Провадження № 22-ц/803/2126/25 Справа № 211/6015/24 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
25 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
Справа №211/6015/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Лідовська А.А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у спрощеному позовному провадженні, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2024 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 жовтня 2024 року, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зменшення розміру заборгованості по аліментах.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням суду від 07.12.2009 року, у справі № 2-2693/2009, з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 29.09.2009 року і до досягнення донькою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Виконавчий лист до виконавчої служби був поданий лише у лютому 2024 року та 07.02.2024 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хлонь А.В. відкрито виконавче провадження № ВП 74076313, в межах якого державний виконавець нарахував заборгованість в розмірі 319309,82 грн., починаючи з січня 2014 року.
Про наявність заборгованості у розмірі 319309,82 грн. позивач дізнався з листів державного виконавця №28.11-34/214959 від 01.08.2024 року та №28.11-34/214782 від 01.08.2024 року.
З відмітки державного виконавця у виконавчому листі вбачається, що він був пред'явлений до виконання у 2020 році, але повернуто стягувачеві за п. 9 ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження". Суд може звільнити від сплати заборгованості, якщо вона виникла внаслідок непред'явлення виконавчого листа з поважних причин. При цьому, позивач неодноразово намагався передавати або надіслати кошти на утримання дитини, подавав заяву про відрахування аліментів із заробітної плати за місцем роботи, але для цього відповідачка мала відкрити рахунок на аліменти, що вона категорично відмовилася робити. Приймати готівкою чи поштовим переказам також відмовлялася.
Посилаючись на те, що його вина у тому, що виникла заборгованість відсутня, позивач просив суд зменшити розмір заборгованості по аліментах, виконавчий лист № 2-2693/2009 від 07.12.2009 рік, виконавче провадження № 74076313, на суму 295849,82 коп. за період з 2014 року по січень 2024 року включно.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом невірно застосовано норми матеріального права та не враховано, що за захистом свого порушеного права він звернувся у порядку визначеному СК України. Наполягає на тому, що заборгованість по аліментам виникла не з його вини, адже саме відповідачка протягом тривалого часу безпідставно не пред?являла виконавчий лист до виконання, а самостійно виплатити аліменти він не міг, оскільки не знав платіжних реквізитів останньої. Посилається на правові висновки Верховного суду у постановах від 26 червня 2018 року у справі №523/1974/16 та від 19 лютого 2024 року у справі №761/893/23.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Примаков К.О., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи, являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішення суду від 07.12.2009 року, справа № 2-2693/2009, з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) починаючи з 29.09.2009 року і до досягнення донькою повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Виконавчий лист до виконавчої служби був поданий в лютому 2024 року.
07.02.2024 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хлонь А.В. відкрито виконавче провадження № ВП 74076313, в межах якого державний виконавець нарахував заборгованість в розмірі 319309,82 грн., починаючи з січня 2014 року.
Про заборгованість у розмірі 319309,82 грн. позивач дізнався з листів державного виконавця № 28.11-34/214959 від 01.08.2024 року та № 28.11-34/214782 від 01.08.2024 року.
Встановивши, що позивач не згоден з розрахунком розміру заборгованості по аліментам з 2014 року та просить зменшити заборгованість зі сплати аліментів за період з 2014 року по 2024 рік в сумі 295849,82 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, оскільки спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. При цьому, суд зазначив, що заборгованість нараховується не стягувачем та зменшення розміру заборгованості не входить до компетенції стягувача, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, однак, не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушенного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17.
Згідно з частиною другою статті 197 Сімейного Кодексу України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 просить суд зменшити розмір заборгованості по аліментах за період з 2014 року по січень 2024 року включно на суму 295849,82 коп. на підставі статті 197 Сімейного Кодексу України, посилаючись на ту обставину, що заборгованість виникла не з його вини, а у зв'язку з тим, що стягувач - відповідачка у справі ОСОБА_2 , протягом тривалого часу не пред'являла виконавчий лист до виконання та він не міг виконувати рішення суду про стягнення з нього аліментів.
Підсумовуючи все вищевикладене та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в данному випадку позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту його прав, а висновок суду першої інстанції про те, що фактично предметом даного позову є спір щодо розрахунків державного виконавця щодо заборгованості по сплаті аліментів, який може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, є помилковим та не узгоджується з позовними вимогами, заявленими в межах даної цивільної справи.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно із частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що випливають на визначені розмірі платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Частина друга статті 197 Сімейного Кодексу України не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.
Відповідно до пункту 22 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року суд, у випадках передбачених статтею 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №343/860/17, у постанові від 01 серпня 2018 року у справі №344/12158/16-ц та у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №№ 592/2683/17.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У своєму позові позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що йому було відомо про те, що з нього були стягнуті аліменти, але, у зв'язку з несвоєчасним пред?явленням відповідачкою ОСОБА_2 виконавчого листа до виконання, аліменти з нього не стягувалися, що і призвело до виникнення заборгованості по аліментам. При цьому, позивач неодноразово намагався передавати або надіслати кошти на утримання дитини, подавав заяву про відрахування аліментів із заробітної плати за місцем роботи, але для цього відповідачка мала відкрити рахунок на аліменти, що вона категорично відмовилася робити. Приймати аліменти готівкою чи поштовим переказам відповідачка ОСОБА_2 також відмовлялася.
Разом з тим, на підтвердження своїх доводів щодо неможливості виконання рішення суду про стягнення аліментів, позивач ОСОБА_1 не надав суду жодного належного та допустимого доказу, зокрема, щодо сплати ним аліментів та відмови відповідачки ОСОБА_2 від прийняття відповідних платежів, або ж від надання платіжних реквізитів для зарахування аліментів.
Наведене судом вище дає підстави вважати, що позивач, маючи можливість утримувати дитину та сплачувати аліменти, фактично ухиляється від обов'язку, визначного приписами ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що підстав, передбачених ч. 2 ст. 197 СК України для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментах у даній справі не вбачається. В період коли утворилась заборгованість позивач отримував доходи, ним не спростовано розмір нарахованої заборгованості по аліментах і не доведено наявності обставин, які є суттєвими та могли б бути підставою для звільнення його від сплати існуючої заборгованості по аліментах, які стягнуті з нього за рішенням суду.
З урахуванням вищезазначеного, відсутні передбачені ст. 197 СК України, підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом постанов Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №523/1974/16 та від 19 лютого 2024 року у справі №761/893/23, у яких викладено правовий висновок про можливість звільнення від відповідальності платника аліментів, у зв?язку з несвоєчасним пред?явленям виконавчого листа до виконання.
Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постановах від від 26 червня 2018 року у справі №523/1974/16 та від 19 лютого 2024 року у справі №761/893/23 є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаних справах та справі №211/6015/24 є відмінним. Так, у наведених позивачем справах склалися правовідносини щодо стягнення пені (неустокий) за прострочення сплати аліментів, тоді як предметом данного спору є зменшення розміру заборгованості по аліментах.
За таких обставин, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру заборгованості по аліментах, вважає за необхідне змінити мотиви задоволення цих позовних вимог, у зв'язку з чим частково задовольняє апеляційну скаргу, а рішення суду, на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в зв'язку з порушенням норм процесуального права, змінює в частині мотивів відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Керуючисьст.ст. 367, 374, 375, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2024 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зменшення розміру заборгованості по аліментам, виклавши їх у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 лютого 2025 року.
Головуючий:
Судді: