25 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 260/7822/23
адміністративне провадження № К/990/21505/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 260/7822/23
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року (суддя - Гебеш С.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року (головуючий суддя - Глушко І.В, судді: Довга О.І., Запотічний І.І.),
І. Суть спору
ОСОБА_1 (позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн пропорційно часу участі на місяць, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ № 168) за серпень, грудень 2022 року та січень, квітень 2023 року з урахуванням вже виплачених сум; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену винагороду;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 70 000 грн пропорційно часу участі на місяць, відповідно до Постанови КМУ № 168 за періоди: з 01- 09.08.2022, 3 01- 15.12.2022 з урахуванням вже виплачених сум; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену винагороду.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що набув право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, утім відповідач протиправно не виплатив її.
В/ч НОМЕР_1 позов не визнала й стверджувала, що не допустила протиправної бездіяльності. Мотивувала тим, що за спірний період позивачу не нараховувалась додаткова винагорода у зв'язку з його перебуванням на службі в стані алкогольного сп'яніння.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 з 22.04.2022 по 16.07.2023.
У період з 05.05.2022 по 15.12.2022 брав участь у бойових діях у Донецькій, Харківській областях (з 05.05.2022 по 09.08.2022, з 01-03.09.2022, з 14.09.2022 по 17.10.2022, з 24.11.2022 по 15.12.2022, перебуваючи в Донецькій, Харківській областях - н.п. Хрестище, н.п. Новоєлизаветівка, н.п. П'тигірське, н.п. Бородоярське, н.п. Григорівка, смт Великий Бурлук), що підтверджується довідкою В/ч НОМЕР_1 від 31.07.2023 № 980 та не заперечується відповідачем.
11.05.2023 представник позивача направив адвокатський запит щодо причин ненарахування та невиплати додаткової винагороди за 01.06.2022 - 31.01.2023, передбаченої Постановою КМУ № 168.
Позивач вважає, що набув право на виплати, проте відповідач їх не здійснив, що стало підставою для звернення до суду.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Передусім суд першої інстанції встановив неодноразові факти вживання алкоголю позивачем під час військової служби, що підтверджено судовими постановами і внутрішніми наказами військової частини.
Цей суд зауважив, що Норми наказу МОУ №260 та рішень Міністерства оборони (зокрема, № 248/1298 і № 912/з/29) передбачають невиплату додаткової винагороди тим військовослужбовцям, яких зафіксовано в стані алкогольного сп'яніння в місяці порушення.
Окрім того, суд першої інстанції наголосив, що позивач не спростував чинних наказів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та не оскаржував їх. А отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що В/ч НОМЕР_1 діяла правомірно й підстав нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 винагороду не мала.
Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв у межах своїх повноважень, а підстав визнати його бездіяльність протиправною (щодо невиплати позивачу додаткової винагороди) немає.
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.
Позиція інших учасників справи
Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог повністю.
Касаційна скарга подається з огляду на відсутність висновку Верховного Суду (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) щодо застосування окремих норм права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 1, 2-1 Постанови КМУ № 168, підпункту 9.8 пункту 9 Окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022 року та частини 1 статті 48 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» № 551-ХІV.
Скаржник вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування окремого доручення Міністра оборони № 912/з/29 від 23.06.2022 до спірних правовідносин, оскільки воно не зареєстроване належним чином в установленому законодавством порядку. Єдиним актом, що регулює виплату додаткової винагороди під час воєнного стану, на переконання позивача, є Постанова КМУ № 168.
Також позивач заперечує можливість позбавлення військовослужбовців додаткової винагороди за дисциплінарний проступок (через дисциплінарні чи адміністративні стягнення). Він наголошує, що перелік дисциплінарних стягнень у ст. 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ є вичерпним, а позбавлення додаткових доплат не передбачене нормами цього статуту. Крім того, Постанова КМУ №168 також не містить підстав для позбавлення додаткової винагороди. Тому рішення про невиплату, на його думку, ухвалене поза межами правового поля.
Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо правильного застосування норм права й забезпечення їх справедливого та однозначного застосування до ситуацій, коли військовослужбовців позбавляють передбаченої постановою уряду додаткової винагороди.
Верховний Суд ухвалою від 20 червня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
VІ. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.
У справі, що розглядається, військовослужбовець ЗСУ ОСОБА_1 просить виплатити йому додаткову грошову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови КМУ № 168, за фактичну участь у бойових діях та заходах з нацбезпеки та оборони: 30 000 грн за серпень, грудень 2022, січень, квітень 2023, та 70 000 грн за окремі періоди серпня, грудня 2022.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, премії тощо). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воно повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат встановлюють Міністр оборони України та керівники відповідних органів.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою, зокрема, передбачено виплату додаткової винагороди під час воєнного стану.
Пункт 1 Постанови КМУ № 168 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що протягом воєнного стану військовослужбовцям (ЗС, СБ, СЗР, ГУР МО, НГ, ДПС, УДО, Держспецзв'язку, ДССТ, військовим прокурорам ОГП, особам ДСНС, співробітникам ССО та ін.) виплачується додаткова винагорода: для більшості - 30?000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а для тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях чи заходах з безпеки - до 100?000 гривень на місяць з пропорційним розрахунком.
Реалізація приписів Постанови КМУ № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах.
Із цією метою Постанова КМУ № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року № 1934-XII Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі також - «Порядок № 260»).
Наказом Міністра оборони України від 1 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Для належного виконання вимог Постанови КМУ № 168 та з метою врегулювання виплати військовослужбовцям ЗСУ Міністр оборони України оперативно врегулював питання виплати додаткової винагороди через директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298 та від 18.04.2022 № 248/1529, доведені у формі телеграм до кожної військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29.
Відповідно до пункту 3 Окремого доручення про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку, зокрема, командира військової частини, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Згідно з пунктом 5 наведеного Окремого доручення встановлено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 Окремого доручення).
Водночас підпунктом 9.8 пункту 9 Окремого доручення установлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн не включаються військовослужбовці, які вживали алкогольні напої (наркотичні та психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на військову службу та/або виконували обов'язки військової служби в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Отже, за процедурою, установленою приписами Окремого доручення, визначено ряд підстав для невключення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, зокрема, у разі вживання алкоголю чи наркотичних речовини в частині (як у службовий, так і позаслужбовий час) або перебування на службі в нетверезому стані - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є наявність підстав для позбавлення військовослужбовця, який перебував у нетверезому стані під час виконання службових обов'язків, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, на підставі підпункту 9.8 пункту 9 Окремого доручення.
Спір стосується правомірності ненарахування військовослужбовцю ЗСУ ОСОБА_1 винагороди: 30 000 грн за серпень, грудень 2022, січень, квітень 2023, та 70 000 грн за окремі періоди серпня, грудня 2022.
Відповідач обґрунтовує невиплату позивачу винагороди за спірні періоди встановленими фактами вживання алкоголю на території частини під час виконання службових обов'язків.
Частинами 1, 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено, що розпивання алкоголю, вживання наркотиків чи поява в нетверезому стані у військовій частині військовослужбовцями, резервістами або військовозобов'язаними під час зборів, на території військової частини чи об'єкта, виконання обов'язків військової служби карається штрафом від 100 до 500 н.м.д.г. або арештом на гауптвахті до 7 діб.
Повторне порушення протягом року або в особливий період тягне за собою штраф від 1000 до 2000 н.м.д.г. або арешт на гауптвахті від 10 до 15 діб.
Із цього приводу судами попередніх інстанцій встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_1 неодноразово притягувався до відповідальності за вживання алкоголю.
02.08.2022, 03.12.2022, 09.01.2023, 22.04.2023 та 26.11.2022 щодо нього складено адміністративні протоколи за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП. Факти порушень підтверджені постановами судів: Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (01.12.2022, справа № 202/8946/22), Машівського районного суду Полтавської обл. (22.12.2022, справа № 948/1043/22; 13.02.2023, справа № 948/1083/22), Гадяцького районного суду Полтавської обл. (16.05.2023, справа № 526/1389/23).
З огляду на наведені факти були проведені службові розслідування. За результатами службових розслідувань (за фактом виконання обов'язків військової служби в стані алкогольного сп'яніння) встановлені дисциплінарні проступки ОСОБА_1 , за які його притягнуто до відповідальності відповідно до наказів: № 213 від 20.03.2023, № 292 від 08.12.2022, № 114 від 04.02.2023, № 324 від 30.04.2023.
За фактами порушень - позивачу було накладено «суворі догани», позбавлено премій та наказано не включати до наказів про виплату додаткової винагороди за місяці, у яких здійснені такі порушення, згідно з Постановою КМУ №168 від 28 лютого 2022 року.
З урахуванням того, що факти вживання алкогольних напоїв на території військової частини підтверджені, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій: відповідач не вчинив протиправної бездіяльності, коли не виплатив позивачу додаткову винагороду за серпень, грудень 2022 року та січень, квітень 2023 року (вживання алкоголю) .
Верховний Суд у справі № 480/5024/23 за аналогічних цій справі обставин (коли військовослужбовця притягнули до адміністративної відповідальності за частиною третьою ст. 172-20 КУпАП, що є документальним підтвердженням вчинення порушення) дійшов до висновку, що документально підтверджене перебування позивача у стані алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків є підставою для позбавлення його додаткової винагороди, оскільки окреме доручення Міністра оборони України прямо передбачає виключення з наказів про виплату винагороди за подібні порушення.
Доводи скаржника щодо незаконності позбавлення його права на додаткову винагороду є безпідставними, адже перелік дисциплінарних стягнень (ст. 48 Дисциплінарного Статуту ЗСУ) справді не містить пункту про «позбавлення додаткових виплат». Проте у цій ситуації невиплата позивачу додаткової винагороди у спірний період базується на Окремому дорученні Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (підпункт 9.8 пункту 9), а не застосована як окремий вид дисциплінарного стягнення згідно з Дисциплінарним статутом ЗСУ.
При цьому позбавлення позивача додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, у грудні 2022 року не є подвійним притягненням останнього до відповідальності за одне й те саме порушення, як помилково уважає касатор, а є наслідком коли військовослужбовці вживають субстанції (алкогольні напої, наркотичні та психотропні речовини), що можуть впливати на їхню здатність виконувати службові обов'язки, що узгоджується з підпунктом 9.8 пункту 9 Окремого доручення.
Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2024 року справа № 480/1613/23 встановив, що позиція скаржника про «подвійне» притягнення до відповідальності ґрунтується на помилковому тлумаченні природи юридичної відповідальності. Невиплата додаткової винагороди за пунктом 1 Постанови №168 не є імпліцитною формою дисциплінарного покарання.
Факти перебування позивача у стані алкогольного сп'яніння та відмова виконати бойовий наказ стали підставою для його притягнення до дисциплінарної відповідальності за Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Це не виключає можливості застосування інших юридичних наслідків за тим самим діянням (зокрема, позбавлення додаткової винагороди за пунктом 1 Постанови КМУ № 168), що не можна кваліфікувати як повторне застосування юридичної відповідальності.
Аналогічний висновок уже підтверджувався Верховним Судом у постанові від 31 липня 2024 року (справа № 380/2691/23).
Суд також відхиляє аргументи позивача, що Окреме доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 начебто не застосовується до спірних правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 400/1217/23 уже аналізував застосування цього акта стосовно визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, військовослужбовцям Збройних Сил України, і дійшов висновку, що Міністр оборони, як керівник відповідного міністерства, реалізував свої делеговані повноваження, аби встановити порядок і умови виплати додаткових сум, а також перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.
У тій самій постанові Верховний Суд зазначив, що рішення Міністра оборони України (від 07.03.2022 № 248/1217, 25.03.2022 № 248/1298, 18.04.2022 № 248/1529, 23.06.2022 № 912/з/29) дійсно підлягали обов'язковій державній реєстрації, оскільки вони містять норми, які впливають на права та законні інтереси людей. Водночас Суд підкреслив, що відсутність офіційної реєстрації з огляду на умови, у яких ці рішення ухвалювалися, і факт їх реального виконання командирами військових частин не позбавляє такі документи юридичної сили.
Відповідно Верховний Суд відхилив аргументи про незастосування Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 через відсутність його державної реєстрації.
Оскільки викладені висновки цілком поширюються і на цю ситуацію, твердження позивача щодо незастосованості до спірних правовідносин згаданого Окремого доручення вважаються безпідставними.
У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 560/7178/22 Верховний Суд, беручи до уваги вимоги пункту 17 Порядку № 260, також зробив висновок, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та необхідність формування Верховним Судом висновків щодо їхнього застосування у контексті питань, визначених скаржником.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо виплати додаткової грошової винагороди за серпень, грудень 2022 року, січень та квітень 2023 року.
В умовах, коли військові виконують особливу державну службу з оборони держави, їх обов'язки включають суворе дотримання Конституції, законів України, Військової присяги та наказів командирів. Стаття 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлює вимоги щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності та виконання міжнародних зобов'язань, що підкреслює важливість дисципліни та порядку в армії.
Згідно зі статтею 1 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна означає бездоганне дотримання встановлених правил. При невиконанні службових обов'язків або порушенні громадського порядку, як це регламентовано статтею 45, командир має право нагадати про обов'язки та, за потреби, накласти дисциплінарне стягнення (виділені статтею 48). Таким чином, будь-яке порушення дисципліни тягне за собою відповідальність.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не впливають на законність й обґрунтованість ухвалених судових рішень.
Підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
VI. Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 260/7822/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк