Провадження № 22-ц/803/2449/25 Справа № 204/16569/23 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
25 лютого 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Сахарова Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в наслідок дорожньо-транспортної пригоди,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року, -
20.12.2023 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому позивач просив стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 322 902, 28 грн. та понесені судові витрати зі сплати судового збору та вартості експертизи у розмірі 9 630 грн.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди суму в розмірі 322 902 грн. 28 коп., витрати на оплату послуг експерта в розмірі 6 400 грн., судовий збір в розмірі 3 230 грн., а всього у розмірі 332 532 грн. 28 коп.
11.12.2024 року від ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що дослідження експерта № 2004/23 від 12.04.2023 року не є належним доказом у справі. При виготовлення цього дослідження експерти не був попереджений про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України, а позивачем не було заявлене клопотання про призначення відповідної експертизи у судовому порядку.
Від позивача, в інтересах якого діє адвокат Курпіль А.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України.
У відзиві зазначено, що при притягненні відповідача до адміністративної відповідальності, останній не правильно зазначив свою адресу, а тому кореспонденція йому йшла саме за тією адресою.
Щодо висновку експерта, то експерту вказав, що обізнаний про кримінальну відповідальність (що відповідає вимогам ЦПК України). Товарознавча експертиза проведена відповідно до встановленої Методики, а тому не викликає жодних сумнівів.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Сергієнко С.О. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Курпіль А.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції треба скасувати та винести нове рішення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
12.03.2023 року о 17 год. 15 хв. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mitsubishi Lancer», д/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «ВМW Х1», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні ушкодження.
Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2023 року винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП визнано водія ОСОБА_2 (а.с. 5)
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом не підлягають доказуванню.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , була застрахована в ПрАТ «Альфа Страхування» згідно страхового полісу №210938893 від 12.03.2023 року (а.с. 37).
Відповідно до повідомлення 20.04.2023 року та платіжного доручення № 5489 від 21.04.2023 року ПрАТ «Альфа Страхування» виплатило позивачу страхове відшкодування в сумі 157 500 грн. (а.с. 35-36).
Згідно до висновку експерта № 2004/23 від 12.04.2023 року ОСОБА_3 , по дослідженню з визначення вартості матеріального збитку, завданого ушкодженням автомобілю «ВМW Х1», д/н НОМЕР_2 складає 858 075,26 грн., ринкова вартість автомобіля (матеріальний збиток) - 605 070,74 грн., ринкова вартість автомобіля у аварійному пошкодженому стані - 127 168,46 грн. (а.с. 8-32).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилався на той факт, що витрати на відновлювальний ремонт його автомобіля перевищують його вартість на момент ДТП, його ремонт є економічно необґрунтованим, його автомобіль слід вважати фактично знищеним. Тому, просив стягнути з відповідача на його користь різницю між фактичним розміром шкоди (вартістю транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, що становить 322 902,28 грн. (605 070,74 (ринкова вартість ) - 127 168,46 (ринкова вартість у аварійному пошкодженому стані) - 157 500 (страхове відшкодування) + 2 500 (франшиза).
Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до частини першої ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої ст. 1188 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 988 ЦК України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 28 Закону №1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана:
з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;
з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;
з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;
з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Статтею 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За змістом ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Аналізуючи вищенаведені норми права, суд дійшов висновку, що якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст.1194 ЦК України, відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Відтак відшкодування шкоди винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якого застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 зазначила, щодо повернення залишків знищеного автомобіля.
За змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Таким чином, ремонт автомобіля, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.
Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.
Але у випадку справи, що розглядається залишки транспортного засобу залишені у позивача, а вартість пошкодженого транспортного засобу відмінусована від загальної суми, що підлягає відшкодуванню.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то суд першої інстанції стягнув із ОСОБА_2 , як винної особи, на користь позивача різницю між фактичним розміром шкоди, залишковою вартістю транспортного засобу після ДТП та отриманим страховим відшкодуванням у розмірі 322 902,28 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу критики проведено автотоварознавчої експертизи, суд не може прийняти їх до уваги, оскільки ця критика не підтверджена належними доказами.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення виготовлено 25.02.2025 року.
Судді: