СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/12337/24 пр. № 1-кп/759/551/25
27 лютого 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
при секретарі: ОСОБА_2 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження ЄРДР № 12024010000000104 від 30 травня 2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Алушта, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим), громадянин України, (і.п.н. НОМЕР_1 ), відома остання адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , не судимий, -
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
сторони: прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 , його захисник ОСОБА_6 ,
1. Формулювання обвинувачення, яке визнане судом доведеним.
Громадянин України ОСОБА_5 добровільно зайняв посаду, пов?язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, за таких обставин.
Унаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії російської федерації (далі - РФ) проти України відбулася воєнна окупація невід'ємної частини України - АР Крим, а згодом і незаконна анексія цієї частини території України.
Продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ створила на тимчасово окупованій території України в АР Крим незаконні федеральні органи державної влади РФ, незаконні правоохоронні та судові органи, незаконні органи місцевого самоврядування як місцеві органи влади, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 90 «Конституції Республіки Крим» органи місцевого самоврядування самостійно керують муніципальною власністю, формують, затверджують та виконують місцевий бюджет, встановлюють місцеві податки та збори, здійснюють охорону громадського порядку, а також вирішують інші питання місцевого самоврядування, можуть наділятися окремими державними повноваженнями.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 26 Закону «Республіки Крим» від 21 серпня 2014 року № 54-ЗРК «Про основи місцевого самоврядування в Республіці Крим» (далі - «Закон № 54-ЗРК») структуру «органів місцевого самоврядування» складають «представницький орган муніципального утворення», «голова муніципального утворення», «місцева адміністрація (виконавчо-розпорядчий орган муніципального утворення)», інші «органи місцевого самоврядування», передбачені «статутом муніципального утворення» та які володіють власними повноваженнями щодо вирішення питань місцевого значення. Найменування «представницького органу муніципального утворення», «голови муніципального утворення», «місцевої адміністрації (виконавчо-розпорядчого органу муніципального утворення)» закріплюються статутом муніципального утворення.
Згідно з ч. 1 ст. 31 «Закону № 54-ЗРК» «місцева адміністрація (виконавчо-розпорядчий орган муніципального утворення)» наділяється «статутом муніципального утворення» повноваженнями щодо вирішення питань місцевого значення та повноваженнями для здійснення окремих державних повноважень, переданих «органам місцевого самоврядування» федеральними законами та законами «Республіки Крим».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 22, ст. ст. 34 «Статуту муніципального утворення «Міський округ Феодосія Республіки Крим» № 65 від 17 листопада 2014 року (далі - Статут) «Адміністрація міста Феодосія Республіки Крим» є виконавчо-розпорядчим органом муніципального утворення «Міський округ Феодосія Республіки Крим», наділеним цим Статутом повноваженнями щодо вирішення питань місцевого значення та повноваженнями для здійснення окремих державних повноважень, переданих органам місцевого самоврядування федеральними законами та законами «Республіки Крим».
Із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року у зв?язку з військовою агресією РФ проти України на підставі Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на всій території України введено воєнний стан, який діє й на даний час.
Натомість, громадянин України ОСОБА_5 , у невстановлений час, але не пізніше травня 2022 року, усвідомлюючи здійснення відкритої збройної агресії РФ на території України, перебуваючи на тимчасово окупованій території - АР Крим, добровільно погодився зайняти посаду, пов?язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному окупаційному органі влади, створеному на вказаній тимчасово окупованій території, а саме, посаду «першого заступника голови Адміністрації міста Федосія Республіки Крим». У подальшому, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, в невстановлений час, але не пізніше травня 2022 року, ОСОБА_5 , діючи з особистих мотивів та за власним бажанням, добровільно зайняв вказану посаду у незаконному органі влади - «Адміністрація міста Феодосія Республіки Крим», створеному на тимчасово окупованій території, та продовжив виконувати на ній організаційно-розпорядчі функції.
2. Правова позиція сторони обвинувачення.
В обґрунтування винуватості ОСОБА_7 у вчиненні поставленого йому у провину злочину, сторона обвинувачення посилалася на докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду. Під час судових дебатів прокурор вважав подані докази достатніми для того, щоб поза розумним сумнівом довести винуватість ОСОБА_7 у висунутому обвинуваченні в повному обсязі.
3. Правова позиція сторони захисту.
Захисник не мав можливості зв'язатися з обвинуваченим і з'ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення.
На думку захисту, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні поставленого йому у провину злочину не доведена поза розумним сумнівом, зокрема, не встановлено авторство електронних доказів, поданих стороною обвинувачення (роздруківки з мережі інтернет) та не підписаних електронним підписом, як наслідок відсутні підстави вважати їх офіційними документами, крім того, вони викладені іноземною мовою, а їх переклад на державну мову - не забезпечений, тому суду належить відкинути ці докази та застосувати до обвинуваченого належну і справедливу процедуру.
4. Оцінка правових процедур в контексті вимог ч. 3 ст. 323, ч. 5 ст. 374 КПК України.
Кримінальне провадження ЄРДР № 12024010000000104 від 30 травня 2024 року здійснюється в умовах воєнного стану, який був введений із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та є продовженим і на час ухвалення даного вироку.
03 листопада 2023 року ОСОБА_5 оголошений у розшук (т. 2 а. 12-14).
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року надано дозвіл на здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування (т. 2 а. 35-38).
На підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року (т. 1 а. 103) судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 в порядку спеціального судового провадження.
Під час судового провадження інформація про виклик обвинуваченого ОСОБА_7 до суду, а також інформація про процесуальні документи надсилалась та публікувалась відповідно до вимог ст. 323 КПК України. Поштова кореспонденція на тимчасово окуповану територію АР Крим установами пошти не приймається і це є загально відомим фактом.
Обвинувачений показань суду не надавав, заяв та клопотань на адресу суду також не подавав, державою була забезпечена обов'язкова участь захисника (т. 1 а. 54; т. 2 а. 9-11).
Аналіз наявних в матеріалах справи документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 та направлених йому повідомлень шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур'єр»), розміщення відповідної інформації на офіційних сайтах Офісу Генерального прокурора та суду, окремо - на адресу захисника, свідчить про те, що обвинувачений мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, пред'явлене обвинувачення та відповідні виклики, мав можливість бути обізнаним зі своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
Наведені обставини свідчать про відмову ОСОБА_7 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім свого невід'ємного права на свободу від самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
За таких обставин суд вважає, що стороною обвинувачення та судом здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя. ОСОБА_5 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, мав чи мав би отримати оголошену підозру, пред'явлене обвинувачення та відповідні виклики до слідчого, суду.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учаснику кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
5. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
5.1. Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася зі збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України, яка поєднувалася із створеннямна тимчасово окупованій території України в АР Крим федеральних органів державної влади РФ, правоохоронних органів та органів судової системи, місцевого самоврядування як місцевих органів влади, є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доведення.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ (ч. 2 ст. 1).
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1-1 Закону № 1207-VII окупаційна адміністрація РФ становить сукупність державний органів і структур РФ, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних РФ самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованих територіях. При цьому, ч. 2 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані, призначені у порядку, не передбаченому Законом.
Вказані Закони України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
Суд бере до уваги як належні та допустимі носії відомостей, що мають значення для даного провадження, загальнодоступні нормативні, хоча і засуджені з точки зору міжнародного права, акти РФ та «нормативні акти» незаконних органів влади на тимчасово окупованій території України, законність яких не визнається державою Україна, проте які приймаються судом у даному випадку, оскільки йдеться про права і обов'язки суб'єктів, чия протиправна діяльність регламентована такими актами, а також і про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі незаконні акти або які (злочини) заохочуються чи «виправдовуються» такими незаконними актами.
Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв'язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.
5.2. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, проаналізувавши діюче законодавство України, дійшов таких висновків.
Як видно з даних інформаційної бази Державної міграційної служби України, які супроводжуються фотографією гр-на ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з його особової справи (т. 1 а. 160-161), ОСОБА_5 мав паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Алуштинським МВ ГУМВС України в АР Крим, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданий 26 листопада 2007 року, (і.п.н. НОМЕР_1 ).
Статус ОСОБА_7 станом на 2024 рік як «першого заступника голови Адміністрації міста Федосія Республіки Крим», тобто посадової особи, яка займає посаду, пов?язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, незаконного органу влади - «Адміністрація міста Феодосія Республіки Крим», створеного на тимчасово окупованій території - АР Крим, безспірно підтверджено дослідженим судом протоколом огляду відомостей загальнодоступної мережі Інтернет від 14 вересня 2023 року з додатками (т. 1 а. 162-207, 159), за яким на офіційній сторінці «Адміністрація міста Феодосія Республіки Крим» міститься інформація про структуру цієї адміністрації (т. 1 а. 207), оприлюднено «статут муніципального утворення «Міський округ Феодосія Республіки Крим» (т. 1 а. 187-206), також розміщено відомості конкретно про ОСОБА_8 саме як про «першого заступника голови Адміністрації міста Федосія Республіки Крим» (т. 1 а. 159, 163), який на цю посаду призначений з травня 2023 року. Персональні відомості про ОСОБА_7 супроводжуються його фотографією (файл «64537еa8b5d714.02506347_4»).
Крім того, за цими даними, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 22, ст. ст. 34, 38 Статуту (т. 1 а. 195-196, 199зв., 202) «Адміністрація міста Феодосія Республіки Крим» є виконавчо-розпорядчим органом муніципального утворення «Міський округ Феодосія Республіки Крим», наділеним цим Статутом повноваженнями щодо вирішення питань місцевого значення та повноваженнями для здійснення окремих державних повноважень, переданих органам місцевого самоврядування федеральними законами та законами «Республіки Крим». До структури «Адміністрації міста Феодосія Республіки Крим» входять, окрім інших, заступники голови цієї «Адміністрації», які керують відповідними напрямками роботи із забезпечення окремих сфер життєдіяльності муніципального утворення, при цьому «перший заступник голови Адміністрації міста Феодосія Республіки Крим» виконує обов?язки голови цієї адміністрації у його відсутність.
Також, за інформацією про структуру «Адміністрації міста Феодосія Республіки Крим» (т. 1 а. 207) ОСОБА_5 , як перший заступник голови цієї «Адміністрації», безпосередньо курує відділ адміністрації з питань здійснення закупок для муніципальних потреб, управління адміністрації з питань міського розвитку та муніципального контролю.
Вказані дані в контексті положень «Конституції Республіки Крим», Закону № 54-ЗРК та Статуту щодо повноважень органів місцевого самоврядування, поза сумнівом розкривають зміст виконуваних обвинуваченим функцій на посаді «першого заступника голови Адміністрації міста Федосія Республіки Крим», які мають організаційно-розпорядчий характер.
Згідно з дослідженим протоколом огляду відомостей загальнодоступної мережі Інтернет від 19 лютого 2024 року (т. 2 а. 17-24) в опублікованій статті під назвою «Чистый город начинается с системного подхода» розміщена інформація про діяльність «першого заступника голови Адміністрації міста Федосія Республіки Крим» ОСОБА_7 із розміщенням фото останнього, яке є аналогічним у файлі «64537еa8b5d714.02506347_4».
Суд звертає увагу, що вказана гласна слідча дія - огляд відомостей загальнодоступної мережі Інтернет від 14 вересня 2023 року здійснена співробітником оперативного підрозділу із дотриманням вимог ч. ч. 2 та 3 ст. 41 КПК України, а саме, на підставі доручення слідчого і виключно в його межах (т. 1 а. 157-158), із залученням фахового спеціаліста (т. 1 а. 149-156), що усуває сумніви у достовірності отриманих даних.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_7 як «першого заступника голови Адміністрації міста Федосії» достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку. Відтак зауваження захисту в цій частині є безпідставними.
Бере до уваги суд у даному випадку і сталу судову практику, яка сформувала й відповідну правову позицію Верховного Суду, за якою електронні (цифрові) докази, до яких належать матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет, різноманітні засоби масової інформації, соціальні мережі) чи закритих мережах (приватні месенджери та телеграмканали, особисте листування з використанням комп?ютерної техніки і мобільних телефонів, флешнакопичувачі, карти пам?яті тощо), у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є основними доказами у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України (постанова ВС від 12.06.2024 у справі № 569/1908/23, джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119741340; постанова ВС від 25.10.2023 у справі № 755/3105/17, джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114581899).
Суд критично оцінює, а відтак відкидає як безпідставні доводи захисника про те, що невстановлене авторство електронних доказів, поданих стороною обвинувачення (роздруківки з мережі інтернет), та їх не підписання, в тому числі, електронним підписом, свідчить про їх неналежність та недоведену достовірність.
По-перше, належність відомостей, що містять вказані електронні документи, безспірно доведена їх змістом, який прямо стосується діяльності обвинуваченого як «першого заступника голови Адміністрації міста Федосії».
По-друге, вказані електронні документи розміщені на офіційних сайтах рф з використанням їх відповідного домену, який свідчить про їх загальнодержавний характер, а відтак вони не потребують засвідчення підписом, в тому числі електронного, оскільки їх авторство належить державі рф в особі її органів влади. Відомості про фізичного автора складених та поширених у такій спосіб документів не мають значення.
Що стосується перекладу вказаних документів на державну мову, то вимоги з цього приводу дотримані шляхом використання судом вказаних документів у перекладі у викладених в обвинувальному акті межах, достовірність такого перекладу сторонами не оспорювалася.
Натомість, суд критично оцінює як доказ, а тому відкидає роздруківку тексту під назвою «Сведения о полномочиях администрации» (т. 1 а. 177, 180-186), оскільки цей текст має тлумачний характер по відношенню до первісного документу, який досліджено судом - «Статут муніципального утворення «Міський округ Феодосія Республіки Крим».
Згідно з дослідженим під час судового розгляду висновком судової портретної експертизи № 24133/23-35 від 20 грудня 2023 року (т. 1 а. 213-218) на фотознімку у файлі «64537еa8b5d714.02506347_4», який одержано під час огляду відомостей загальнодоступної мережі Інтернет 14 вересня 2023 року з додатками (т. 1 а. 159, 163) та на фотознімку з особової справи Державної міграційної служби України на ім?я гр-на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. 160), наданому як порівняльний зразок зовнішності ОСОБА_7 , зображена одна і та ж особа.
Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_7 та фактів з цього приводу.
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України», який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється його втрата, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов?язки громадянина України (ст. 20).
Згідно із Законом № 1207-VII (ч. 4 ст. 5) примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається і не є підставою для втрати громадянства України.
Суд при цьому бере до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
Згідно з дослідженим судом листом Офісу Президента України № 48-01/301 від 16 серпня 2023 року (т. 1 а. 231) у комісії при Президентові України відсутні матеріали стосовно припинення громадянства ОСОБА_7 .
Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, вірним є висновок про те, що ОСОБА_5 на момент вчинення кримінального правопорушення і по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України.
Добровільність зайняття обвинуваченим посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному окупаційному органі влади, створеному на вказаній тимчасово окупованій території, підтверджується даними про обіймання ним перед цим керівної посади у партійному осередку провладної партії «єдина росія» (згаданий раніше протокол огляду відомостей загальнодоступної мережі Інтернет від 14 вересня 2023 року з додатками - т. 1 а. 159).
У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами ст. ст. 39, 40 КК України, однак таких обставин суд у даному кримінальному провадженні не встановив.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_7 для усвідомлення ним факту розв'язаного з боку РФ збройного конфлікту проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про його кваліфікаційний рівень підготовки як посадової особи органу місцевого самоврядування, який дозволяв йому тривалий час здійснювати обов'язки за посадою.
За змістом ст. 1 федерального конституційного закону РФ № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», юрисдикцію якого для себе визнав ОСОБА_5 , починаючи з 21 березня 2014 року, тобто дати, з якої за законодавством РФ «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ, застосування російського законодавства на тимчасово окупованій території АР Крим було безапеляційним та обов'язковим, чим і послуговувався ОСОБА_5 з огляду на його подальшу кар'єру.
Натомість, дотримуючись раніше сформованої позиції щодо підвищеного порогу вимогливості до доказування, суд не вбачає правових підстав для поставлення обвинуваченому у провину тих діянь, які не підтверджені доказами обвинувачення.
Зокрема, ОСОБА_9 за обвинувальним актом у провину ставиться добровільне зайняття ним певної посади у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, тобто буквально у множині вказаних незаконних органів влади, що фактично не відповідає встановленим обставинам справи, адже ОСОБА_5 добровільно зайняв лише одну посаду, пов?язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій - «перший заступник голови Адміністрації міста Федосія Республіки Крим», і лише в одному незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території - «Адміністрація міста Федосія Республіки Крим».
Отже, посилання в обвинуваченні на множинність незаконних органів влади, в яких ОСОБА_5 зайняв посаду, є помилковим, а тому підлягає зміні з вказівкою лише на один конкретний такий незаконний орган влади - «Адміністрація міста Федосія Республіки Крим», що вказує на необхідність конкретизації та по суті зменшення обсягу обвинувачення, хоча це і не впливає на кримінально-правову кваліфікацію вчиненого ним злочину.
Порушень процесуального закону щодо відкриття кримінального провадження, його руху, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено. Окрема увага суду приділена руху провадження в контексті перевірки належності доказів, які подала сторона обвинувачення. У цьому зв'язку вивченням матеріалів встановлено, що матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_7 ЄРДР № … 0134 від 23 жовтня 2023 року були 25 жовтня 2023 року об?єднані з провадженням ЄРДР № …0033 від 06 квітня 2023 року, відкритим за фактом працевлаштування громадян України у незаконні органи окупаційної влади на території АР Крим (т. 1 а. 219, 225-226, 236), а з останнього були виділені матеріали щодо ОСОБА_7 в провадження ЄРДР № … 0104 від 30 травня 2024 року (т. 1 а. 98-99, 130-134; т. 2 а. 43-48), яке і передано до суду. Відтак подані стороною докази збиралися стороною обвинувачення в належний спосіб.
6. Кримінально-правова кваліфікація.
Дії ОСОБА_7 , який будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду, пов?язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території - «Адміністрація міста Федосія Республіки Крим», а саме посаду «першого заступника голови Адміністрації міста Федосія Республіки Крим», суд кваліфікує за ч. 5 ст. 111-1 КК України, як колабораційну діяльність, а саме, добровільне зайняття громадянином України посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території.
Мотив вчиненого не впливає на кваліфікацію діяння.
Суд вважає, що поняттям «незаконні органи влади» в конструкції ч. 5 ст. 111-1 КК України охоплюються не тільки окупаційні адміністрації держави-агресора чи органи державної влади РФ, які незаконно діють на тимчасово окупованих територіях, а й органи місцевого самоврядування, як місцеві органи влади РФ на таких територіях, які функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями, узурпували виконання владних повноважень на таких територіях та виконують на них властиві органам місцевого самоврядування функції.
7. Призначення покарання.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_9 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно із ст. 12 КК України є тяжким, а також дані про його особу, який раніше не судимий, компрометуючі дані щодо нього відсутні. Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_9 , не встановлено.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі з призначенням всіх додаткових покарань в межах санкції ч. 5 ст. 111-1 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним та іншими особами нового кримінального правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. ст. 368, 373-376, ч. 15 ст. 615 КПК України, ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади, пов?язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, в органах держаної влади та місцевого самоврядування строком на 12 (дванадцять) років, та з конфіскацією всього належного йому майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_10 рахувати з дня його затримання та приведення даного вироку до виконання.
Заходи забезпечення кримінального провадження - залишити без зміни.
Речові докази після набрання вироком законної сили - залишити в матеріалах справи.
Судові витрати на проведення експертизи № 24133/23-35 в розмірі 5 558 грн. 58 коп. - стягнути із засудженого ОСОБА_7 на користь держави.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
СУДДЯ ОСОБА_1