Справа №:464/4718/24
Провадження №: 2/755/481/25
"19" лютого 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у сумі 646 535,00 грн, 7 701 доларів США та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 12 березня 2021 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідачеві надано грошові кошти у сумі 4 350,00 доларів США строком на 9 місяців із щомісячним платежем у розмірі 800,00 доларів США 15 числа кожного місяця, що підтверджується розпискою від 12 березня 2021 року.
12 травня 2022 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав кошти у розмірі 150 000,00 грн, які зобов'язувався повернути протягом 10 місяців, шляхом внесення щомісячного платежу у розмірі 15 000,00 грн до 12 числа кожного місяця починаючи з червня 2022 року по березень 2023 року.
Також 12 травня 2022 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачеві надано грошові кошти у сумі 210 000,00 грн, які він зобов'язувався повернути протягом 14 місяців зі щомісячним платежем у розмірі 15 000,00 грн до 30 числа кожного місяця починаючи з червня 2022 року по липень 2023 року.
31 березня 2023 року відповідно до умов договору позики, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , відповідач отримав позику у розмірі 2 300,00 доларів США, які зобов'язувався повернути до 01 жовтня 2023 року, що підтверджується розпискою від 31 березня 2023 року.
Також 31 березня 2023 року між сторонами укладено договір позики, згідно з умовами якого відповідач отримав грошові кошти у сумі 700,00 доларів США, які зобов'язувався повернути до
15 травня 2024 року, шляхом внесення щомісячного платежу кожні 45 днів у розмірі 100,00 доларів США починаючи з 01 липня 2023 року.
Також 31 березня 2023 року між ОСОБА_1 та відповідачем укладено договір позики на суму 135 000,00 грн, відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався повернути кошти шляхом внесення платежів у сумі 15 000,00 грн кожні 45 днів, що підтверджується розпискою від 31 березня 2023 року.
Однак, ОСОБА_2 грошові кошти не повернув. Загальна сума заборгованості за договорами позики складає 7 350,00 доларів США та 495 000,00 грн.
Водночас, у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання, на підставі частини другої статті 625 ЦК України, на користь позивача також підлягають стягненню:
1)за договорами позики від 12 травня 2022 року втрати від інфляції у розмірі 119 000,00 грн та
3 % річних у розмірі 21 600,00 грн;
2)за договором від 31 березня 2023 року втрати від інфляції у розмірі 6 885,00 грн та 3 % річних у розмірі 4 050,00 грн;
3)за договором позики від 12 березня 2021 року 3 % річних у сумі 261,00 доларів США;
4)за договорами позики від 31 березня 2023 року 3 % річних у розмірі 90,00 доларів США.
У зв'язку з викладеним просила задовольнити позовні вимоги, станом на 20 травня 2024 року офіційний курс долара становив 39,43 грн за 1 долар США.
Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 06 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості передано на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва за підсудністю.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2024 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22 жовтня 2024 року на 11 год. 00 хв.
У підготовчому засіданні 22 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Петролюк А.М., заявив клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів договору позики від 12 травня 2022 року, договору позики від 12 травня 2024 року, розписки від 31 березня 2023 року, розписки від 12 березня 2023 року, розписки від 31 березня 2021 року, розписки від 31 березня
2023 року.
Відповідач у підготовче засідання не з'явився. Зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень з копією позовної заяви та ухвалою про відкриття провадження, що направлялося за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача та адресою його відомого місця проживання, до суду не надходило, відомості про вручення чи повернення таких відправлень до суду відсутні. Підготовче засідання відкладено на 26 листопада 2024 року на 10 год. 30 хв.
У підготовче засідання 26 листопада 2024 року сторони не з'явилися, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлялися належним чином. 22 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Петролюк А.М., подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, конверт з копією позовної заяви та ухвалою про відкриття провадження у справі отримав особисто 18 жовтня 2024 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи. Конверт із повісткою про виклик до суду на 26 листопада 2024 року відповідач особисто отримав 11 листопада 2024 року, що підтверджується інформацією із сервісу трекінг оператора поштового зв'язку «Укрпошта» за номером поштового відправлення. Правом на подання відзиву не скористався, будь-яких клопотань чи заяв до суду не надсилав.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 08 січня 2025 року на
16 год. 15 хв.
Судове засідання, призначене на 08 січня 2025 року на 16 год. 15 хв., знято з розгляду у зв'язку із перебуванням судді Хромової О.О. на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на
19 лютого 2025 року на 11 год. 00 хв.
У судовому засіданні 19 лютого 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Білецький Б.М., позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Зазначив, що позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору, однак такі виявилися безрезультатними. В реєстрі судових рішень міститься низка аналогічних справ про стягнення заборгованості за договорами позики, позовні вимоги задоволено.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив. Правом на подання відзиву по справі не скористався.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, вислухавши пояснення представника позивача, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 12 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений у вигляді боргової розписки, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі 4 350 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути їх протягом 9 місяців, починаючи з 15 березня 2021 року, зі щомісячними платежами у розмірі 800,00 доларів США кожного 15 числа місяця.
Також між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 травня 2022 року укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець зобов'язувався передати позичальникові безвідсоткову позику в сумі 150 000,00 грн, а позичальник зобов'язувався повернути отриману суму в строки, зазначені у договорі (пункт 1.1). Пункт 1.2 договору містить підтвердження, що на момент укладення цього договору кошти передані позикодавцем позичальнику у повному обсязі. Згідно пункту 1.3 договору повернення отриманих сум здійснюється позичальником шляхом внесення платежів у сумі
15 000,00 грн до 12 числа кожного місяця, починаючи з 12 червня 2022 року, останній платіж - до
12 березня 2023 року. Пунктом 1.4 договору сторони погодили, що повернення отриманих сум здійснюється позичальником шляхом переказу коштів на банківську карту позикодавця
№ НОМЕР_1 . У випадку невиконання або неналежного виконання однією із сторін зобов'язань за цим договором, несумлінна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні заподіяні таким невиконанням збитки (пункт 1.7).
Також з матеріалів справи встановлено, що 12 травня 2022 року між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 укладено ще один договір позики, відповідно до умов якого позикодавець зобов'язувався передати позичальникові безвідсоткову позику в сумі 210 000,00 грн, а позичальник зобов'язувався повернути отриману суму в строки, зазначені у договорі (пункт 1.1). Пункт 1.2 договору містить підтвердження, що на момент укладення цього договору кошти передані позикодавцем позичальнику у повному обсязі. Згідно пункту 1.3 договору повернення отриманих сум здійснюється позичальником шляхом внесення платежів у сумі 15 000,00 грн до 30 числа кожного місяця, починаючи з 30 червня 2022 року, останній платіж - до 30 липня 2023 року. Пунктом 1.4 договору сторони погодили, що повернення отриманих сум здійснюється позичальником шляхом переказу коштів на банківську карту позикодавця № НОМЕР_1 . У випадку невиконання або неналежного виконання однією із сторін зобов'язань за цим договором, несумлінна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні заподіяні таким невиконанням збитки (пункт 1.7).
Судом встановлено, що 31 березня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений у вигляді боргової розписки, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі 700,00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути суму позики, шляхом внесення рівних платежів у розмірі 100,00 доларів США кожні 15 днів починаючи з 01 липня 2023 року, остаточний розрахунок має бути здійснено до
15 травня 2024 року.
Також 31 березня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений у вигляді боргової розписки, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі 2 300,00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути суму позики до 01 жовтня 2023 року.
Також в матеріалах справи міститься розписка від 31 березня 2023 року, що свідчить, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений у вигляді боргової розписки, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі 135 000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути суму рівними платежами у розмірі
15 000,00 грн, шляхом внесення такого платежу кожні 45 днів з моменти дати, вказаної в розписці, до 15 травня 2024 року.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560св21.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі
№ 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від
14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від
14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов'язаних із наданням та отриманням у борг коштів.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи договори позики від 12 травня 2022 року та боргові розписки від 12 березня 2021 року, та від 31 березня 2023 року, судом встановлено, що договори позики містять підтвердження сторін про передачу грошових коштів у встановленому такими договорами розмірі, а вказані розписки написано власноручно позичальником - відповідачем. Договори позики та розписки містить персональні дані позичальника.
Тобто факт укладення договорів і отримання позичальником коштів за такими договорами підтверджено належними (письмовими) доказами.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договорів і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у договорах та розписках умовах, тобто виконання ним умов таких договорів.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постановах від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, від 10 серпня 2021 року у справі
№ 473/995/18, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц, від 25 березня 2019 року у справі
№ 211/2672/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц, від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
В той же час відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.
Відповідач не оспорював факту укладення договорів позики від 12 травня 2022 року, а також факту наявності написаних ним власноручно розписок від 12 березня 2021 року, та від 31 березня
2023 року, не заперечував проти факту отримання грошових коштів, жодних доказів погашення заборгованості за договорами позики в повному обсязі або частково, суду не надавав, відзиву на позов не подав, факт наявності боргу і його розмір не оспорював.
Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов'язання за договором позики від 12 березня 2021 року, за договорами позики від 12 травня 2022 року, а також за договорами позики від 31 березня 2023 року не виконав, і не повернув позикодавцю грошові кошти у сумі і у строк, визначений такими договорами.
Також суд враховує таке.
Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18 роз'яснив, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від
16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Таким чином, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка отримана у позику.
За встановлених судом фактичних обставин справи, позика за договором від 12 березня
2021 року та за договорами від 31 березня 2023 року була отримана відповідачем саме в іноземній валюті - доларах США.
Враховуючи викладене вище, позов в частині вимог про стягнення заборгованості за договорами позики є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість:
1)за договором позики, оформленим у вигляді боргової розписки, від 12 березня 2021 року у сумі 4 350,00 доларів США;
2)за договором позики від 12 травня 2022 року у сумі 150 000,00 грн;
3)за договором позики від 12 травня 2022 року у сумі 210 000,00 грн;
4)за договором позики, оформленим у вигляді боргової розписки, від 31 березня 2023 року у сумі 135 000,00 грн;
5)за договором позики, оформленим у вигляді боргової розписки, від 31 березня 2023 року у сумі 700 доларів США;
6)за договором позики, оформленим у вигляді боргової розписки, від 31 березня 2023 року у сумі 2 300 доларів США.
Щодо заявлених позивачем вимог щодо стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання суд зазначає таке.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договори позики не містять положення про стягнення відсотків за користування позикою або положень про нарахування штрафних санкцій у погодженому сторонами розмірі у випадку прострочення виконання зобов'язань за окремим договором.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3 % річних, суд зазначає таке.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Однак, при визначенні розміру суми, що підлягає до стягнення суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц дійшла висновку про те, що положення статті 625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов'язань незалежно від природи їх виникнення - на підставі договору або делікту.
З огляду на правову позицію, викладену у рішенні Верховного Суду України від 28 березня 2012 року у справі № 6-36736вов10, офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Водночас, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Зокрема, вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті
106 Конституції України», введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.
Відтак нарахування позивачем ОСОБА_1 інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період після 24 лютого 2022 року не відповідає вимогам закону.
Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3 % річних внаслідок порушення виконання зобов'язань за договором позики, оформленим у вигляді боргової розписки, від 12 березня 2021 року у сумі 4 350,00 доларів США, за період до 24 лютого 2022 року у розмірі 25,03 доларів США.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на проаналізовані правові норми, встановлені обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики підлягає частковому задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
В порядку статі 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 7 857,98 грн у зв'язку із частковим задоволенням позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 207, 208, 525, 526, 527, 536, 625, 626, 629, 638 1046, 1047 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12 травня 2022 року у сумі 150 000,00 грн (сто п'ятдесят тисяч гривень
00 копійок), заборгованість за договором позики від 12 травня 2022 року у сумі 210 000,00 грн (двісті десять тисяч гривень 00 копійок), заборгованість за договором позики, оформленим у вигляді боргової розписки, від 31 березня 2023 року у сумі 135 000,00 грн (сто тридцять п'ять тисяч гривень 00 копійок), що разом складає 495 000,00 грн (чотириста дев'яносто п'ять тисяч 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, оформленим у вигляді боргової розписки, від 12 березня 2021 року у сумі
4 350,00 доларів США (чотири тисячі триста п'ятдесят доларів США 00 центів) та 3 % річних у розмірі 25,03 доларів США (двадцять п'ять доларів США 03 центів), заборгованість за договором позики, оформленим у вигляді боргової розписки, від 31 березня 2023 року у сумі 700 доларів США (сімсот доларів США), заборгованість за договором позики, оформленим у вигляді боргової розписки, від
31 березня 2023 року у сумі 2 300 доларів США (дві тисячі триста доларів США), що разом складає 7 375,03 доларів США (сім тисяч триста сімдесят п'ять доларів США 03 центи).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 7 857,98 грн (сім тисяч вісімсот п'ятдесят сім гривень 98 копійок).
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - ОСОБА_1 , дата народження - не відома (не зазначено), реєстраційний номер облікової картки платника податків - не відомо (не зазначено), місце проживання:
АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлено 27 лютого 2025 року.
Суддя О.О. Хромова