Провадження № 22-ц/803/1851/25 Справа № 205/9154/24 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
25 лютого 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Сахарова Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мовмига Олег Вадимович,
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2024 року, -
11.07.2024 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю, в якому позивачка просила припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2024 року позовні вимоги задоволені частково.
Визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право особистої приватної власності на 3/5 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м., житловою 41,4 кв.м.
Припинено право спільної сумісної власності на 3/5 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м., житловою 41,4 кв.м. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
18.11.2024 року від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мовмига Олег Вадимовичнадійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2024 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що спірну квартиру позивачка купила за гроші, що отримала від продажу частини квартири АДРЕСА_2 та гроші, яки вона отримала від матері від продажу її квартири, що судом першої інстанції не було в повній мірі враховано.
Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходив.
Представник позивачки, адвокат Мовмига О.В., у судовому засіданні, доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Відповідач належним чином повідомлений про день та час розгляду справи (а.с.70, 71), у судове засідання не з'явився, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції треба скасувати та винести нове рішення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 липня 2009 року, який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2024 року було розірвано (а.с. 7-8).
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10), і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).
05 березня 2020 року ОСОБА_1 продала належну їй на підставі договору дарування від 25 квітня 2008 року частину квартири АДРЕСА_2 , про що свідчить договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мальченко Т.В. і зареєстрований в реєстрі за № 92 (а.с. 16-19).
23 березня 2020 року ОСОБА_5 і ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю.А. і зареєстрований за реєстровим № 272 (а.с. 12-13), відповідно до умов якого ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку у встановленому законом порядку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 14).
ОСОБА_2 23 березня 2020 року надав згоду на укладення договору купівлі-продажу його дружиною, ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю.А. і зареєстровану в реєстрі за № 271, про що зазначено в п. 10 договору купівлі-продажу квартири від 23 березня 2020 року (а.с. 12).
Квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом спору по даній цивільній справі, була придбана позивачем за 543 620 грн. Квартира АДРЕСА_2 , власником на підставі договору дарування була позивач, була продана за 1 294 322 грн. Вартість частини квартири становила 323 580 грн. 50 коп. (1 294 322 грн. / 4 = 323 580 грн. 50 коп.), тобто, це особисті кошти ОСОБА_1 , що становить 59,52 % від вартості спірної квартири. Тобто, особисті кошти позивача у розмірі 323 580 грн. 50 коп., отримані нею від відчуження частини квартири, право власності на яку нею набуто на підставі договору дарування від 25 квітня 2008 року, про що обумовлено у п. 2 договору купівлі-продажу квартири від 05 березня 2020 року, становить 59,52 % від вартості усієї квартири.
Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції прийшов до висновку, що ідеальна частка у розмірі 3/5 частин квартири АДРЕСА_1 , набута ОСОБА_1 за час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , є її особистою приватною власністю, оскільки грошові кошти, отримані за відчуження належної частки квартири у розмірі 323 580 грн. 50 коп. і які вона витратила на придбання спірної квартири, є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно ч.5 ст.719 ЦК України, договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
А тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано не прийняв до уваги на посилання позивачки, що 281 110 грн., були передані позивачеві її матір'ю для придбання спірної квартири, оскільки така передача (якщо вона була) повинна була оформлена письмово та нотаріально посвідчена.
Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мовмига Олег Вадимович залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 25.02.2025 року.
Судді: