Справа №643/394/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/771/25
Категорія: ч.2 ст.303, ч.1 ст.149 КК України
25 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , 1985 року народження, до 16 березня 2025 року.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід - зобов'язання про явку до суду. В обґрунтування апеляційної скарги послався на те, що клопотання та ухвала суду не містить посилань на жодні докази, які підтверджують причетність ОСОБА_7 до інкримінованих йому злочинів, а також наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Позиції учасників апеляційного провадження
В апеляційній скарзі обвинувачений підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Захисник будучи повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про причини неявки не повідомив, а тому апеляційний розгляд відбувся за його відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч.1 ст.149 КК України, за який останньому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років та ч.2 ст.303 КК України, за який останньому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні ряду тяжких злочинів, у тому числі пов'язаний з торгівлею людьми, а також втягненням особи в зайняття проституцією, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
До того ж, враховуючи, що ОСОБА_7 не має офіційного місця роботи, постійного та стабільного джерела доходу, колегія суддів погоджується з висноками суду першої інстанції про неможливість обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Що стосується посилань обвинуваченого на необґрунтованість підозри у тому числі на відсутність доказів його причетності, то оцінка доказів можлива виключно за результатами судового розгляду та виходить за рамки повноважень апеляційного суду при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження запобіжного заходу.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 і відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: