Справа № 344/17242/24
Провадження № 22-ц/4808/352/25
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Барков В. М.
27 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Бойчука І. В.,
Пнівчук О. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук Надія Василівна на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2024 року, в складі судді Атаманюка Б. М., ухвалене в місті Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 19 грудня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей,
У вересні 2024 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дітей.
В обґрунтування позову зазначає, що з відповідачем по справі вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з 09 листопада 2011 року. Від спільного подружнього життя мають дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають із позивачем та перебувають на її утриманні. Позивач зазначає, що відповідач є працездатним, матеріально забезпеченим, тому має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей.
Враховуючи наведене, просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей в твердій грошовій сумі в розмірі по 3 500 грн на кожну дитину, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, а також понесені судові витрати у справі.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині про розірвання шлюбу залишено без розгляду.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2024 рокупозов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , у розмірі по 5 000 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 вересня 2024 року та до досягнення дітьми повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у дохід державного бюджету в розмірі 1 211,20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з обов'язку обох батьків утримувати дітей, матеріального стану позивача, фізичного та майнового стану відповідача, врахував потреби дітей та їх фізичний і духовний розвиток, а також визнання відповідачем пред'явлених до нього позовних вимог про стягнення аліментів.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Бойчук Н. В., посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду в частині визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі скасувати ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 2 500 грн на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення ними повноліття.
Апеляційна скарга мотивована тим, що апелянт не заперечував щодо стягнення з нього аліментів на утримання двох дітей у загальному розмірі по 5 000 грн щомісячно, однак суд першої інстанції помилково зробив висновок, що він не заперечує проти стягнення з нього аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі по 5 000 грн на кожну дитину щомісячно.
Відповідач справді бажає брати участь в утриманні дітей, допомагати їм, однак сплата визначеного судом розміру аліментів є непосильним тягарем для апелянта.
Зазначає, що справді проходив військову службу в ЗСУ, однак на даний момент він звільнений з військової служби, не працевлаштований та з червня 2024 року жодних доходів не отримує. Крім того, ОСОБА_1 має проблеми зі здоров'ям, систематично проходить обстеження та лікування, що тягне за собою значні витрати. Також зазначає, що в останнього є обов'язки по відношенню до своїх батьків, які є непрацездатними та потребують його допомоги.
До того ж, зауважує, що ОСОБА_1 проживає з ОСОБА_2 та доньками, здійснює щоденні побутові витрати на всіх членів сім'ї.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.
Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Той із батьків, з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, дана норма закріплена у статті 183 СК України.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 179 СК аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Тобто, аліменти - це платіж, спрямований на утримання дітей, і повинен бути достатнім для цього та співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дітей в коштах у розмірі, необхідному для їх життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, їх гармонійного розвитку, з врахуванням визначеного законом рекомендованого розміру прожиткового мінімуму для дитини.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанцій встановив, що відповідач є батьком дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому згідно зі статтею 180 СК України зобов'язаний утримувати їх до досягнення повноліття (а.с. 8-9).
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з вказаним у судовому рішенні розміром аліментів, стягнутих на утримання дітей.
Так, з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 просила про стягнення аліментів у розмірі по 3 500 грн на кожну дитину, заяви про збільшення позовних вимог у відповідності до ст. 49 ЦПК України позивачка до суду не подавала.
У своїй заяві від 17 грудня 2024 року ОСОБА_1 визнав позов про стягнення аліментів на утримання дітей у загальному розмірі 5 000 грн, тобто по 2 500 грн на кожну дитину. Однак, суд першої інстанції хибно розтлумачив таку заяву та дійшов помилкового висновку про повне визнання відповідачем позовних вимог та його згоду сплачувати аліменти у розмірі по 5 000 грн на кожну дитину щомісячно.
Крім того, стягуючи аліменти у зазначеному розмірі, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 1 ст. 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки стягнув аліменти у більшому розмірі ніж про це просила позивачка, що у відповідності до ч. 2 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.
Що стосується доводу апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 , надає допомогу по утриманню непрацездатних батьків, то такий не заслуговує на увагу.
Так, на підтвердження цього факту відповідач надав лише пенсійне посвідчення батька ОСОБА_5 № НОМЕР_1 згідно якого в графі «вид пенсії» зазначено «за віком, 2 гр. загальне захворювання» та довідку до акта огляду МСЕК (а. с. 106-108). Копію пенсійного посвідчення матері ОСОБА_6 № НОМЕР_2 згідно якого в графі «вид пенсії» зазначено «за віком, 2 гр. загальне захворювання» та довідку до акта огляду МСЕК (а. с. 109-111).
Згідно з постановою об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Саме по собі посилання відповідача на пенсійний вік батька, матері не зумовлює необхідність зменшення розміру аліментів на утримання дитини, оскільки такий обов'язок утримувати дитину, передбачений діючим сімейним законодавством, а надання матеріальної допомоги батькам відповідач здійснює добровільно, оскільки жодних доказів щодо обов'язкового утримання батька та матері відповідачем матеріали справи не містять.
Що стосується долученої до апеляційної скарги копії відомостей з ДРФОПП про суми виплачених доходів та утриманих податків від 16 січня 2025 року, як на підставу погіршення майнового становища ОСОБА_1 , то такий доказ судом до уваги не приймається, оскільки суперечить доказам поданим ОСОБА_2 , відповідно до яких, у відповідача наявні кошти на банківських рахунках, у кількості, що буде достатнім для сплати аліментів у розмірі, який буде необхідним для забезпечення гармонійного розвитку дітей.
Щодо запропонованого відповідачем розміру сплати аліментів у сумі 2 500 грн, то колегія суддів вважає, що такий є недостатнім для утримання неповнолітніх дітей сторін, які проживають разом із матір'ю.
Довід апелянта про те, що останній проживає разом з ОСОБА_2 та доньками, здійснює щоденні побутові витрати на всіх членів сім'ї, належними та допустимими доказами не підтверджено, а тому підлягають спростуванню.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів з відповідача в сумі по 3 500 грн щомісячно на кожну дитину.
На думку апеляційного суду, такий розмір аліментів відповідатиме встановленим судом обставинам справи, наданим доказам та вимогам СК України та не буде надмірним тягарем для відповідача.
Зокрема, апеляційний суд виходить із того, що відповідач є особою молодого віку, повинен працювати та утримувати своїх дітей на належному рівні життя, необхідному для фізичного, розумового, духовного та морального розвитку.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 травня 2024 року в справі № 755/18195/21.
При цьому, суд зауважує, що сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду із позовом про зміну розміру аліментів, відповідно до частини 1 статті 192 СК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Виходячи з вищенаведеного та враховуючи порушення судом норм процесуального права, відповідно до ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , щомісячно в розмірі по 3 500 грн на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 вересня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук Надія Василівна - задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2024 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно в розмірі по 3 500 грн на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 вересня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.
Постанову апеляційного суду в частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 27 лютого 2025 року.
Судді В. М. Барков
І. В. Бойчук
О. В. Пнівчук