Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/3110/24
Провадження № 2/376/303/2025
11 лютого 2025 року Сквирський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Батовріної І.Г.
за участю секретаря Гіптенко Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компані Інвест Фінанс», про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компані Інвест Фінанс», про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову посилається на те, що 30.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 , було укладено договір про надання споживчого кредиту № 10003682010.
Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором.
Згідно з умовами договору ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» зобов'язалося надати відповідачу кредит в сумі 7 300 грн. строком на 30 днів.
ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» виконало умови договору та надало відповідачу грошові кошти у сумі 7 300 грн..
05.09.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 556/ФК-22, згідно з яким ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до боржників, зокрема і за договором про надання споживчого кредиту № 10003682010, укладеними з відповідачем ОСОБА_1 ..
Відповідач належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась загальна заборгованість у розмірі 20 634,21 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 7 300 грн. та заборгованості за відсотками 13 334,21 грн..
30.10.2023 р. ТОВ «Діджи Фінанс» направило відповідачу досудову вимогу №3315606899-АВ, у якій повідомило відповідача про відступлення права грошової вимоги на підставі договору факторингу № 556/ФК-22 від 05.09.2022 р. і про розмір боргу, а також, рекомендувало сплатити заборгованість в термін до 30.11.2023 р. та повідомило, що у випадку невиконання досудової вимоги, будуть ініційовані заходи щодо стягнення заборгованості у судовому порядку.
У добровільному порядку сплатити наявну заборгованість позичальник відмовляється.
Тому позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором у розмірі 20 634,21 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 21.11.2024 р. у вказаній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням, викликом сторін.
Представник позивача до суду не з'явився, надав суду заяву, згідно з якої просить провести розгляд за його відсутності, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи належним чином, клопотання про розгляд справи у його відсутність до суду не подав, про причини неявки суд не повідомив, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву також не надав.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи належним чином, клопотання про розгляд справи у його відсутність до суду не подав, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з вимогами ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, згідно з вимогами ст. 128 ЦПК України, повторно в судове засідання не з'явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України, а позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно з положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 30.04.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 , було укладено договір про надання споживчого кредиту № 10003682010 (а.с.41-51).
Відповідно до п. 1.2 сума кредиту складає: 7 300 грн..
Відповідно до п. 1.3 строк надання кредиту 30 календарних днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів/розрахунків, що є Додатком № 1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з п. 1.6 орієнтована реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає за ставкою 500,05 % річних.
Відповідно до п. 4.1 строк кредиту може бути продовжено за ініціативи позичальника на кількість днів, зазначену в п. 1.3 цього договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження порядку, визначеному п. 4.2 (пп. 4.2.1-4.2.3) цього договору.
Договір про надання споживчого кредиту № 10003682010 від 30.04.2021 р. підписано відповідачем електронним підписом (а.с. 50-51).
30.04.2021 р. позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 7 300,00 грн., що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» № 62/7703/12 від 14.12.2022 р. (а.с. 75).
01.07.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про зміни умов договору № 10003682010 від 30.04.2021 р. щодо реструктуризації заборгованості (а.с. 52-54).
05.09.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 556/ФК-22, згідно з яким ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до боржників, зокрема і за договором про надання споживчого кредиту № 10003682010, укладеними з відповідачем ОСОБА_1 (а.с. 64-73).
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу загальна заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 10003682010 становить 20 634,21 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 7 300 грн. та заборгованості за відсотками 13 334,21 грн. (а.с. 22).
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Виходячи з наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 30.04.2021 року було укладено в електронній формі договір про надання споживчого кредиту № 10003682010 з ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» на суму кредиту 7 300 грн..
Грошові кошти у розмірі 7 300 грн. відповідач отримав шляхом переказу на картковий рахунок, що у свою чергу підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» № 62/7703/12 від 14.12.2022 р..
Таким чином фінансова установа свої зобов'язання за договором про споживчий кредит виконала у повному обсязі, а відповідач, у порушення умов договору, суму заборгованості не сплачує.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Таким чином, можна зробити висновок, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, провадження № 61-13587св20.
На підтвердження відступлення прав вимоги, позивач надав суду копію договору факторингу № 556/ФК-22 від 05.09.2022 року, витяг з додатку до договору факторингу № 556/ФК-22 від 05.09.2022 року, платіжну інструкцію № 2474 від 06.09.2022 р., платіжну інструкцію №2493 від 12.09.2022 р., платіжну інструкцію №2544 від 12.09.2022 р..
Таким чином перехід права вимоги до позивача відбувся із дотриманням вимог законодавства, окрім того договори про відступлення прав недійсними не визнавалися та на даний час не скасовані.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У силу частини 1 статті 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з розрахунку заборгованості, доданим до позовної заяви, заборгованість відповідача за договором про надання споживчого кредиту № 10003682010 від 30.04.2021 року станом на 27.11.2021 року становить 20 634,21 грн. (а.с.30-33).
Згідно з положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України, визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).
Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору №42649746 про надання правової допомоги від 01.04.2024 р., копію додаткової угоди №10003682010 від 16.09.2024 до договору №42649746 про надання правової допомоги від 01.04.2024, копію детального опису наданих робіт від 16.09.2024 року, копію акту про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 16.09.2024 (а.с. 19, 34, 36-40, 74).
Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц, від 26.07.2022 у справі № 910/1209/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 у постанові Верховного суду від 28.06.2023 року у справі № 463/2001/19, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Враховуючи вищезазначене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд дійшов висновку, що представник позивача підтвердив обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, оскільки розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у формі погодинної оплати та є визначеним в розмірі 6000,00 грн., який підлягає розподілу за результатами розгляду справи, що відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 28.12.2020 № 640/18402/19.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-284 ЦПК України, на підставі статей 509, 525, 526, 549, 610, 611, 625, 634, 1048, 1054 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компані Інвест Фінанс», про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» код ЄДРПОУ 42649746 - заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 10003682010 від 30.04.2021 в розмірі 20 634 (двадцять тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 21 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» код ЄДРПОУ 42649746 судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» код ЄДРПОУ 42649746 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп..
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І.Г.Батовріна