Справа № 203/1173/25
Провадження № 2/0203/1054/2025
26 лютого 2025 року суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Іваницька І.В.,
вивчивши матеріали позовної заяви Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення,-
20 лютого 2025 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла вищезазначена позовна заява.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025, цивільну справу №203/1173/25, провадження №2/0203/1054/2025, було розподілено головуючому судді Іваницькій І.В., яка передана канцелярією суду - 21.02.2025.
Вивчивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про необхідність передачі її за підсудністю до іншого суду з наступних підстав.
Зі змісту вказаної позовної заяви вбачається, що позивач Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 на суму 39 321, 54 грн.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 28 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати, які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
При цьому, приписами ст. 30 ЦПК України визначено перелік позовів, які розглядаються за правилами виключної підсудності.
Так, за змістом ч.ч. 1, 8 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці першому п. 41 та 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 19 січня 2022 року у справі № 404/3167/18 вказав на те, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 вказав на те, що позови про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна мають пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Приписами ст. 32 ЦПК України визначено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що предметом позову є зобов'язання, які випливають з надання послуг з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , тобто такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна, а оскільки майно знаходиться в Шевченківському районі міста Дніпра, то позов повинен розглядатися за місцем його знаходження, за правилами виключної підсудності, тому даний позов не підсудний Кіровському районному суду м. Дніпропетровська. Оскільки даний позов не підсудний цьому суду, доходжу висновку про передачу його на розгляд за підсудністю до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, до територіальної юрисдикції якого належить розгляд вищезазначеної позовної заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст. 27, 28, 30, 31, 32, 260, 353 ЦПК України, суддя -
Цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення передати на розгляд за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 261 ЦПК України, та може бути оскаржена учасниками справи шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя І.В. Іваницька