробуванням, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості й не створило у нього готовності до правослухняної поведінки в суспільстві. Більш того, звільнившись останній раз по відбуттю покарання за попереднім вироком, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, та продовжив свою злочинну діяльність, вчинивши новий тяжкий злочин, передбачений ч.4 ст.296 КК України.
Тобто, системний характер вчинення ним умисних злочинів та відомості про особу обвинуваченого, характеризують його як особу схильну до вчинення кримінальних правопорушень та про високий рівень суспільної небезпечності ОСОБА_7 , а тому колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого не можливо без ізоляції його від суспільства.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст.75 КК України у цьому конкретному випадку, а тому вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1, ч.2 ст.409, п.2 ч.1 ст.413, ч.1 ст.414 КПК України з ухваленням судом апеляційної інстанції вироку відповідно до п.п.2, 4 ч.1 ст.420 КПК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 , колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, а також те, що дії обвинуваченого становлять велику суспільну небезпеку, та особу обвинуваченого, який не має стійких соціальних зв'язків, не одружений, раніше судимий, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Обставиною, яка пом'якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.
Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до ст.67 КК України, є рецидив злочинів.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч.4 ст.296 КК України, яке буде відповідати вимогам статей 50,65 КК України, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових правопорушень.
Будь-яких законних підстав для пом'якшення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, в тому числі призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом'якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.
З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок районного суду в частині призначення покарання скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_7 був затриманий працівниками поліції 27 січня 2025 року на підставі ухвали Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, то останньому на підставі ч.5 ст.72 КК України, необхідно зарахувати у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення, із розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.
Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.296 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_7 рахувати з дня фактичного його затримання в порядку звернення вироку до виконання.
На підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення, з 27 січня 2025 року по 29 січня 2025 року включно, із співвідношення 1 день попереднього ув'язнення за 1 день позбавлення волі.
В решті вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий -
Судді: