Провадження № 22-ц/803/898/25 Справа № 175/9026/23 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
19 лютого 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізована пересувна механізована колонна №90» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року у складі судді Журавель Т.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізована пересувна механізована колонна №90» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію за несвоєчасно виплачений дохід, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся через суд з позовом, пред'явленим до ТОВ “Спеціалізована пересувна механізована колонна №90», у якому, з урахуванням уточнених у серпні 2024 року позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 108 772,77 грн; компенсацію за несвоєчасно виплачений дохід у розмірі 3 444,67 грн та судові витрати у загальному розмірі 9073,60 грн, обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_1 працював на посаді електромонтера-лінійника 4 розряду монтажу повітряних ліній високої напруги й контактної мережі у ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона № 90». 15 березня 2022 року трудовий договір було припинено на підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін. ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона № 90» в день звільнення заробітну плату у розмірі 16721,74 грн позивачу не виплатило, а здійснило виплату лише 29 вересня 2023 року, тобто з порушенням строків, передбачених законом, відповідальність за що для роботодавця встановлена ст. 117 КЗпП.
Також зазначає, що у відповідності до Порядку проведення компенсації громадянами втрати часини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 року №159 такі грошові доходи, як заробтіна плата, підлягають компенсації разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і мають разовий характер.
Сума його середньоденного заробітку складає 284 грн, кількість робочих днів, належних оплаті за час затримки розрахунку при звільненні, - 383 робочих днів за період з 16 березня 2022 року, тобто, наступний день після звільнення), до 28 вересня 2023 року, тобто, останній день перед фактичною виплатою заробітної плати). Відтак, сума середньої заробітної плати за цей період, за розрахунками позивача, становить 108 772,77 грн, а розмір компенсації втрати частини заробітку за період з квітня 2022 року по 31 серпня 2023 року, тобто, за 17 місяців з сукупним індексом інфляції 120,653% становить 3 444,67 грн.
Застосовуючи приписи ст. 117 КЗпП у редакції до 01 липня 2022 року, позивач зазначав, що нормами ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, було встановлено у ст. 117 КЗпП України обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком, тому позивач вважає, що оскільки правовідносини, що виникли між ним та відповідачем, розпочали свою дію до 19 липня 2022 року, тому застосовувати належить норми ст. 117 КЗпП, які діяли до 19 липня 2022 року, без обмеження шестимісячним строком (а.с.1-3, 61-65).
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона № 90» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію за несвоєчасно виплачений дохід - задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона №90» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 108772,77 грн.
Стягнуто з ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона №90» на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасно виплачений дохід у розмірі 3444,67 грн.
Стягнуто з ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона №90» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Стягнуто з ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона №90» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн (а.с.78-81).
Рішення суду мотивовано доведеністю позивачем факту затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 16721,74 грн, а тому, в силу ст. 117 КЗпП України та Порядку проведення компенсації громадянами втрати часини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 року №159, останній має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу, що є його заробітною платою. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що оскільки правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, беруть свій початок до 19 липня 2022 року, тому застосовувати належить норми ст. 117 КЗпП, які діяли до 19 липня 2022 року, без обмеження шестимісячним строком, тобто, за весь період затримки розрахунку при звільненні позивача.
Також, надаючи правову оцінку запереченням відповідача, суд першої інстанції зазначив, що до ст. 233 КЗпП України також внесені зміни ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, яким встановлено обмеження звернення до суду з трудовим позовом у тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Однак, до 19 липня 2022 року КЗпП України не містив таких обмежень будь-яким строком, враховуючи, що позивач звільнений 15 березня 2022 року, тобто, до внесення змін до ст. 233 КЗпП України, а тому і такі обмеження не застосовуються.
Також суд першої інстанції вважав доведеним розмір витрат ОСОБА_1 на правову допомогу у 5000 грн, який і стягнув з відповідача на користь позивача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, у вересні 2024 року ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона №90» подало апеляційну скаргу, в якій оскаржує рішення суду в цілому, просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що позивач, зловживаючи своїми процесуальними правами, безпідставно подавав уточнену позовну заяву, при цьому, нових обставин по суті спору не виникало. Також судом першої інстанції, на думку скаржника, невірно застосовано норми ст. 117 КЗпП та ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року та належить застосувати до спірних правовідносин шестимісячний строк стягнення середнього заробітку, враховуючи подання позову 21 листопада 2023 року, тобто, вже з набранням законної сили зазначеного Закону, адже норми цього закону пом'якшують відповідальність роботодавця, в розумінні висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Разом з цим скаржник наголошує, що суд першої інстанції невірно застосував і зміни вищевказаним Законом у ст. 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду з даним позовом, де ст. 233 КЗпП також має обмеження строком звернення працівника до суду. Суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що позивач після його звільнення 15 березня 2022 року лише у листопаді 2023 року звернувся з даним позовом до суду, тобто, пропустивши тримісячний строк, встановлений ст. 233 КЗпП в редакції після 19 липня 2022 року.
Скаржник вважає також, що судом першої інстанції не враховано принцип співмірності та розумності у стягнення такого розміру середнього заробітку, враховуючи несвоєчасно виплачену заробітну плату у розмірі 16721,74 грн, що покладає на відповідача, як роботодавця позивача, надмірний тягар та що є підставою для зменшення розміру середнього заробітку.
Позивач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити нове рішення в цій частині з частковим задоволенням вимог з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено, що з 02 червня 2016 року ОСОБА_1 працював на посаді електромонтера - лінійника 4 розряду монтажу повітряних ліній високої напруги й контактної мережі у ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона №90», згідно до витягу з особової картки працівника.
Середньоденна заробітна плата працівника ОСОБА_1 складала 284 грн, що підтверджується довідкою №49 від 01 березня 2024 року, виданої директором ТДВ «Спеціалізована пересувна механізована колона №90».
Наказом № 14-к-315 від 15 березня 2022 року, трудовий договір було припинено на підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
В день звільнення ОСОБА_1 , ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона №90» не виплатило належну заробітну плату у розмірі 16721,74 грн, відповідно до довідки про дохід від 14 листопада 2023 року №00000000001 та розрахункової відомості за березень 2022 року. 29 вересня 2023 року відповідачем було проведено виплату ОСОБА_1 заробітної плати у зазначеному розмірі, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приват Банк» від 20 листопада 2023 року.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що ст. 117 КЗпП, до якої відбулись зміни нормами ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, належить застосовувати в редакції до 19 липня 2022 року, тобто, без обмежень будь-яким строком, оскільки правовідносини виникли з моменту звільнення позивача 15 березня 2022 року. Натомість, суд першої інстанції вважав, що ст. 233 КЗпП України, до якої тим же Законом внесено зміни, належить застосувати в редакції від 15 грудня 2021 року, що свідчить про відсутність обмеження будь-якими строком звернення працівника до суду з трудовим позовом, вважаючи момент виникнення права у позивача на подання цього позову з дати його звільнення, тобто, з 15 березня 2022 року.
Разом з цим, суд першої інстанції, врахувавши весь період розрахування компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплат, зазначив, що розрахунок позивача такої компенсації відповідає Порядку.
Однак, колегія суддів не погоджується із застосуванням судом першої інстанції ст. 117, 233 КЗпП України та, відповідно, розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і визначенням моменту виникнення у позивача права на подання цього позову до суду.
Так, колегія суддів наголошує, що норми статей про строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів (ст. 233 КЗпП України), про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України), неодноразово ставали предметом розгляду Об'єднаної Палати Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.99 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" судам роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, а коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
У п. п. 6 п. 2.2 рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2020 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 61-590св17 висловив позицію, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Такий же висновок викладено у п. п. 39, 40 постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду, від 24.04.2019 у справі № 607/14495/16-ц, а саме, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року у справі №380/653/23 чітко визначено, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Колегія суддів наголошує, що за ст. 233 КЗпП України відправною точкою для звернення до суду є день одержання працівником письмового повідомлення про суми, тобто, в таких судових справах належить доводити коли саме працівник отримав таке повідомлення.
В даній справі правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з дня фактичного розрахунку відповідача з позивачем, тобто, 29 вересня 2023 року, що колегія суддів вважає за повідомлення відповідачем про суму заборгованості по заробітній платі.
Позивач звернувся до суду у листопаді 2023 року, чим виконав вимоги ст. 233 КЗпП України в редакції після 19 липня 2022 року, а, відтак, не пропустив строк на звернення до суду з цим позовом, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що постановою Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 визначено застосування ст. 117 КЗпП України як до 19 липня 2022 року, так і після.
Так, Верховний Суд виснував, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 359/1316/22.
Верховний Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, колегія суддів наголошує, що датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 15 березня 2022 року - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отож, спірний період у даній справі щодо стягнення середнього заробітку охоплюється періодом з 16 березня 2022 року до 29 вересня 2023 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 16 березня 2022 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що належить визначити два періоди стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача:
з 16 березня 2022 року по 19 липня 2022 року, що складає 89 робочих днів;
з 20 липня 2022 року по 20 січня 2023 року, тобто, із застосування обмеження шестимісячним строком стягнення, що складає 132 робочих дні.
Середній заробіток працівника судом розраховується відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 року № 100.
У відповідності до наданої відповідачем в матеріалах справи довідки №49 від 01 березня 2024 року щодо середньоденної заробітної плати позивача ОСОБА_1 , така середньоденної зарплати становить 284 грн (а.с.31).
Колегія суддів доходить висновку, що за період з 16 березня 2022 року по 19 липня 2022 року, що складає 89 робочих днів середній заробіток становить 25 276 грн; за період з 20 липня 2022 року по 20 січня 2023 року, що складає 132 робочих дні, середній заробіток становить 37 488 грн, а всього розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути з відповідача на користь позивача, становить 62 764 грн, що є співмірним з періодом затримки виплати заробітної плати позивача, її розміром 16721,74 грн та відсутністю зволікання позивача зі звернення до суду з даним позовом, щоб покладало на відповідача надмірний та непосильний тягар відповідальності за порушене трудове право позивача.
Доводи скаржника щодо невірного застосування судом першої інстанції ст. 117,233 КЗпП України є слушними та такими, що приймаються колегією суддів до уваги.
Разом з цим, колегія суддів доходить висновку про залишення без змін висновків суду першої інстанції щодо стягнення компенсаційних витрат частини доходу у зв'язку із порушенням термінів виплати зарплати у сумі 3444,67 грн за весь період порушення прав позивача.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків.
Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати встановлено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Відповідно до ст. 1-4 Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції правомірно взято до уваги наданий представником позивача розрахунок компенсації за несвоєчасно виплачений дохід, який відповідає Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 та відповідачем не був спростований ані в суд першої інстанції, ані при розгляді апеляційної скарги, у зв'язку з чим на відповідача покладається відповідальність, окрім відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України, ще і у вигляді компенсації у розмірі 3444,67 грн, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Крім цього, колегія суддів відзначає, що також вірним є встановлення судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у 5000 грн, який відповідає критерію розумності, необхідності та співмірності з предметом позову та проведеними роботами адвокатом.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи, що суд першої інстанції, в порушення норм як матеріального, так і процесуального права, не з'ясував належним чином період стягнення середнього заробітку та його дійсний розмір, невірно застосувавши норми ст. 117,233 КЗпП України, не дослідив обставини справи в цій частині, дійшов помилкового висновку в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, що є підставою для скасування рішення суду, та ухвалення нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року постановлено з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, апеляційна скарга ТОВ “Спеціалізована пересувна механізована колонна №90» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в цій частині з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізована пересувна механізована колонна №90» - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року - скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити нове рішення в цій частині.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізована пересувна механізована колонна №90» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізована пересувна механізована колонна №90», ЄДРПОУ 01036247, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні:
- за період з 16 березня 2022 року по 19 липня 2022 року включно у розмірі 25 276 грн;
- за період з 20 липня 2022 року по 20 січня 2023 року включно у розмірі 37 488 грн, а всього - 62 764 грн.
В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “19» лютого 2025 року.
Повний текст постанови складено “26» лютого 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна