СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/5153/24 пр. № 1-кп/759/481/25
27 лютого 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
при секретарі: ОСОБА_2 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження ЄРДР № 12023011000000100 від 25 квітня 2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Партеніт м. Алушта, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим), громадянин України, (і.п.н. НОМЕР_1 ), відома остання адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , не судимий, -
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
сторони: прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_6 ,
1. Формулювання обвинувачення, яке визнане судом доведеним.
Громадянин України ОСОБА_5 добровільно зайняв посаду в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, за таких обставин.
Унаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії російської федерації (далі - РФ) проти України відбулася воєнна окупація невід'ємної частини України - АР Крим, а згодом і незаконна анексія цієї частини території України.
Продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ створила на тимчасово окупованій території України в АР Крим незаконні федеральні органи державної влади РФ, незаконні правоохоронні та судові органи, незаконні органи місцевого самоврядування як місцеві органи влади, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією.
Зокрема, на виконання Федерального Закону РФ від 23 червня 2014 року № 154-ФЗ «Про створення судів РФ на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя…» на тимчасово окупованій території - АР Крим створено незаконну систему судів «Республіки Крим», до якої увійшов незаконний судовий орган - «Красногвардійський районний суд Республіки Крим».
Із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року у зв?язку з військовою агресією РФ проти України на підставі Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на всій території України введено воєнний стан, який діє й на даний час.
Натомість, громадянин України ОСОБА_5 , маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення факту збройної агресії РФ на території України, перебуваючи на тимчасово окупованій території в АР Крим, добровільно, з власної ініціативи, вирішив особисто взяти участь в створенні та функціонуванні на цій території системи незаконних окупаційних судових органів.
Реалізуючи свій злочинний умисел на зайняття посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, ОСОБА_5 , будучи призначеним указом президента РФ від 31 березня 2023 року № 226 «Про призначення суддів федеральних судів…» на посаду «судді Красногвардійського районного суду Республіки Крим», працевлаштувався на посаду «судді» до вказаного незаконного судового органу, створеного на тимчасово окупованій території за адресою: АР Крим, м. Феодосія, вул. Грецька, 3-а, в якому продовжив виконувати свої службові обов'язки «судді» від імені та в інтересах країни-окупанта, тим самим сприяв реалізації політики окупаційної влади РФ на території АР Крим.
2. Правова позиція сторони обвинувачення.
В обґрунтування винуватості ОСОБА_7 у вчиненні поставленого йому у провину злочину, сторона обвинувачення посилалася на докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду. Під час судових дебатів прокурор вважав подані докази достатніми для того, щоб поза розумним сумнівом довести винуватість ОСОБА_7 у висунутому обвинуваченні в повному обсязі.
3. Правова позиція сторони захисту.
Захисник не мав можливості зв'язатися з обвинуваченим і з'ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення.
На думку захисту, суду належить застосувати до обвинуваченої належну та справедливу процедуру як до особи, яка потрапила в тяжкі життєві ситуації, і розглянути питання про можливість призначення їй найменш суворого покарання.
4. Оцінка правових процедур в контексті вимог ч. 3 ст. 323, ч. 5 ст. 374 КПК України.
Кримінальне провадження ЄРДР № 12023011000000100 від 25 квітня 2023 року здійснюється в умовах воєнного стану, який був введений із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та є продовженим і на час ухвалення даного вироку.
29 серпня 2023 року ОСОБА_5 оголошений у розшук (т. 1 а. 101-102).
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року надано дозвіл на здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування (т. 1 а. 103-110).
На підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2025 року (т. 1 а. 117-120) судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 в порядку спеціального судового провадження.
Під час судового провадження інформація про виклик обвинуваченого ОСОБА_7 до суду, а також інформація про процесуальні документи надсилалась та публікувалась відповідно до вимог ст. 323 КПК України. Поштова кореспонденція на тимчасово окуповану територію АР Крим установами пошти не приймається і це є загально відомим фактом.
Обвинувачений показань суду не надавав, заяв та клопотань на адресу суду також не подавав, державою була забезпечена обов'язкова участь захисника.
Аналіз наявних в матеріалах справи документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 та направлених йому повідомлень шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур'єр»), розміщення відповідної інформації на офіційних сайтах Офісу Генерального прокурора та суду, окремо - на адресу захисника, свідчить про те, що обвинувачений мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, пред'явлене обвинувачення та відповідні виклики, мав можливість бути обізнаним зі своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
Наведені обставини свідчать про відмову ОСОБА_7 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім свого невід'ємного права на свободу від самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
За таких обставин суд вважає, що стороною обвинувачення та судом здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя. ОСОБА_5 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, мав чи мав би отримати оголошену підозру, пред'явлене обвинувачення та відповідні виклики до слідчого, суду.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учаснику кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
5. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
5.1. Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася зі збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України, яка поєднувалася із створеннямна тимчасово окупованій території України в АР Крим незаконних федеральних органів державної влади РФ, незаконних правоохоронних, судових органів, місцевого самоврядування як місцевих органів влади, є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доведення.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ (ч. 2 ст. 1).
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1-1 Закону № 1207-VII окупаційна адміністрація РФ становить сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг. При цьому, ч. 2 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані, призначені у порядку, не передбаченому Законом.
Вказані Закони України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
Суд бере до уваги як належні та допустимі носії відомостей, що мають значення для даного провадження, загальнодоступні нормативні, хоча і засуджені з точки зору міжнародного права, акти РФ та «нормативні акти» незаконних органів влади на тимчасово окупованій території України, законність яких не визнається державою Україна, проте які приймаються судом у даному випадку, оскільки йдеться про права і обов'язки суб'єктів, чия протиправна діяльність регламентована такими актами, а також і про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі незаконні акти або які (злочини) заохочуються чи «виправдовуються» такими незаконними актами.
Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв'язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.
5.2. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, проаналізувавши діюче законодавство України, дійшов таких висновків.
Як видно з даних копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (т. 1 а. 139-141), останній був виданий громадянину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Алуштинським МВ ГУМВС України в АР Крим 08 жовтня 2002 року.
Ці дані підтверджені відомостями дослідженого судом витягу з інформаційної системи «Електронний довідник інтеграції інформації з електронних баз даних «Піраміда» (т. 1 а. 169-175), крім того, за цими відомостями ОСОБА_5 мав ІПН НОМЕР_1 , отримав паспорт громадянина РФ № НОМЕР_3 (т. 1 а. 170, 173).
Згідно з дослідженими під час судового розгляду указом президента РФ від 31 березня 2023 року № 226 «Про призначення суддів федеральних судів…» (т. 1 а. 142-167) та протоколом його огляду на офіційному сайті законодавства РФ від 25 липня 2023 року (т. 1 а. 176-198) ОСОБА_5 призначений на посаду «судді Красногвардійського районного суду Республіки Крим» (т. 1 а. 155, 181), на якій фактично виконує обов'язки «судді» у вказаному незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території АР Крим (т. 1 а. 190, 195).
Суд звертає увагу, що вказана гласна слідча дія - огляд відомостей загальнодоступної мережі Інтернет від 25 липня 2023 року здійснена слідчим із залученням фахового спеціаліста, що усуває сумніви у достовірності отриманих даних.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_7 як «судді Красногвардійського районного суду Республіки Крим» достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку. Відтак зауваження захисту в цій частині є безпідставними.
Бере до уваги суд у даному випадку і сталу судову практику, яка сформувала й відповідну правову позицію Верховного Суду, за якою електронні (цифрові) докази, до яких належать матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет, різноманітні засоби масової інформації, соціальні мережі) чи закритих мережах (приватні месенджери та телеграмканали, особисте листування з використанням комп?ютерної техніки і мобільних телефонів, флешнакопичувачі, карти пам?яті тощо), у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є основними доказами у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України (постанова ВС від 12.06.2024 у справі № 569/1908/23, джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119741340; постанова ВС від 25.10.2023 у справі № 755/3105/17, джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114581899).
Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_7 та фактів з цього приводу.
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України», який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється його втрата, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов?язки громадянина України (ст. 20).
Згідно із Законом № 1207-VII (ч. 4 ст. 5) примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається і не є підставою для втрати громадянства України.
Суд при цьому бере до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
Як вбачається з досліджених матеріалів тимчасового доступу до банківської таємниці, який мав місце на підставі ухвали слідчого судді (т. 1 а. 199-210), органом досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року у справі № 755/1493/24 було отримано доступ до документів (інформації) у ПАТ КБ «Приватбанк», які містять банківську таємницю, а саме: копії паспорта громадянина України ОСОБА_7 , його фотозображення, картки фізичної особи - платника податків, а також копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку.
Відповідно до п. 1 Положення про паспорт громадянина України - паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.
Відтак, особа громадянина ОСОБА_7 з урахуванням обставин справи та доказів, які містяться в матеріалах провадження, належним чином встановлена, а його громадянство підтверджене поза розумним сумнівом.
Згідно з дослідженим судом листом Офісу Президента України № 45-01/477 від 11 травня 2023 року (т. 1 а. 219) у комісії при Президентові України відсутні матеріали стосовно припинення громадянства ОСОБА_9 .
Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, вірним є висновок про те, що ОСОБА_5 на момент вчинення кримінального правопорушення і по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України.
Добровільність зайняття ОСОБА_10 посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території, з усією очевидністю підтверджується самою процедурою набуття особою статусу судді, яка пов'язана із зверненням з цього приводу до компетентного органу з відповідною заявою з доданими до неї матеріалами про намір зайняти таку посаду та про відповідність встановленим у законодавстві вимогам для цього.
Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону РФ від 26 червня 1992 року № 3132-І «Про статус суддів в РФ» президент РФ в двомісячний термін з дня отримання необхідних матеріалів призначає суддів федеральних судів.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань, в тому числі в галузі права, життєвого досвіду ОСОБА_7 для усвідомлення ним факту збройної агресії РФ на території України доводиться об'єктивними даними про його кваліфікаційний рівень підготовки як «судді», який дозволив йому тривалий час здійснювати обов'язки за посадою.
Інші подані сторонами документи щодо особи ОСОБА_7 не мають доказового значення щодо висунутого обвинувачення.
За змістом ст. 1 федерального конституційного закону РФ № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», юрисдикцію якого для себе визнав ОСОБА_5 , починаючи з 21 березня 2014 року, тобто дати, з якої за законодавством РФ «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ, застосування російського законодавства на тимчасово окупованій території АР Крим було безапеляційним та обов'язковим, чим і послуговувався ОСОБА_5 з огляду на його подальшу кар'єру.
Натомість, дотримуючись раніше сформованої позиції щодо підвищеного порогу вимогливості до доказування, суд не вбачає правових підстав для поставлення обвинуваченому у провину тих діянь, які не підтверджені доказами обвинувачення.
Зокрема, ОСОБА_11 за обвинувальним актом у провину ставиться добровільне зайняття ним певної посади у незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто буквально у множині вказаних незаконних органів влади, що фактично не відповідає встановленим обставинам справи, адже ОСОБА_5 добровільно зайняв лише одну посаду «судді Красногвардійського районного суду Республіки Крим», і лише в одному незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території - «Красногвардійський районний суд Республіки Крим».
Отже, посилання в обвинуваченні на множинність незаконних судових органів, в яких ОСОБА_5 зайняв посаду «судді», є помилковим, а тому підлягає зміні з вказівкою лише на один конкретний такий незаконний судовий орган - «Красногвардійський районний суд Республіки Крим», що вказує на необхідність конкретизації та по суті зменшення обсягу обвинувачення, хоча це і не впливає на кримінально-правову кваліфікацію вчиненого ним злочину.
Порушень процесуального закону щодо відкриття кримінального провадження, його руху, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено. Відтак подані стороною докази збиралися стороною обвинувачення в належний спосіб.
6. Кримінально-правова кваліфікація.
Дії ОСОБА_7 , який будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду «судді» в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території - «Красногвардійський районний суд Республіки Крим», суд кваліфікує за ч. 7 ст. 111-1 КК України, як колабораційну діяльність, а саме, добровільне зайняття громадянином України посади у незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території.
Мотив вчиненого не впливає на кваліфікацію діяння.
7. Призначення покарання.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_11 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, а також дані про його особу, який раніше не судимий, компрометуючі дані щодо нього відсутні. Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_11 , не встановлено.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі з призначенням всіх додаткових покарань в межах санкції ч. 7 ст. 111-1 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним та іншими особами нового кримінального правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. ст. 368, 373-376, ч. 15 ст. 615 КПК України, ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років з позбавленням права обіймати посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, в органах держаної влади, місцевого самоврядування, строком на 14 (чотирнадцять) років, та з конфіскацією всього належного йому майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_12 рахувати з дня його затримання та приведення даного вироку до виконання.
Заходи забезпечення кримінального провадження - залишити без зміни.
Речові докази після набрання вироком законної сили - залишити в матеріалах справи.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
СУДДЯ ОСОБА_1